«Народна творчість»

«Знайомий бачив – труби в Бурштині димлять. Електрика є, вони її за кордон продають». «Вони дали депутатам два мільйони і підняли ціни» (чому не три мільйони, десять, а тільки два?)

Це найсвіжіші на злобу дня перли «народної творчості» на тему поганих ЇХ (влада – не обов’язково ОП, часто місцева, генштаб, ТЦК), де завжди фігурує хтось, хто бачив, чув, знає. Говорять це люди різних професій. Найчастіше я особисто чув це від продавців і власників приватних магазинів.

Те, що вони говорять, переважно не тримається купи, але їх це не хвилює, як і наявність очевидних фактів навіть не в пресі, а в нашому з ними житті. Наприклад, не помічати повітряних тривог неможливо, як неможливо не знати про те, куди прилетіли ворожі ракети, і чому виник дефіцит електроенергії, і чому нам вимикають світло. Те, що у нас будуть проблеми і потрібно економити електроенергію, говорилось давно. Але навіть не знаючи цього, де логіка? Ви підняли ціни і вимикаєте світло, ми економимо, не споживаємо і не платимо замість того, щоб увімкнути – і лічильник буде крутитись на повну.

Я не знаю, це «народна творчість» (бо будь-яка влада у нас за пів року стає злочинною) чи ворожі психологічні спецоперації, направлені на те, щоб посіяти смуту, хаос, недовіру, розколоти суспільство, тобто ослабити тил. «Знайомий чоловіка, він військовий, каже: “Зброї повно, всі склади забиті снарядами, а Залужному їх спеціально не давали”». Я тільки запитав, у якому такому військовому званні цей знайомий, що бачив «усі» склади. Говорити їй, що Залужний – це головнокомандувач армії, яка воює, як і те, що означає «йому не дають», хто то такий не дає? Марна справа пояснювати, що снаряди є, а армія їх не отримує – такого бути не може, бо це означає, що ворог нас переможе і нас завтра не буде. Це не якийсь окремий випадок – таких тисячі. Частково це природа людини, українці не є тут винятком. Людині складно й енергозатратно думати, ставити під сумнів, аналізувати, та хоча би перевірити це з якихось інших джерел. Звідси популярність теорій змови, звідси стереотипи, кліше, узагальнення, звідси це ВСІ. Як відомо, у кожної складної проблеми є одне, просте і помилкове рішення.

Здається, що такого? Є інтернет, там можна знайти відповідь. Та ні – там можна знайти все: тобто підтвердження, як і заперечення, будь-чого, особливо, якщо ми візьмемо український сегмент. Якщо в телевізорі у нас суцільний позитив, то в інтернеті суцільний негатив, тотальна критика – все погано і ВОНИ винні у всьому. «Ми б дійшли до Владивостока», – це каже колишній генерал, він також пропонував Президенту завдати ракетний удар по Білорусі (напевно, щоб білоруси нарешті відкрили проти нас другий фронт). Інший, ексдепутат, заявляє, що у ворога екскаватори риють окопи, а наші воїни копають лопатами – це при тому, що в тому ютубі український журналіст ставить нарізку коментарів представників орди, де ті плачуться, що «яка там найновіша зброя в окопах, у них, виявляється, часто саперних лопаток немає». Так, це цілком можливо, окремий випадок на окремій ділянці фронту – а роблять узагальнення. Я один раз бачив і чув, як на прохання журналістки військовий, сам колишній журналіст з Донецька, намагався пояснити, що він може говорити лише про свою ділянку, про те, що бачить і знає, а давати оцінку всьому фронту, чи ходу бойових дій, чи військовому керівництву він не буде. Я тільки раз чув, як Муженко, колишній начальник Генштабу, відповів журналістці, яка брала в нього інтерв’ю й активно його підводила до критики й оцінки, що аби оцінювати людину на такій високій посаді, треба знати, якою інформацією і яким ресурсами плюс якими владними повноваженнями вона володіла на момент прийняття того чи іншого рішення. Він знав, про що говорив – бо пам’ятав, як його позбавили статусу командира АТО через трагічну загибель наших військових під Іловайськом і скільки на нього тоді журналісти вилили критики.

На початку АТО це були «донецькі, які втекли від війни сюди в Галичину, п’ють і гуляють в наших ресторанах і сміються з місцевих чоловіків, які пішли воювати». І нібито такі сцени часто завершувались мордобоєм – «місцеві хлопці їм надавали». На початку цієї війни це були «здорові бики, кияни і харків’яни», які приїхали на шикарних автомобілях і купували дорогий одяг не торгуючись, бо для них наші ціни – це дешево. У продавців це викликало гнів і образу – бо ті мали залишитись і захищати своє. Конфліктів і бійок не було, бо ті поїхали, нібито втекли за кордон.

Якщо це ворожі ІПСО, то вони працюють. Елементарне знання психології «свої – чужі» (місцеві – приїжджі, багаті – бідні і т. д.) – і можна впливати на народні маси. Добре, коли це не призводить до наслідків – час минув, поговорили, забули, побачили, що це була повна дурня. Найсумніше, коли це все повертається. Найсвіжіше, що я особисто чув, – «ті біженці скуповують Карпати, місцеві кажуть “ми скоро буде з ними будемо воювати”»…