Пекельний сором. Без музики і страху.

То мала бути розкішна ораторія, яка могла би відкрити вуха європейським меломанам на актуальну українську війну. Різні її стадії аж до очікуваного тріумфу перемоги. Найкращий оркестр, хори, вокалісти і солісти. І я цю ідилію завалив. Не зміг вирватися із сердечного переконання, що тільки дадаїзм. Нічого іншого. Нічого романтичного, патетичного, виваженого, компліментарного (у сенсі – аби пасувало). Тільки наїв, дада. Очевидно, що у ораторії домінує все ж музика. Я знав, чия вона мала бути. Я знав, що вона може бути такою, що переходить межі музикування, композиції. Що виходить до рівня звучання.

Але таки завалив цілий проєкт. Лібрето виявилося браком. Однак кожному грибареві шкода всілякої знахідки. Якщо щось є нездалим, хочеться його якось використати: або знайти спосіб упридатнення, або застерегти інших від потенційної небезпеки. Грибареві може бути соромно за помилку, але ще більше шкода, коли намарно піде Боже сотворіння – повноцінний недолугий гриб.

Отож, ризикую…

Прелюдія.

Наратор:

Може виявитися, що сенсом усіх ваших екзистенцій, всього буття є рекомбінація. Витворення якогось узору шляхом тривалих рекомбінацій-кроків. Рекомбінацій, які через безліч спроб, незліченність непевних зрушень повинні привести до конкретної задуманої кимось структури. Може, так має статися Поява (З'ява) Бога. А може бути, що найсуттєвіша рекомбінація – риторична. Може, і у кінці повинно бути слово. І ми підбираємо його, підбираємось до нього, промовляючи тексти – відкидаючи тексти, що не є ним.

Спів:

Може, Боже, Боже, може

І у кінці усього має стати Слово.

Наратор:

Подібно з пластикою. Міняємо простір, змінюємо простір простором рухаючись. Невідомо, який рух, яка дія може виявитися вирішальною, який підбір одночасних світових рухів витворить той простір, котрий спинить все, щоби в такім взаєморозміщенні могла тривати статичність вічності.

Спів:

Насправді тільки інтервали між тонами.

І безконечне затихання їх вібрацій.

Наратор:

Проблема полягає лиш у тім, щоб усвідомити тотальність рекомбінацій, пов’язати, злучити одночасні дискретні тропізми у єдину (справді одиноку) систему, щільну систему, де причиною будь-чого є не тільки будь-що інше чи їхня комбінація, а неохопний стан і зіставлення не лише у дискретний момент часу, але і їх нашарування, накладання від початку самого часу.

Спів:

Ви світло світу.

Які гарні ноги тих, що благовістять добро

Освяти їх у Твоїй Істині.

1 частина.

Спів:

Щоби пробути добре в світі,

Існує сім простих затятих правил.

А що перше – без страху.

А що друге – без брехні.

Третє тяжче – без вимахування.

Четверте й п'яте: без поспіху й напрягу.

Най-май тяжче шосте:

Без виправлень, пояснень, оправдання.

Наратор:

Ці правила постійні. А сьоме правило треба не лінуватися самому собі придумувати кожного дня. Воно тільки один день діє і щодня змінюється. Наприклад, нині: доля – це спосіб говорити.

Спів:

Одино,

Попино,

Рікікі,

Айлом,

Байлом,

Скріпки,

Бібки,

Коцюрубен,

Кльоц.

Печу, печу бабку,

Кладу на лопатку,

Шусть у піч.

Шимбале, шимбале,

Яка то загадка?

Наратор:

Ця земля така гарна, що її хочеться мати.

Наш край найгарніший тоді, коли освітлення мінімальне. Світанки, сутінки, тумани, хурделиці, нічні лямпи і феєрверки.

Навіть зруби у місячнім світлі виглядають джунглями. Все життя тут – як зарослий зруб. Природне лісовідновлення, клімат сприяє. Життя на зрубі – всюди і скрізь.

Головне – обдурити смерть. Двовір'я стало основою нашої сутності. Не ключ, а відмичка, якою вдасться відкрити будь-який замок. Двовір'я дуже дитинне, воно заводить у крайнощі.

Спів:

Шимбале-шимбале,

Яка то загадка?

Тато вертить, мама терпить,

А діти гвавту кричать.

Шимбале-шимбале,

Яка то загадка?

На городі тичка

А на ній капличка

Вона без дверей

А в ній повно людей.

Шимбале-шимбале,

Яка то загадка?

Дуднить, лопотить,

Берегів ся не держит.

Наратор і спів:

Що знаємо? Знаємо тисячі місць і слів.

Що пам'ятаємо? Пам'ятаємо тисячі місць і слів.

Що забуваємо? Забуваємо тисячі місць і слів.

Що згадуємо? Згадуємо тисячі місць і слів.

Що вигадуємо? Вигадуємо тисячі місць і слів.

Що розказуємо? Розказуємо тисячі місць і слів.

Що вивчаємо? Вивчаємо тисячі місць і слів.

Що любимо? Любимо тисячі місць і слів.

Що вибираємо? Вибираємо тисячі місць і слів.

Що не вибираємо? Не вибираємо тисячі місць і слів.

Що уміємо? Уміємо бачити, знати, любити, пам'ятати, забувати, згадувати, вигадувати, розказувати, вибирати, не вибирати тисячі місць і слів.

Що робимо? Любимо, бачимо, вивчаємо, знаємо, пам'ятаємо, розказуємо, забуваємо, згадуємо, вибираємо, вигадуємо, не вибираємо тисячі місць і слів.

Що хочемо? Бачити, вивчати, знати, любити, пам'ятати, забувати, розказувати, згадувати, робити, вигадувати, вибирати, не вибирати тисячі місць і слів.

Що можемо? Бачити, вивчати, любити, знати, вигадувати, не вибирати, вибирати, забувати.згадувати, пам'ятати, розказувати, робити, хотіти тисячі місць і слів.

Шимбале-шимбале, яка то загадка?

Як і для чого бачимо, любимо, пам'ятаємо, розказуємо, знаємо, хочемо, вміємо, робимо, забуваємо, не вибираємо, згадуємо, вигадуємо, вибираємо тисячі місць і слів.

Як і для чого є тисячі місць і слів, які бачимо, вивчаємо, знаємо, пам'ятаємо, забуваємо, згадуємо, вибираємо, любимо, хочемо, можемо, вміємо, вигадуємо, не вибираємо.

Але це вже не наша таємниця.

Спів:

Купалися ластів'ята

Та в чару-водиці,

Щоб були ми чорноброві,

Та ще й білолиці.

Хлюп, хлюп, водиченько,

хлюп, хлюп на личенько,

і на ручки, і на ніжки

Хлюп, хлюп, хлюп.

У любистку купаю,

Живу воду наливаю,

Щоб здоров'я тіло мало,

Лиха-горенька не знало.

Частина 2.

Спів:

Лізе Рак-Неборак

Як ущипне буде знак.

Лізе Куся до Настусі

І за личко

Кусь!

Наратор:

Громадяни, увага, повітряна тривога. Ахтунг, ах тунг, люфт алярм. Вилетіла сорока з чорного потока. Ще раз: сорока з потока, вилетіла. Зелене, мохнате вилізло на мене: боліло, свербіло, чухати кортіло.

Спів:

Ой там, от там при пасіці

Просив заєць у ласиці.

Она єму відповіла:

Що ти сірий, а я біла.

Ой ти сірий, а я біла.

Ти не годен мого тіла,

А ти годен шибениці,

Не такої молодиці.

Наратор:

Шимбале-шимбале. Що то за гість, що сам себе їсть?

Спів:

Шило-мотовило піл небеса ся вило

З господом Богом тайно говорило.

Наратор:

Чому завжди війна. Є речі тяжчі, ніж доля. Найтяжча росія. Вони хочуть нас убивати. Ми не можемо зробити нічого кращого, як їх убивати. Подивися на наші руки. Подивися на наші лиця. Подивися на гріх нашої ненависті. Ця війна така архаїчна, як поєдинок за Київський стіл. І у неї не було кінця. Як буде кончина світа, то буде на світі велика війна. І на ту війну підуть усі чоловіки, а жінки лишаться вдома. Тоді чоловіки повбиваються геть чисто. А жінки будуть іти шукати світами своїх чоловіків. І знайдуть вони ведмежий слід, і тоді сто жінок буде битися над одним слідом. І так будуть сваритися, що винищать одне одного наніц. Шимбале-шимбале, яка то загадка. Ішла мошначка попід тепличка і стрітила чучура, питається: ци дома мундора.

Спів:

Кують, кують ковалі,

То великі, то малі,

а старого коваля

Посадили на коня.

Кому коня підкувати, золоту підкову дати?

Підкуй того, підкуй сього,

Підкуй мого вороного…

Шимбале-шимбале, яка то загадка?

Оцей пальчик – наш дідусь,

Оцей пальчик – баба,

Оцей пальчик – наш татусь,

Оцей пальчик – мама.

Оцей пальчик – хлопчик наш,

А зовуть його – о-о-о-о-о.

Наратор:

Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Спів:

Амінь. Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас.

Пресвята Тройце, помилуй нас, Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і сціли немочі наші, імени Твого ради.

Ти єси Бог, що до аду зійшов душі рабів Твоїх упокой.

Наратор:

Ще молимось за упокій душ усопших рабів Божих і щоб простися їм усякому прогрішенню, вольному і невольному.

Спів:

Подай, Господи.

Господи помилуй.

Наратор:

Боже духів і всілякої плоті. Ти смерть подолав, і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував. Упокой душі усопших рабів Твоїх у місці світлому, у місці квітному, звідки втекла болінь, печаль і зітхання.

У блаженнім успенні вічний упокій подай, господи, приснопам'ятним рабам твоїм, днесь убієнним

Андрієві, Миколі, Миколі, Миколі, Михайлові, Степанові, Остапові, Петрові, Петрові, Максимові, Тарасові, Андрієві, Ігореві, Володимирові, Євгенові, Іванові, Іванові, Іванові, Юліанові, Богданові, Анні, Ользі, Володимирові, Тарасові, Юрієві, Олегові, Юрієві, Юркові, Назарові, Вікторові, Семенові, Василеві, Степанові, Наталії, Борисові, Тарасові, Анатолієві, Петрові, Ірині, Маркові, Михайлові, Іванові, Віталієві, Мирославові, Ярославові, Святославові, Миронові, Зиновієві, а також Коту, Баті, Синку, Да Ванчі, Пікасо, Добряку, Старому, Зенкові, Тучі, Ученому, Артисту, Дєду, Дідові, Музиканту, Мартину, Березі, Яріку, Паштету, Майклу, Скіфу, Жану, Кет, Ромео, Ботаніку, Історику, Чеху, Кіпішу, Умніку, Рудій, Пуху, Малишу, Самураю, Міфу, Боцману, Кузьмі, Гуцулу

І сотвори їм вічную пам'ять.

Вічная пам'ять

Вічная пам'ять.

Всі (кілька разів)

Христос Воскрес! Смертю смерть подолав. І тим, що в гробах, життя дарував.

Частина 3.

Спів:

Комар траву покосив,

Муха посушила,

Заєць в плахту позбирав,

А миш повозила.

Наратор:

Є мурашники первовічні: у них сидять мурахи з цілого світу. Там є і найстарший мурашок. Він нікуди не ходить, лиш другі приносять йому з усього світу манну. А він там робить з неї ладан. Як кинути крихту ладану, то відразу збігаються мурашки і б'ються поміж собою, хапають ладан та й утікають з ним у мурашник. Мурашок є на то сотворений, аби робити ладан.

Спів:

Пасла кози?

Пасла.

Були морози?

Були.

Змерзли кози?

Змерзли.

Крав вовк кози?

Крав.

Як коза плакала?

Ме-е-е-е.

Наратор:

Набирається кінцем ножа по вугликові і рахують із запереченням: не один, не два, не три, не чотири, не п'ять, не шість, не сім, не вісім, не дев'ять – треба кинути вуглі у зимну воду. По тому, чи вуглики, падаючи у воду, сильніше або слабше сичать та чи після того тонуть або плавають, відгадують майбутнє.

Спів:

Шимбале-шимбале, яка то загадка?

Nosce te ipsum (багато разів)

Пізнай себе самого,

Самого себе пізнай,

Себе самого пізнай,

Пізнай самого себе.

(і ще кількома мовами).

Наратор:

Твоїми ворогами є твої власні думки, що запанували у твоєму серці і щохвилини його мучать.

Живі проживаймо наше життя. Дбаймо про все потрібне для плину наших днів, та нехай найперша наша турбота буде про мир душевний, про життя, здоров'я й спасіння її. Яка користь для нас здобути володіння цілого Всесвіту, а її втратити?

І не проси дощу, проси врожаю: буває, що й дощ шкодить родючості. А голод, холод, ненависть, гоніння, наклеп, наруга і тяжкий труд не лише терпимий, а й солодкий, коли ти для нього народжений.

Спів:

Шимбале-шимбале, яка то загадка.

Мету, мету не відмету

Несу, несу не віднесу

Прийде пора само піде.

Наратор:

Ніколи гірше не лютує туга, як тоді, коли серце наше, заснувавши надію свою на брехливому морі світу сього і на лжекаменях його, побачить вкінці перекинуте гніздо своє і розорений замок облудного блаженства.

Всі разом:

Сій в першу і другу місячну квадру.

Сій повернувшись з бенкетів і бесід священних.

Побачив видіння страшне – не сій.

Тій, що уже зачала – не сій.

Непомірно п'яний – не сій.

Коли ж зачала, нехай носить в думках і видіннях святих,

І в бесідах святих, уникаючи пристрасних бур.

У тихому спокої святих споглядаючи.

І пройде дух тонкого холоду і там є Бог.

Спів:

Соловеєчку, сватку, сватку!