Вчора в стінах Українського католицького університету відбувся форум "Колективні стійкість, зцілення та зростання у відповідь на досвід колективної травми. Дороговкази".
Мета форуму – міждисциплінарні рефлексії, як спільними зусиллями ми можемо творити соціальні простори, маршрути та процеси, що сприятимуть зціленню колективної травми, плеканню стійкості та посттравматичного зростання українського народу:
"Ми стикаємося з досвідом колективної травми війни, яка потенційно може мати негативний вплив на наше психічне здоров’я і загалом на загальну організацію суспільного життя – на наше теперішнє і майбутнє.
Щоби вистояти та перемогти, нам потрібно плекати нашу індивідуальну та колективну стійкість, і щоби загоїти наслідки психотравмуючих подій війни – маємо стати травмочутливим суспільством, яке зможе згенерувати об’єднану співчутливу, мудру, цілющу відповідь на цей колективний досвід. Зцілення ран війни потребуватиме не лише індивідуальної фахової допомоги потерпілим і не лише праці фахівців сфери охорони психічного здоров’я. Колективна травма потребує колективної праці над її зціленням.
Ми потребуємо стійкості – щоби вистояти і перемогти у цій війні. Ми потребуємо стійкості, щоби захистити психічне здоров’я української нації. Ми потребуємо стійкості, щоби зцілити усі рани цієї війни, а також усієї спадщини незагоєних ран колективних травм минулого. І це наша спільна праця. І нам треба усім разом зростати у мудрості розуміння стійкості – бо для того, щоби діяти зі стійкістю, треба розуміти механізми, науку стійкості.
Стійкість – це наша здатність проходити крізь випробування, зберігаючи та відновлюючи при цьому наше психічне здоров’я, особистісну цілісність і зріст, соціальні зв’язки. Стійкість – це не про те, що ми непохитні і ніколи не падаємо, не помиляємося. Стійкість – це про здатність щоразу підійматися і тримати стрій. Визнавати свої помилки і вчитися з них. Стійкість не про те, що наші ресурси невичерпні, бо нам важливо турбуватися про себе і відновлювати сили. Але водночас – як би не було важко – у глибині нас є неймовірна сила стійкості, якою зможемо здолати усі випробування. Це сила правди. Сила любові. Сила життя.
Ключовий спосіб передачі стійкості – це історії про стійкість. Саме тому ми збираємо ці історії й оповідаємо їх. Слухаємо і рефлексуємо – щоби вони стали натхненням до творення наших власних історій стійкості.
Ми маємо бути освіченою нацією, тому важливо вивчати науку стійкості. Ми знаємо багато з досліджень досвіду стійкості людства. Тема плекання стійкості має стати важливою частиною нашої загальної освіти. Як і тема плекання стосунків, плекання людини в людині.
Стійкість людини – у силі спільноти. Стійкість спільноти – в силі людини, індивідуальна та колективна стійкості взаємопов'язані. Плекати стосунки означає будувати спільноту. Творити національну єдність – це будувати Україну як спільноту спільнот. А спільнота – група людей, об'єднана цінностями, яка плекає всередині себе глибокі та життєдайні стосунки.
Стійкість людини – у силі спільноти. Стійкість спільноти – в силі людини, індивідуальна та колективна стійкості взаємопов'язані. Плекати стосунки означає будувати спільноту. Творити національну єдність – це будувати Україну як спільноту спільнот. А спільнота – група людей, об'єднана цінностями, яка плекає всередині себе глибокі та життєдайні стосунки.
Ми маємо велику спадщину стійкості – вона в нашій історії, культурі. Історія зіткнення з колективними травмами минулого дала нам не лише негативні ментальні наслідки, а й трансгенераційну спадщину стійкості. Нам важливо відкрити цей спадок, вкоренитися в нього. Наша сила – у наших коренях. У єдності поколінь – «і мертвих, і живих, і ненароджених».
Водночас нам важлива праця над зціленням негативних наслідків колективних травм минулого, які є в основі багатьох наших соціальних проблем та порушень у сфері психічного здоров'я людини, родини, суспільства. Щоби зрости у стійкості і сповнитися силою правди та світла, нам треба теж перемогти у внутрішній битві та звільнитися від кайданів негативної ментальної спадщини.
Наша національна стійкість – є неповторною версією загальнолюдської історії стійкості. Наші національні цінності – пов'язані з цивілізаційним вибором приналежності до загальнолюдської спільноти свободи, правди, любові – сім’ї вільних народів.
У глибині стійкості – невичерпна сила любові. Тож наша спільна праця над плеканням стійкості – це теж праця над тим, щоби ми могли стати вловні людьми – і сповнити оте Шевченкове «І будуть люде...»"
Промовою "Бути людиною надії" форум відкрив президент УКУ кир Борис Ґудзяк, Олена Зеленська звернулась з відеопромовою "Формула української стійкості".
В першій сесії "Стійкість" про стратегію плекання національної стійкості оповіла керівник Координаційного центру КМУ Оксана Збітнєва, лікар-психотерапевт Ольга Сергієнко розповіла про складові стійкості в індивідуальному та колективному вимірі, а Світлана Ройз говорила про стійкість родини. Далі ректор УКУ Тарас Добко модерував спільну рефлексію за участі Йосефа Зісельса, Андрія Содомори, Олесі Криськів та Марини Круть.
Другу сесію "Зцілення" відкрив військовий капелан о. Андрій Зелінський ("Наслідки колективної травми: від діагнозу до зцілення"), директор Інституту психічного здоров’я УКУ Олег Романчук розповів про те, як (не)зцілюються наслідки колективної травми, письменник Любко Дереш проаналізував наративи осмислення війни в літературі; про біль втрати і силу любові зворушливо розповіла авторка книги про "Марсову спільноту" Вероніка Карачевська, у якої війна забрала молодшого брата. Далі рефлексію за участі психотерапевта Романа Кечура, Ольги Руднєвої (реабілітаційний центр "Superhumans"), Ореста Сувало (менеджер проєкту MH4U) та психотерапевта Анни Фломбайн промодерував філософ Володимир Турчиновський.
Мирослав Маринович (виступ "В сім'ї вольній, новій…") та нобелістка Олександра Матвійчук ("І будуть люде…") провели третю сесію під назвою "Зростання".
02.07.2024