Розпуск парламенту Франції – це ризиковану спроба президент Франції збити політичну силу своєї головної конкурентки Марін Ле Пен зі звитяжного курсу.
Чи ще хтось пригадує, як в одному з номерів за 2013 року британського часопису Economist опублікував на обкладинці портрет Девіда Кемерона. Тодішній прем’єрміністр був зображений таким собі хуліганом-зухвальцем зі сміливим татуюванням на передпліччях. Він сидів за картковим столом і хоробро йшов ва-банк. Заголовок гласив: «Азартний гравець». І причина полягала в тому, що він щойно пообіцяв провести референдум про членство Великої Британії в Європейській Унії. Навіщо, адже сам Кемерон був переконаним прихильником ЄУ? Для того, щоб впоратися з бродінням євроскептиків у країні, а передовсім – у його власній партії.
Нині ми знаємо, чим скінчилася ризикована гра Кемерона. Ми також пам’ятаємо, який результат отримав попередник Макрона Жак Ширак 1997 року, коли розпустив Національну Асамблею з надією покращити свої парламентські позиції. Цілковите фіаско спіткало як одного так і другого. Кемерон отримав Brexit і був змушений подати до демісії. А Ширак отримав соціалістичний уряд під керівництвом Ліонеля Жоспена, з яким довелося постійно вести політичну війну.
І от цього тижня ще один європейський політик, який претендував на лідерську роль на континенті пішов на схожу авантюру – президент Франції Еммануель Макрон розпустив Національну Асамблею і призначив дочасні парламентські вибори. Вчинив він так після того, як його партія «Ренесанс» очікувано програла вибори до Європарламенту своєму головному конкуренту – «Національному об'єднанню» ультраправої лідерки Марін Ле Пен. І от часопис Politico зобразив французького президента як азартного гравця в кості.
Чи міг Макрон цього не робити? Запросто. Він міг просто продовжити в тому ж дусі, пояснивши перемогу ультраправих загальноєвропейською «правою аномалією» і ще три роки насолоджуватися лояльним до нього урядом і парламентом. Так, наприклад, вчинив колишній глава держави Франсуа Олланд у 2014 році, коли його партія отримала 14% на виборах до Європейського Парламенту. Макрон міг би додати, що існує загальноєвропейське піднесення крайніх правих і що це, зрештою, європейське голосування, яке не може мати наслідків на національному рівні.
Однак президент Франції зухвало вирішив розіграти всі козирі, які мав на руках. Навіщо він це зробив? Адже тепер надзвичайно високим стає шанс, що наступний парламент стане контрольованим ультраправими. І уряд очолить представник «Національного об'єднання». Скоріш за все прем’єром стане 28-річний Жордан Барделла – нинішній голова партії «Національне об'єднання», створеної ще відомим французьким шовіністом Жан-Марі Ле Пеном і трансформованої його донькою Марін Ле Пен.
Жордан Барделла
Водночас такий крок у майбутньому може врятувати Францію від ультраправого президента (наступні президентські вибори у Франції – через три роки). «Це азартна гра, але ще занадто рано судити, геній він чи дурень. Макрон ставить на карту свою репутацію та спадщину, а також стабільність Франції та ЄУ», – стверджує голова європейського офісу Eurasia Group Муджтаб Рахман у коментарі для газети Financial Times.
Що ж Макрон – взагалі завзятий і ризиковий хлопець. Згадати хоча б зліт його політичної кар’єри 2016 року, коли він зумів вийти з тіні своїх політичних «хрещених батьків», феєрично виграти президентську кампанію у найпопулярнішої на той момент політикині – вже згаданої Марін Ле Пен. Потім він фактично з нуля змайстрував свою центристську партію «Вперед, республіко!», яка вийшла за межі традиційних для країни правоцентристів і лівоцентристів. І ця партія здобула не менш феєричний успіх на парламентських виборах 2017 року.
Пригадаймо теж і несподівано зухвалі заяви Макрона щодо російсько-української війни. Французький президент першим серед західних лідерів озвучив заяву про можливість участі західних військ у цьому збройному конфлікті. Він переконав німецького канцлера Шольца дати дозвіл Україні бити західною зброєю по «канонічній» російській території. Він оголосив про намір надати ЗСУ французькі багатоцільові винищувачі Mirage, а ще вишколити у Франції цілу українську бригаду.
Як стверджують французькі експерти, громадськість країни явно не була готова до того, що почула, коли Макрон виступив у телевізійному зверненні невдовзі після оголошення результатів виборів до Європарламенту. Він заявив, що парламент розпущено і що позачергове голосування відбудеться в два тури – 30 червня і 7 липня.
Не меншого шоку зазнали й політики за кордоном, особливо з огляду на те, що вперше в П'ятій республіці може бути сформований ультраправий уряд. «Багато сценаріїв було написано про остаточну перемогу Марін Ле Пен на президентських виборах, але мало хто міг уявити, що ультраправі можуть очолити уряд у рамках “співіснування” з президентом з ворожої партії. Захоплення французького кабінету міністрів “Національним об'єднанням” стане одним із найбільших політичних потрясінь у післявоєнній історії Франції, а також ознаменує майже останній крок на шляху республіки до “нормалізації”», — пише видання Politico.
Про що йдеться? Про те, що французькі ультраправі, скоріш за все, самі себе загонять у соціяльну пастку. Так, нині їхні популістські гасла, зокрема щодо пониження пенсійного віку, дуже до вподоби французам. Але їхня реалізація створить непідйомний для економіки бюджетний дефіцит.
«Якщо у вас є ультраправий уряд з недосвідченим хлопцем на чолі, неодмінно очікуйте болісного удару», – запевнила експертка брюссельського аналітичного центру Bruegel Марія Демерціс у коментарі виданню Politico.
Отже Макрон розставив свої політичні пастки. Якщо Барделла стане прем’єр-міністром, то це буде частиною політичного «співіснування» з Макроном. До паралічу уряду може дійти дуже швидко, і традиційно в країні посада прем'єр-міністра легко змінна. Якщо ультраправий політик справді втримається в цьому ворожому середовищі, наступний період неефективного управління може призвести до того, що виборці захочуть повернутися до когось на зразок Макрона на виборах у 2027 році (сам Макрон вже не зможе претендувати на президентську посаду згідно з французькою конституцією).
Макрон достроковими виборами намагається зупинити ультраправий імпульс у Франції, а також позбавити Марін Ле Пен найбільшої нагороди, а саме президентства у 2027 році. Думки аналітиків про цей крок варіюються від «божевілля» до «розумне і правильне рішення». Як зазначила французька письменниця та політична аналітикиня Хлоя Морен у коментарі для газети Le Monde: «Макрон дозволить виборцям відчути смак “Національного фронту” (актуальна назва – “Національне об'єднання”), припускаючи, що він викличе у них огиду і відверне від них. Його розрахунок полягає в тому, що ризик матиме профілактичний ефект – виборці отримають невелику контрольовану дозу ультраправих зараз, і це імунізує їх від більш поважної дози через три роки у вигляді Ле Пен у Єлисейському палаці».
Водночас і доля парламентських виборів ще далеко не вирішена. Європейські вибори зазвичай розглядаються у Франції як спосіб для виборців висловити своє незадоволення національним урядом, але з відносно незначними внутрішньополітичними наслідками. Виборці можуть легко ухвалити й інше рішення, коли зрозуміють, що можуть привести до влади ультраправу партію без досвіду управління, особливо в нинішній нестабільній ситуації.
14.06.2024