ЕТЮД
Олександр Букатюк – поет, який поза школами і літературними течіями. Проте він визнає традицію і вчителів. І найперше називає Миколу Біденка, чиї верлібри – форма поезії мислення, що в малому текстовому просторі говорить чимало. Втім Олександр Букатюк не копіює – розвиває те, що йому близьке на свій лад. У його поезії до філософських роздумів долучається духовна глибина. Поет не втрачає і на образній свіжості, що, сукупно зі сказаним вище, чинить його голос в українській поезії справді унікальним.
Але є ще дещо, на чому слід наголосити: О. Букатюк – поет росту. По-перше, він зростає як автор (свідчення чому й незадоволення власними ранніми збірками – «Мадонна Майдану», «Мадонна миру»). По-друге, О. Букатюк стимулює до зростання читачів. Обидва ці моменти варті уваги, бо дисонують із більшістю літературного світу, який письменницьке зростання підмінює розголосом і перебуванням автора на видноті і вважає за доцільне не піднімати читацький рівень, а опускатися до нього заради ширшої популярності.
У віршах Олександра Букатюка тему зростання також сказано. Приміром, у цьому творі, що написаний у часі служби автора в лавах ЗСУ, зовсім нещодавно:
:
це більше ніж вірші бо
ти на менше не заслуговуєш
це більше ніж вірші
бо поезія – те що нави:ріст* серця
це більше ніж вірші
якщо вірші лише зі слів
це більше ніж вірші
бо подивися на них
і спробуй в них не заНУРиТись
:
О. Букатюк адмініструє сторінку у Facebook, яка так і називається «:Більше ніж вірші:». Отож, для поета вагомим є таке розуміння творчості (і загалом, і своєї), в якому текст переростає буквальність і за буквою сягає духу. Для автора поезія – не гра слів, а місія. Звідси – надвисокі вимоги до себе як творця («:це більше ніж вірші бо / ти на менше не заслуговуєш»), але – рівночасно – такі ж високі стандарти для читача як співтворця-інтерпретатора («:це більше ніж вірші бо / ти на менше не заслуговуєш»).
Звертаючись до теми ремісництва і мистецтва, що хвилювала не одного поета і літературознавця, Олександр Букатюк окреслює критерій розрізнення їх за якістю.
Еталон якості поет прописує у наступних двох рядках («це більше ніж вірші / бо поезія – те що нави:ріст* серця»). Двокрапка в текстах автора – більше, ніж знак пунктуації чи сегментації. Вона є знаком семантизації, нарощення сенсу («вказівником для читача», на чому затриматися думкою). В примітці до вірша О. Букатюк пише: «*нави:ріст, нава – поздовжня частина християнського храму, розчленованого колонадами, стовпами або арками на головну (середню) і бічні. Нави ріст – це вже для інтерпретації читача.». Інтерпретувати не надто складно, бо двокрапка ділить рядок на частини, автоматично збільшуючи смислову і синтаксичну єдність кожної з них. Отримаємо таке: «поезія – те що нави» (поезія – ніби елемент церковної архітектури, поезія сакральна); поезія – «ріст серця» (поезія робить серце здатним відчувати глибше, вміщати більше). З іншого боку, поезія народжується з серця (не бездумно, але зараз мова не про те). О. Букатюк нагадує: серце – храм, що здатен зростати. І нави поезії в такому разі можуть вміщати образи – Бога (центральна) і людей (бічні).
Поезія О. Букатюка – не так слова, як те, що за словами (глибина, сенс); у словах (зміст); між словами (пробіли, паузи і двокрапки). Вона візуальна за природою, бо орієнтована на конкретний зоровий образ, а не на фонічний (сугестивний за природою). Візуальність її і у формальних засобах (двокрапка і великий шрифт):
це більше ніж вірші
якщо вірші лише зі слів
це більше ніж вірші
бо подивися на них
і спробуй в них не заНУРиТись
:
Автор заохочує читачів подивитися на вірші і зануритися в них, аби відчути нурт – енергію глибинних смислів. Адже, якщо дивитися на тексти О. Букатюка без такого сягання глибин, багато чого залишиться не вповні поміченим і пройде повз свідомість реципієнта. Читач тоді збіднить зміст до одного значення і перетворить поезію (багатство образу) на вірш (сукупність слів).
Аби краще збагнути будь-якого автора варто дивитися на його тексти як на цілість. У ній кожен твір – окремішність, але водночас кожен поєднаний із наступними та попередніми. На рівні формальному, як сказав О. Букатюк, окремішність і єдність маркують двокрапки перед і після кожного вірша. На рівні змістовому це проглядається в спільному образі, до якого поет повертається знову і знову, модифікуючи його.
Один із цих образів – нави. В 2018-му році О. Букатюк оприлюднив вірша, в якому, як і в найсвіжішому, також мовиться про творчість, але акценти розставлено по-іншому:
:
в сіті гол:осу ловлю
все побачене і почуте
нави:воріт*
по той бік зору і слухуловися рибко велика та золота
виконаю всі твої (не)бажання:
У традиційному написанні (в сіті голосу ловлю) – йдеться про аудіальне сприйняття ліричного «я». Звукопис і справді в тексті відчутний – на «с» (сіті, голосу, слуху, всі); «л» (ловлю, ловися, золота); «р» («нави:воріт», зору, рибко); «ко» (рибко, виконаю); «по» (побачене, почуте, по той бік); «та» (та золота).
Одначе зоровий елемент теж наявний, адже автор подає перший рядок так: «в сіті гол:осу ловлю». Спрямовуючи уяву читача, О. Букатюк за допомогою двокрапки формує образні відповідники голосу: «в сіті гол» і «осу ловлю». Другий («осу ловлю») – про важкість ловитви і потенційну небезпеку, бо оса може вжалити. Тож цей зоровий образ можна поєднати з ідеєю опору, коли слово (чи вірш) не дається голосу, складно добирається поетом. А перший образ – влучність («гол»), але не так спортивну, як творчу, бо алюзію на футбол перекриває алюзія на риболовлю (бо не сітка, а таки сіті голосу).
Фінальні рядки віршової мініатюри повертають до цього натяку і розкривають його, апелюючи до казки (ловися рибко): «ловися рибко велика та золота / виконаю всі твої (не)бажання». Проте персонаж вірша ловить рибку не для того, щоб задовольнити свої забаганки, але, щоб виконати всі бажання золотої рибки. Видається, мова не про влучне слово («в сіті гол») і взагалі не про окреме слово, що піймалося в сіті голосу, а про поетичну мову в цілому. Автор виконує бажання мови (натхнення) і навіть «(не)бажання» (опір мови, раціональні акценти). Усе заради того, щоб ловилася тільки велика рибка, велика і золота.
В сіті голосу поет ловить усе. Можна думати, що все зауважене автором у світі зовнішньому, стає поезією («в сіті гол:осу ловлю / все побачене і почуте»), але подальший текст вірша зміщує фокус уваги із поверхового на внутрішнє:
:
в сіті гол:осу ловлю
все побачене і почуте
нави:воріт*
по той бік зору і слуху
По той бік зору – невидиме. По той бік слуху – нечутне. Персонаж вірша ловить усю свою поезію в вимірі духовному, прямує в зворотному напрямку (так би мовити, навиворіт) – од внутрішнього до зовнішнього. На їх межі виникають нави воріт («нави:воріт», у написанні О. Букатюка). За рахунок двокрапки нарощуються авторські сенси: по-перше, ворота мають нави (уподібнені сакральній / культурній споруді); по-друге, йдеться про ворота до Нави (за язичницькими віруваннями – місця, «куди людина потрапляє після смерті, і звідки повертається до Яві після переродження», як пояснено у примітці); по-третє, за словами О. Букатюка, мовиться і про давню назву німецького міста Лангенау. Видається, що можна без натяжок додати ще і таке трактування образу «нави:воріт»: ворота між свідомістю і підсвідомістю в людині (людина як місто – знана метафора з Бароко); алегорія творчості, що сполучає свідоме і неусвідомлене; емблема зішестя до Аду із перспективою виходу-Воскресіння (нави воріт як своєрідна межа сакрального переходу).
Про межі і нави воріт згадано О. Букатюком і в творі 2016-го року написання. Цей вірш входить до триптиху «Інші вірші», що примикає до циклу «ВІДЗЕРКАЛЕННЯ ВІДЛІКУ(дзеркало нуля)»:
:
гамівний обмежений простір
звільнений вибухом
після якого почнуться початки
а підчас них слова
які ой як будуть
вивертати світи нави:воріт
:
Обмежений простір – очевидно, простір матеріальний. Адже то про його створення йдеться в названому циклі. В цій перспективі матеріальний світ, наче гамівна сорочка на душі, що хоче бути вільною і вивільняється вибухом. Цей вибух відсилає до теорії великого вибуху (пам’ятаючи про Творця, який, за словами Олександра Букатюка з заключного вірша триптиху, «заклав вибухівку/перед великим БА-А-АХ!!!»). Але оскільки людина є творцем на образ Творця – її вибух натхнення / спалах осяяння також стає початком світу, мистецького / поетичного. Поет творить світ словами, що потужно міняють уявлення про звичну дійсність: вивертають навиворіт, виявляючи приховане, і відчиняючи нави воріт.
Поезія О. Букатюка підсвічує ледь помітні семантичні зсуви. Вони ніби і малозначимі, але показують вагу паузи, зупинки, пильності. Часом у них зринає значення не ключове раніше: вибух – також і вибух міни, після якого будуть початки (життя посмертне / переоцінка життя дочасного). У 2016-му це значення було закладене, та з часу повномасштабної російсько-української війни відчувається читачем значно гостріше.
Читач є співтворцем для О. Букатюка, втім поет окреслює контури такої співтворчості. До прикладу, рядок «бо поезія – те що нави:ріст* серця» можна прочитати так: бо поезія – те що на:виріст серця. Це буде влучною характеристикою творчості поета-воїна і місії, яку він виконує.
19.10.2024