З паперу віконце витни.
Обріж нерівні краї.
Немов у бінокль видно:
придивишся – там свої.
Там дощ обриває хмари
Там синіх корів череда
проціджуєтся через марлю
немов молоко, – вода.
Тут ти зі своїм біноклем.
Там – селище з черепиць:
як подорожній мокне,
як нори осінні лисиць.
І поки роздивишся звідки,
І поки дотямиш звідкіль:
змокне воно до нитки,
вимокне, наче хміль.
У селищі дім із димом
й готуються до зими –
яблука пахнуть хрумтливо
кисло-солодкими.
Темна, як вугіль, картопля,
чорних долонь рілля.
Упакування картонне
і целофанія.
Пахкають мотоблоки.
Дизель п’ють трактори.
Ця урожайна морока
звозиться у двори.
Тримаються купи бджоли.
Топиться жир гусей.
Світ скреготить, як жорна
й рипить, як завіси дверей, –
його ваготу заховано
ув паперовім вікні
і яблука пораховано
тобі і мені.
31.08.2024