Десь стріляли в районі Дональда Трампа, всі хочуть стати миротворцями, майже всі знають, як жити краще, – і все це має дотичність до України. Огляд подій тижня
Кошторис тижня
Аксакали можуть морщити високі лоби і теребити сиві бороди, коли розказуватимуть зеленим салагам про те, як у 90-ті роки минулого століття чи в «нульові» поточного головний фінансовий документ країни приймався «під ялинкою». Тепер аналогічні процеси відбуваються, коли ще бабине літо на ноги не встало, але чомусь радості це не додає.
Як би там не було, Кабінет Міністрів уже затвердив законопроєкт «Про Державний бюджет України на 2025 рік». І хоча документ «помацати» ще не можна, з презентації Міністерства фінансів відомо, що доходи загального фонду держбюджету наступного року становитимуть 2007,4 млрд грн, видатки – 3643,6 млрд грн.
Простих смертних в таких паперах завжди цікавить два показники – інфляція і курс долара. Перший параметр очікується на рівні 9,5% (в поточному році – 7,9%), долар коштуватиме 45 грн (в бюджеті–2024 – 40,8 грн).
Фінансисти пояснили, за рахунок чого наповнюватимуть державну казну, – і виявилося, що в порівнянні з нинішнім роком найсуттєвішим очікується зростання надходжень від оподаткування українців ПДФО – +150%. І дуже доречно в контексті податків з’явилася інформація від народного депутата Ярослава Железняка, яка навіть цікавіша від держбюджетної теми.
Заступник голови фракції «Голосу» повідомив про існування законопроєкту 11416-д, який передбачає: підвищення військового збору з 1,5% до 5%; збільшення податків на 1–2 групу ФОП; авансові внески на АЗС; 1% військового збору для ФОП 3-ої групи; 25% податку з прибутку на фінустанови; помісячну звітність ПДФО (для економічного бронювання); 50% податок на прибуток банків в 2024 році.
Голосування за прийняття законопроєкту в першому читанні очікується вже в найближчі дні, але є нюанси. «Оскільки до жовтня закон в цілому не буде прийнято, то впровадження буде "заднім числом" з 1 жовтня», – спрогнозував Железняк і для підняття настрою додав, що нововведення дадуть держбюджету в цьому році ще 58 млрд гривень та 137 млрд в наступному.
Геополітика тижня
Якщо до найофіційнішої нудної інформації додати дрібку конспірології, то навіть протокольні події починають грати новими барвами. Кого здивує приїзд в Київ державного секретаря США Ентоні Блінкена та державного секретаря у закордонних справах Великої Британії Девіда Леммі? Поважні гості, за офіційною версією, традиційно поговорили про актуальні проблеми, і чи не єдиним вартим уваги було анонсована Блінкеном зустріч Байдена і Зеленського, яка запланована на найближчу п’ятницю.
Але включилася конспірологія, й інформаційним полем почала гуляти версія, що за безрезультатними переговорами щодо зняття обмежень на використання далекобійної зброї для України була захована справжня мета візиту американського і англійського секретарів – замирення Києва та підготовка до переговорів з росіянами.
Леммі був нібито за компанію, а Блінкен приїхав в Україну в рамках виборчої кампанії, бо демократи програють у миротворчості республіканцям, і внутрішньому американському споживачеві треба представити щось альтернативне. Днями кандидат на посаду віцепрезидента США Джей Ді Венс заявив, що «мирна угода» між РФ і Україною від Дональда Трампа передбачає демілітаризовану зону по нинішній лінії розмежування, яка, за словами Венса, «серйозно укріплена, щоб росіяни знову не вторглися. Москва при цьому отримує гарантії нейтралітету від України, яка не вступає в НАТО і будь-які союзницькі інституції».
Навіть на таке геополітичне марення правої руки Дональда Трампа Білому дому треба реагувати – і візит Блікена в Україну мав би бути реакцією.
А от що робити з «замахом» на самого Трампа, демократам ще треба думати. Неадекватові з автоматом Калашникова і волоссям в кольорах, які б мали нагадувати барви українського прапора, бракувало тільки візитки Яроша й автографа Бандери на брошурі «Майн кампф», написаної на фарсі. Все решта вже є, бо 58-річний Раян Веслі Рут, за даними ЗМІ, які симпатизують Трампу, їздив в Україну, аби вступити в міфічний іноземний легіон, і закликав іранців знищити «надію білої раси» Дональда Фредовича. Американці і таку абракадабру ликнуть.
Українцям ж лишається думати, як реагувати навіть на такі виклики, тішитися, що Блінкен після візиту пообіцяв ще 700 млн доларів допомоги, а Леммі заявив: «Я пишаюся зобов'язанням прем'єр-міністра Стармера надавати 3 млрд на військову допомогу кожного року, які потрібні у вашій боротьбі», – і чекати третього замаху на Трампа. І не дивуватися, якщо виконавцем буде Арестович або Шарій.
Сусід тижня
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вміє говорити багато і на найрізноманітніші теми. Нещодавно стверджував, що його країна мусить збивати російські ракети, перш ніж ті увійдуть у її повітряний простір, тобто над Україною. Потім, правда, було уточнення, що то суто особиста думка Сікорського і не треба робити якихось далекосяжних висновків.
Тепер головний польський дипломат уточнив свої роздуми щодо протиповітряної оборони: Польща має право збивати російські ракети в українському повітряному просторі, якщо вони загрожують атомним електростанціям. Реверанс в нашу сторону Сікорський зробив в інтерв’ю виданню Le Monde, коли заявив, що Україна повинна отримати дозвіл бити вглиб РФ. «Я не бачу причин, через які Україна не могла б збити бомбардувальники, що запустили ці ракети, або завдати удару по авіабазах, з яких вони були запущені. Мені здається, це цілком законна воєнна ціль», – зазначив він.
Вже в Києві, куди Сікорський приїхав для участі в Ялтинській європейській стратегії, йому довелося виправдовуватися з іншого мілітарного питання. Польща не виділила грошей на чеську ініціативу із закупівлі снарядів на потреби України. Міністр пояснив, що сталося це через колишнього голову Урядового агентства стратегічних резервів Польщі Міхала Кучмеровського, який виявився корупціонером і вже арештований в Лондоні. Можна сподіватися, що тепер снаряди в Україні з’являться дуже скоро.
Але найрезонанснішою темою для пана Радослава стала наявність на його батьківщині громадян України призовного віку. «Ми знижуємо її мобілізаційний потенціал, виплачуючи допомогу українським біженцям», – заявив Сікорський в згаданому інтерв’ю Le Monde.
А в бесіді з «Європейською правдою» поділився побутово-політичною проблемою особистого характеру. «Я ходжу у Варшаві до перукарні, і мене стриже український перукар молодого віку. Я питаю: а що ти тут робиш? Хіба ти не маєш захищати свою країну?» Що відповів міністрові перукар, залишилося за рамками інтерв’ю.
Ще один сусід тижня
Президент Туреччини згадав, що його називали «регіональним лідером» (популярним було паралельне використання визначення «політичний альфа-самець», але то вже як кому більше подобається), і знову підняв геополітичні питання.
«Наша підтримка територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України є непохитною. Повернення Криму Україні є вимогою міжнародного права», – заявив Реджеп Ердоган, після чого згадав «нестерпний біль», якого зазнали кримські татари через російську окупацію, і пообіцяв продовжити політику підтримки цього народу.
Розвинув тему генеральний директор з питань міжнародної безпеки міністерства закордонних справ Туреччини Басат Озтюрк. «Ми також підтримуємо Україну без вагань, тому що Україна є нашим сусідом, історично братньою, сестринською країною», – заявив дипломат і звів спіч до необхідності сідати за стіл переговорів, аби досягнути «збалансованого результату».
Миротворчу ініціативу в турків було перехопили китайці, яким на хвіст впали бразильці, якісь голоси щодо припинення війни (війну, щоправда, називали конфліктом) звучали навіть з Африки.
За класиком вийшло «багато галасу даремно». Індикатором намірів турків стане запланований (принаймні росіяни планують) на жовтень візит в Анкару президента РФ. Якщо така подорож таки дійсно станеться і московського гостя не арештують, як то передбачено Міжнародним кримінальним судом, то гріш ціна всім високим словесам.