Розвідка присвячена архітектурі однієї з найяскравіших синагог в Україні. Ця синагога збудована за принципами ренесансових і барокових синагог Поділля, планувально-просторова структура яких характеризується видовженим безстовповим молитовним залом, перекритим бочковим склепінням з розпалубками. Але, на відміну від них, гусятинська синагога вирізняється ґотичними вікнами, характерними для XVI ст., й орієнтальним архітектурним вистроєм, властивим для синагог пізнішого часу – другої пол. XIX ст.
Рис. 1. Велика синагога в Гусятині. Вигляд з південного заходу. Фото О. Чорного, 2011 р.
Донині в джерелах немає єдиного погляду на час постання гусятинської синагоги, також по-різному трактується архітектурна стилістика будівлі. У датуванні гусятинської синагоги на сторінках різних видань спостерігається істотна розбіжність: від кін. XVI і до останньої чверті XVIII ст. Проведеним дослідженням визначено дату постання синагоги – 1730-ті роки, і час появи її стильового мавританського оздоблення – початок 1870-х рр.
Синагога в Гусятині – одна з семи синагог в Україні, яка занесена до пам’яток архітектури національного значення (охоронний № 689) під датою: кін. XVI – поч. XVII ст.¹ Своєю унікальною архітектурою вона привернула увагу істориків мистецтва, краєзнавців, художників ще наприкінці XIX ст., а 1928 року (6 березня) Консерваторський уряд Львівського воєводства тодішньої Речі Посполитої зачислив її до цінних пам’яток «як характерний тип барокової архітектури»², тобто створеної у XVII–XVIII ст. XVIII століттям гусятинська синагога датована у джерелах XIX ст., у яких дати не конкретизовані. В «Географічному словнику» за 1882 р. відзначено: «На увагу заслуговує синагога, яка вимурувана 100 років перед тим [~1780], з ґотичними вікнами і пласким дахом [насправді дах зі схилами, але його не видно, позаяк захований за аттиком, – О. Б.], якого не видно»³, в «Донесенні окружних управлінь про кількість існуючих синагог та юдейських будинків молитви в їх округах» за 1826 рік занотовано – «Синагога 60 років»⁴ [~1766 рік].
Світлини гусятинської синагоги, поміщені у різних путівниках і часописах з передвоєнних та міжвоєнних часів, відносять її до XVII ст. Зокрема ілюстрований путівник по залізницях Галичини Адольфа Інлєндера відзначає: «На увагу заслуговує синагога, вимурувана наприкінці XVII сторіччя…»⁵, путівник по Галичині Мечислава Орловіча: «З турецьких часів [1672–1683 рр. в Гусятині] збереглися три пам’ятки… синагога, найкращий зразок мавританського стилю в Галичині. Поєднує вона цікаву комбінацію ґотики, польського ренесансового аттика і мавританських арок»⁶. XVII ст. датують синагогу Т. Кунзек⁷, історики Олександр Чоловський і Богдан Януш (Василь Карпович), приділивши їй увагу у монографії «Минуле і пам’ятки Тернопільського воєводства»: «зведена, правдоподібно, у першій пол. XVII ст.»⁸. Тим самим часом її датувало Управління консервації, де у реєстраційній картці пам’ятки за 1932 рік відзначено: «Стильовий характер говорить віднести цю пам’ятку до останніх десятиріч XVII ст. Деякі автори припускають, що синагога була збудована в часі панування турків, про що прозоро повинні свідчити її декораційні елементи»⁹. До заглиблення дати постання синагоги спричинився її стилістичний аттик, потрактований істориками, зокрема сучасними дослідниками юдейської спадщини Сергієм Кравцовим¹⁰, Марією і Казимиром Пєхотками¹¹, Борисом Хаймовичем, – як елемент польського ренесансу XVI–XVII ст.¹². Історик мистецтва Тадеуш Маньковський звернув увагу на заглиблене датування гусятинської синагоги, не приховуючи разом з тим здивування від її мавританської архітектури: «З певним здивуванням бачимо форми східної архітектури в жидівській синагозі в Гусятині. Божниця в Гусятині є без сумніву пізнішою від датування на першу половину XVII ст. Характерними для неї є так званий кокошник над порталом, перські арки [кілеподібні] застосовані в аттику і акротерії»¹³.
Рис. 2. Юдейська дільниця і Велика синагога, а також замок (на місці якого постала хасидська резиденція Фрідмана) на кадастровій карті Гусятина, сер. XIX ст.
Про відсутність синагоги в місті у XVII ст. опосередковано підтверджує Дефтер (податкова книжка) з часу окупації Поділля турками у 1672–1699 роках, який на 1681 рік в Гусятині відзначає лише два юдеї, що сплачували податок¹⁴. Перебільшення віку синагоги, спричинене архаїзацією її окремих архітектурних форм, є характерним явищем для дослідників, а також свідчить про устремління громади в минуле, бажання підтвердити свою давність і вкоріненість у цьому місті, яке ідентифікується з юдейською спільнотою.
Очевидно, що достовірність у датуванні синагоги підтверджують історичні факти, пов’язані з історією громади.
До історії юдеїв Гусятина
1559 року Гусятин набув міського статусу, до того це було село у королівській власності. «1559 року король Зиґмунд Авґуст дозволив Іванові Сьвірчу (Świercz) з Вільхівців (z Olchowiec), село, що нині називається Всятин (Wsiathyn) в землі Кам’янецькій, перетворити на місто, надавши йому локаційний привілей на маґдебурзьке право та дозвіл на ярмарки: на Новий рік, на Зелені свята і на св. Матвія, а також щотижневі торги по понеділках»¹⁵. Отримавши документи на самоврядування, зазвичай, власник розплановував поселення за зразком міст на маґдебурзькому праві: з квадратовою ринковою площею та з реґулярною мережею вулиць. Але це був тривалий процес. Гусятин як місто почало формуватися за нових власників – Калиновських, до яких воно перейшло наприкінці XVI ст. (1583 р. місто належало Язлівецьким)¹⁶.
Рис. 3. Велика синагога та хасидська резиденція Фрідманів (палац і синагога) на місці замку. Рисунок Наполеона Орди, 1875 р. Muzeum Narodowe w Krakowie
Перша згадка про юдеїв в Гусятині відноситься до 1577 року¹⁷. Їхня чисельність була невеликою – згідно з податковим реєстром за 1578 рік, не більше 9 осіб¹⁸. Місто розвивалося повільно. Спочатку було дерев’яним з дерев’яними церквами та дерев’яним замком. 1610 року Мартин Калиновський, чернігівський воєвода та гетьман коронний, почав будувати кам’яний замок, зміцнював міські укріплення, 1645 року вимурував монастир отців бернардинів з костелом. Тоді в Гусятині постала мурована церква Успіння Пр. Богородиці. Ці храми мали оборонний характер – грубі стіни, виходи на дах в стінах, високо розміщені вікна. Можна припустити, що в той період – за Калиновських – в місті могла бути збудована і синагога. Невідомо, коли саме чисельність юдеїв у місті зросла і коли вони сформувалися у громаду, рівно ж невідомо, якою була давня синагога і де вона стояла. Можливо, на протилежному березі Збруча, по лінії якого було переділене місто наприкінці XVIII ст. На 1661 рік Гусятин нараховував всього 58 будинків¹⁹. І, як згадано вище, число юдеїв у другій пол. XVII ст. було мізерним.
Рис. 4. Велика синагога Гусятина до реставрації 1911 р.
Рис. 5. Вигляд на Арон Кодеш при східній стіні головного молитовного залу. НМ у Львові, негатека «Єврейські божниці», № 1461, № 3960.
Після вигаснення Калиновських 1729 року місто перейшло до їхнього кровного родича Станіслава Потоцького, воєводи белзького, а 1735 – до Франциска Салезія, що одружився з Анною Потоцькою²⁰. «Станіслав Потоцький 1729 р. надав новоприбулим юдеям землі давнього, знищеного турками костелу під цвинтар та нову синагогу»²¹. Ця ділянка розташована за східним приринковим кварталом, у його північній частині. Північніше, на високому березі Збруча стояла дерев’яна церква Свв. Кузьми і Дем’яна²², яку в кінці XVIII ст. розібрала австрійська влада, а цвинтар від неї позначений на кадастровій карті сер. XIX ст. Отже сучасна будівля синагоги була збудована поруч з церквою у 1730-х роках. Час її постання випливає з документу: «кам’янецький єпископ [з 1739 по 1742] Сєраковський наказав її [синагогу] закрити через те, що зведена на костельному ґрунті. В обороні юдеїв став воєвода подільський, який, однак, 1741 р. програв процес в люблинському трибуналі. Синагога все ж залишилася в руках юдеїв, позаяк єпископ Сєраковський 1742 р. перенісся до перемиського єпископату»²³. Твердження про те, що в період визвольної війни (1648–1655) гусятинська синагога була спалена московським та козацьким військом²⁴, може стосуватися іншої синагоги, але в жодному разі не тої, яка стоїть нині.
На 1764 рік юдейська громада Гусятина начислювала 1144 особи і була однією з найбільших на Поділлі²⁵. Після першого поділу Польщі у 1772 р. громада міста розділилась Збручем на дві окремі. На той час Гусятин було дідичним містечком і належав Потоцьким. Біля 1790 року Щасни Потоцький, син Франциска Салезія, австрійську частину міста відпродав графській родині Петру і Людвиці (з Мархоцьких) Забєльським.
Гусятинські юдеї займали поважні позиції в місті, зокрема це видно з записів Йосифинської (кін. XVIII ст.) та Францисканської (поч. XIX ст.) метрик Гусятина. Громада мала синагогу²⁶, Бейт Мідраш (будинок для самостійного вивчення Святого Письма – з молитовним залом і бібліотекою), відзначений як «Мала жидівська школа, № 27»²⁷, микву, відзначену як «жидівська лазня № 270»²⁸, шпиталь, відзначений як «жидівський малий шпиталь № 36»²⁹, три кагальні доми³⁰. Опріч того, всі п’ять винниць, які на той час існували в Гусятині, належали юдеям: № 27 – погорільцю Мойсеру³¹, № 269 – Іллі Залєберґу³², № 267 – Шимону Шору³³, Берлу Кляйнеру³⁴, Арону Авербаху³⁵.
Рис. 6, 7. Велика синагога після реставрації 1911 р. Wieś i dwór, r. 1913.
В 1848 році Юзеф Забельський продав Гусятин графу Аґенору Ґолуховському (1812–1875) зі Скали. Ґолуховські володіли Гусятином до 1939 року.
Року 1861 рабин Мордехай Файвіш Шраґа Фрідман, син цадика Ізраїля Фрідмана з Садгори, започаткував у Гусятині нову династію цадиків. Це спричинилося до перетворення міста в один з найбільших центрів хасидизму в Галичині. Подібно до інших хасидських центрів в Галичині і Буковині, Мордехай Фрідман збудував в Гусятині резиденцію з синагогою та мешкальним будинком. Ці будівлі постали на частині гусятинського замку, що на той час стояв в руїні, яку Фрідман відкупив від графа А. Ґолуховського. Для цього Фрідман розібрав майже всі замкові будівлі на будівельний матеріял. На рисунку Наполеона Орди 1875 року недавно зведена хасидська синагога Фрідмана зображена архітектурно виразною будівлею: з великими півциркульними вікнами, з барокізуючими східним і західним фронтонами та з чотирма наріжними вежечками³⁶. Її руїни зафіксовані на світлині з часу Першої світової війни, що зберігається в архіві IS PAN³⁷.
До 1872 року, тобто до відкриття колії Тернопіль–Підволочиська, Гусятин був важливим торговельним пунктом на шляху з галицького Поділля до Поділля російського³⁸. В 1893 році Гусятин був знищений великою пожежею. «16 ц. м. наше містечко зачепила пожежа, яка ширилася з такою швидкістю, що впродовж кількох годин згоріло 130 будинків, в тому числі церква і дві божниці, та приблизно 3 тисячі осіб залишилося без даху – доктор адвокат Генрик Натансон повідомив до "Кур'єру Ярославського"»³⁹.
На початку XX ст. в місті було кілька синагог: Велика (стара), мала (Бейт гаМідраш), що стояла поруч, хасидська – резиденція Фрідманів, зведена з розібраних замкових будівель, та дві цехові божниці – кравців і шевців⁴⁰. Під час Першої світової війни і Велика синагога, і резиденція Фрідманів були поруйновані. Як відзначають О. Чоловський та Б. Януш, «було знищено приватну божницю місцевого рабина в його палаці, переробленому з давнього замку»⁴¹.
Рис. 8, 9. Зруйнована під час Першої світової війни резиденція Фрідманів (синагога і палац рабина) на замку. Фото 1915 р.
У міжвоєнний час життя юдейської громади дуже помалу налагоджувалося, були відбудовані синагоги. Під час Другої світової війни юдеї Гусятина були винищені. До шоа в Гусятині була велика хасидська династія Фрідманів, з якої вийшло чотири покоління рабинів: Шрага Файвіш Фрідман (1835–1894); Ісроеля Фрідман (1858–1949), Яків Фрідман (1878–1957) та Іцхак Фрідман (1900–1968).
Будівельна історія Великої синагоги Гусятина
Будівельна історія збереженої синагоги в Гусятині починається з 1729 року. Як сказано вище, власник міста Станіслав Потоцький надав землю під її будову. Наприкінці 1730-х років синагога вже стояла, бо, як відомо, тодішній єпископ Сєраковський мав намір її закрити. Вигляд первісної будівлі – невідомий, як невідома її доля впродовж XVIII ст. Архівні документи з другої пол. XIX ст. доносять, що Велика синагога перебувала у руйнівному стані і була реконструйована. Зокрема «Книга протоколів рішення Консерватора крайових будівель і пам’яток у Східній Галичині» містить два записи під 1869 роком: 15 листопада того року Ґмінний гусятинський уряд просить староство в Гусятині провести енергійні дії, аби змусити жидівську громаду відреставрувати синагогу; 27 листопада Гусятинське староство зобов’язало юдейську громаду Гусятина почати відновлення синагоги під загрозою її закриття⁴². Всі ці погрози підштовхнули до проведення ґрунтовних реставраційних робіт. Після них синагога набула виразного стилістичного характеру – з орієнтальними рисами. Отже, приблизно наприкінці 1869 року – на початку 1870-х років, очевидно, був влаштований знаменитий аттик з короною у вигляді «ослячого хребта», з наріжними вежечками, змінивши стильовий характер цілої будівлі. Відновлену синагогу у перші роки 1870-х зафіксував Наполеон Орда, який мандрував «російською частиною» Поділля у 1871–1875 рр. Зазвичай, в око художників впадали яскраві юдейські святині, переважно ті, що завершувалися аттиками. Під час цієї мандрівки Орда нарисував також давню синагогу в Сатанові⁴³. В 1847 році Б.-М. Стенчинський намалював щойно збудовану синагогу в Белзі⁴⁴, 1872 Ян Матейко зробив рисунок синагоги в Жовкві⁴⁵, а П. Диаментовський – синагоги в Луцьку ⁴⁶,
Наполеон Орда зобразив Велику гусятинську синагогу Збруча, а також щойно збудовану хасидську синагогу та палац рабина Фрідмана на місці замку, з його збереженими укріпленнями⁴⁷. На рисунку Орди синагога завершена мавританським аттиком з вежечками, натомість західна синагогальна прибудова ще ренесансово-барокова – вкрита характерними причілковими дашками (рис. 3), замість яких пізніше був влаштований аттик також в орієнтальному стилі. Не відомо, чи первісно гусятинська синагога мала аттика, а чи була вкрита високим дахом з заломом – подібно до інших давніх синагог: львівської Передміської (1632), великих синагог Перемишля (1595), Язлівця (XVII) чи Самбора (1732). Якщо ж аттик був від початку зведення синагоги, то був він ренесансово-бароковим, а не мав мавританського стилістичного забарвлення.
Рис. 10. Передміська синагога Львова на гравюрі Ф. Пернера 1772 р.
Рис. 11. Велика синагога Самбора. Фраґмент рисунку Теофіля Чишковського, 1829 р.
Рис. 12. Велика синагога на фото 1914 р. Західний фасад.
Стильова виразність гусятинської синагоги перетворила її на своєрідну візитівку синагогальної архітектури на землях Східної Европи. Аби додати будівлі ваги, історики та краєзнавці заглибили дату її постання, пов’язавши з добою сарматизму в польській культурі періоду ренесансу і бароко⁴⁸. Однак мавританське оздоблення аттика – у вигляді кілеподібної аркатури та корони у вигляді «ослячого хребта», відносять його появу до останньої чверті XIX ст., коли етнічні спільноти тодішньої Австро-Угорської імперії самоідентифікувалися, творячи свої національні стилі. Зокрема юдеї в архітектурі виражалися у мавританських рисах. Новий мавританський стиль символізував прибуття юдеїв з Орієнту і, на думку Захарєвича, був «виразом почуттів і духу Мойсеєвої релігії». Постає новий образ синагоги – пишної, позбавленої реґламентованих приписів: з банею, з орієнтальним оздобленням. Авторами цих архітектурних пошуків були відомі архітектори. Так, Юліян Октавіан Захарєвич, львівський архітектор, професор архітектури 1877 року в орієнтальному стилі збудував поступову синагогу в Чернівцях⁴⁹. Це була перша синагога на українських теренах, яка своєю архітектурою репрезентувала орієнтальне походження громади. В 1899 році брати Максимілиян і Ґеорґій Шльоси у мавританському стилі звели поступову синагогу у Станиславові⁵⁰. Деякі синагоги на українських землях набули східних рис після проведених стилістичних реставрацій. Зокрема збудована 1858 року в стилі класицизму синагога в Стрию, яка після проведеної 1886 реконструкції перетворилася на яскраву орієнтальну будівлю⁵¹. Автором цієї реконструкції міг бути Сильвестр Гавришкевич – архітектор, що відбудовував у 1886 році Стрий після пожежі. Також міг бути Юліян Захарєвич, – що правдоподібніше, який у той час проводив стилістичну реставрацію стрийського парафіяльного костелу. Хто був автором реставрації синагоги в Гусятині, наразі не віднайдено. Не виключено, що ним також був архітектор Юліян Захарєвич. Саме цей архітектор пізніше, у 1889 році будував в Гусятині (за містом в Грабнику) палац для тодішнього власника міста – графа Аґенора Ґолуховського⁵². Аналізуючи дати постання орієнтальних синагог, можна твердити, що синагога в Гусятині стала першою синагогою на українських теренах в орієнтальному стилі, однак не відразу збудованою, а стилістично реставрованою у перші роки останньої чверті XIX ст.
13. Чернівці. Поступова синагога, 1877 р. Ю.-О. Захарєвич
14. Стрий. Велика синагога, 1858, кін. XIX ст.
Рис. 15, 16. Синагога після руйнувань у Першій світовій війні. Вигляд з південного заходу та з південного сходу. Фото 1915 р.
Після знищення у великій пожежі, що охопила ціле місто 1893 року, синагога помалу відновлювалася. 1910 року гусятинська юдейська громада знову вела якісь ремонтні роботи синагоги, але без дозволу консерваторського уряду, про що йдеться в архівному документі: «До відомости Ґрона консерватрського дійшло, що розпочалася самовільна реставрація синагоги. Через те, що це є пам’ятка, Ґроно подало прохання до ц.к. староства про зупинення всіх робіт»⁵³. Подальші роботи велися під керівництвом архітектора Тадея Мокловського, і 1911 року синагога була відреставрована⁵⁴.
Рис. 17. План синагоги в Гусятині.
Під час окупації міста російськими військами у Першій світовій війні Гусятин був зрівняний з землею; з шести тисяч юдеїв залишилося лише 600 осіб. Всі юдейські споруди зазнали руйнувань, в тому числі і Велика синагога. В архівному документі того часу занотовано, що 1914 року гранатою було сильно пошкоджено східну стіну синагоги і знищено частину аттика, стіни отримали вибоїни, без даху залишилася синагогальна прибудова. «Дім Божий стояв неужитком і загрожував заваленням»⁵⁵. Лише 1930 року громада почала проштовхувати ідею відновлення свого храму. Був створений комітет з її достойних членів (рабин Гусятина Якуб Рінґель Jakub Ringel, кер. громади Якуб Єґендорф Jakub Jägendorf, адвокат Герман Ґрабшайд Herman Grabscheid) та складений приблизний кошторис на відновлення синагоги⁵⁶. Збережені документи Управління консервації докладно повідомляють про процес відбудови синагоги. Консерватор Зиґмунд Ґорнунґ зобов’язав гусятинську юдейську громаду виготовити проєкт, про що йдеться в листі від 25 січня 1932 року⁵⁷. З документів відомо, що громада шукала фахового архітектора. Лише 1934 року в Будівельному відділі в Тернополі (інж. Маєвський) було виконано проєкт і кошторис на реконструкцію склепінь синагоги⁵⁸.
15 вересня 1935 відбулося урочисте освячення синагоги з нагоди її відновлення, хоча роботи ще не були завершені⁵⁹. Управління консервації 1935 року поновило нову реєстраційну картку пам’ятки, яка містить докладний архітектурний опис синагоги, і, на відміну від попередньої картки за 1932, подає іншу дату: «Головна синагога, XVIII ст., стиль бароко. Одна з найцінніших і найкращих синагог в Польщі. Належить до ренесансово-барокового типу польських синагог. В плані творить вона квадрат, засклеплений циліндричним склепінням з люнетами. З фронту прилягає низький присінок з кам’яним порталом. Вздовж лівої бічної стіни підноситься поверховий будинок, призначений для жінок. Вікна завершені стрілчасто. Найціннішим архітектонічним фраґментом є вишуканий пізньо бароковий аттик з бійницями, увінчаний арками, т. зв. «ослячий хребет». Вверху наріжники вінчають заокруглені вежі. Нинішній його зразок походить з часів ґрунтовної реставрації біля 1900 року. Тоді присінок отримав таке ж увінчання, якого до того не мав»⁶⁰. Члени громади продовжували складати пожертви на подальші роботи⁶¹. В 1936 році був виготовлений проєкт на відновлення склепіння. Через те, що на завершення робіт бракувало коштів, інженери з Тернополя Вілінський та Маєвський пропонували влаштувати дерев’яне склепіння, яке коштувало би менше (1600 зол.). Все ж склепіння влаштували цегляне, яке в червні 1937 року було завершене⁶². Перед самою війною, 1939 року на відбудову синагоги воєводський уряд у Львові надав субвенцію⁶³.
Рис. 18. Велика синагога в Гусятині. Вигляд з південного заходу. Фото, 2009 р. О. Бойко.
По війні совєтська окупаційна влада взялася за відбудову та пристосування вцілілих пам’яток. В 1950-х роках було розпочате відновлення гусятинської синагоги; проєктними роботами керувала київська архітекторка Маріоніла Говденко. Було відбудовано західний фасад основної брили, інтер'єр зі склепіннями; західну й північну прибудови. В 1963 році рішенням Кабінету Міністрів УРСР синагогу внесли до реєстру пам’яток архітектури національного значення під охоронним № 689. Відновлювальні роботи ще продовжувалися, що видно зі щоденника архітектора-реставратора Івана Могитича: «1968 року повністю відреставровано південну стіну та стіни прибудов. Закладено всі вивали. Розчищено та вивезено завали. Ведуться роботи з влаштування опалубки склепінь»⁶⁴. Після проведеної реставрації північна і західна синагогальні прибудови стали партеровими та увінчаними аттиками з мотивом акантового листя, наріжні вежечки стали дещо нижчими, простішим став Арон гаКодеш. У відновленому приміщенні синагоги був розміщений краєзнавчий музей. Однак через невідповідну якість проведених виробничих робіт будівля почала нищитися, замокало склепіння молитовного залу. 1990 року музей закрили через невтішний стан приміщень, після чого руйнівні процеси пришвидшилися.
У 1993 році архітектори-реставратори Інституту Укрзахідпроектреставрація Ігор Андрушко та Олекса Сороколіт провели натурні досліження та архітектурно-археологічні обміри синагоги в Гусятині⁶⁵. Наступні обстеження та архітектурно-археологічні обміри синагоги були проведені 2011 року архітектором Олегом Чорним та інженером-конструктором Володимиром Сіверсом на замовлення Центру єврейського мистецтва при Єрусалимському університеті.
Архітектурно-стилістичне вирішення синагоги
Гусятинська синагога розташована у межах найдавнішої частини міста, на підвищеному березі Збруча (первісно – за східним, на сьогодні втраченим, приринковим кварталом, у його у північній частині), де розташовувалася юдейська дільниця. Тепер на місці втраченої дільниці занедбаний парк совєтського зразка. Будівля орієнтована традиційно по осі схід-захід, північний фасад повернений у бік Збруча. Мурована з обробленого каменю – подільського туфу, з використанням цегли (склепіння, аттики), отинькована, базована на майже квадратовому плані. Об’ємно-планувальна структура сформована з ледь видовженої кубічної брили головного молитовного залу та партерових синагогальних приміщень, прилеглих від заходу та півночі. Характерні грубі стіни товщиною ~2,0 м, з виходом на дах (в товщині західної стіни головної брили) ставлять гусятинську синагогу в ряд давніх мурованих синагог так званого фортечного типу. Однак з-посеред них вирізняється вона своїм мавританським забарвленням, якого їй додає аркатура у вигляді «ослячого хребта» в оздобленні аттика, та цилідричні наріжні вежечки.
Рис. 19. Фраґмент аттика на чільному фасаді.
Рис. 20. Вихід на дах в товщі західної стіни.
Рис. 21. Головний молитовний зал. Вигляд на східну стіну.
Рис. 22. Синагогальне приміщення у партеровій прибудові. Фото О. Бойко, 2009 р.
В архітектурно-стилістичному вирішенні густинська синагога поєднує різностильові елементи: ренесансово-барокову конструктивну структуру, ґотичні стрілчасті вікна, оздоблені бароковим профільованим обрамуванням та ренесансовий аттик, декорований мавританськими мотивами. Гладкі стіни головної брили зі стрілчастими вікнами завершені високим аттиком, декорованим сліпою кілеподібною аркатурою з фальшивими ключовими бійницями, який увінчаний короною з акантового пояска та фланкований циліндричними наріжними вежечками під сферичними баньками. Чільний західний та східний фасади акцентовані круглими вікнами на осях. Головний вхід у західній партеровій брилі підкреслений порталом з лучковою перемичкою та кілевою арковою нішею (кокошником) над ним, в тимпані якої первісно був поміщений маґен-давид). Партерові синагогальні прибудови увінчані аттиками у вигляді корон з акантових поясків – аналогічними до аттика головної брили.
Молитовний зал (13,27×11,71 м) заглиблений на три сходинки, перекритий бочковим склепінням з розпалубками на різьблених підп’ятниках у вигляді капітельок, освітлений крізь десять великих стрілчастих вікон (по чотири у північній та південній стінах, і по два з круглими вікнами між ними – у західній та східній). Головний вхід розташований на осі західної стіни, при східній стіні збережена ніша Тори, оздоблена бароковим порталом. Лучкові ніші у нижньому ярусі північної стіни молитовного залу – це замуровані віконця, що з’єднували жіночу молитовню (езрат нашим) з головним молитовним залом. Партерові синагогальні приміщення перекриті півциркульними склепіннями з розпалубками.
Будівля Великої синагоги є елементом культурного ландшафту Гусятина, пам’яттю про його колишню юдейську громаду. Водночас це важливий об’єкт історичної урбаністичної тканини маґдебурзького міста, яка, на жаль, втрачена. Планувально-просторовий уклад синагоги з безстовповим, ледь видовженим головним молитовним залом демонструє тип мурованих синагог, притаманний для Поділля. А за своїм архітектурно-стилістичним вирішенням гусятинська синагога є унікальним взірцем барокової юдейської святині з ґотичними ремінісценціями та виразними декоративними мавританськими рисами.
Оксана Бойко
Інститут Укрзахідпроектреставрація,
НУ "Львівська політехніка", кафедра РРАК
кандидат архітектури
___________________________
¹ Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – Киев, 1986. – Т. 4. – С. 61-62.
² Львівська національна наукова бібліотека України (ЛННБУ) ім. Стефаника, Ук-28 a. 576 I/47 (1932).
³ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Pod red. F. Sulimierskiego. – Warszawa, 1882. – T. 3. – S. 223.
⁴ Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 146, оп. 85, спр. 2366. а. 101-103. (1826).
⁵ Inlender A. Przewodnik ilustrowany po c.k. austr. kolejach państwowych. – Zesz. 32. Wiedeń, 1912. – S. 90-91.
⁶ Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi. –Lwów, 1919. – S. 146.
⁷ Kunzek T. Przewodnik po województwie Tarnopolskiem. – Tarnopol, 1928. – S. 195-196.
⁸ Czołowski A. i Janusz B. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego. – Tarnopol, 1926. – S. 175.
⁹ ЛННБУ ім. Стефаника, відділ рукописів; Ук-46, арк. 704-705.
¹⁰ Кравцов С. Синагоги Західної України // Хроніка 2000. – Київ, 1998. С. 133-144.
¹¹ Piechotkowie M. i K. Bramy nieba. Bożnice murowane na ziemiach dawnej Rzeczpospolitej. – Warszawa, 1999; Piechotkowie M. i K. Krajobraz z menorą. Żydzi w miastach i miasteczkach dawnej Rzeczpospolitej. –Wrocław-Warszawa-Kraków. – 2008. – S. 95, 98.
¹² Хаймович Б. Подольское местечко: пространство и формы // 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 1. Подолия. – Иерусалим-Санкт-Петербург, 1998. – С. 56.
¹³ Mańkowski T. Dawny Lwów. Jego sztuka I kultura artystyczna. – Londyn: Fundacja Lanckorońskich i Polska Fundacja kulturalna, 1974. – S. 216.
¹⁴ Kołodziejczyk D. The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681). Defter-i Muffasal-i Eyalet-i Kamaniçe. – Harvard Ukrainian Research Institute.
¹⁵ Słownik geograficzny. – T. 3. – S. 222; ЦДІАУЛ, ф. 137 Фонд Ковалишина, оп. 1, спр. 1, арк. 60.
¹⁶ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Pod red. F. Sulimierskiego. – Warszawa, 1902. – T. 15 (I) – S. 602.
¹⁷ Синагоги України // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. Спеціальний випуск. – Ч. 9. – Львів, 1998. – С. 61-63.
¹⁸ Лукин В. Неопалимая купина // 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2. Подолия. Санкт-Петербург, 2000. – С. 24.
¹⁹ Słownik geograficzny. – T. 15 (I) – S. 602.
²⁰ Słownik geograficzny. – T. 3. – S. 222-223.
²¹ ЛННБУ ім. Стефаника, вдділ рукописів; Ук-46, арк. 704-705.
²² Скочиляс І. Генеральні візитації Київської унійної митрополії XII-XVIII ст. Львівсько-Галицько-Кам’янецька єпархія. – Том 2. – Львів: УКУ, 2004. – С. 263.
²³ ЛННБУ ім. Стефаника, вдділ рукописів; Ук-46, арк. 704-705.
²⁴ Синагоги України // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. Спеціальний випуск. – Ч. 9. – Львів, 1998. – С. 61-63.
²⁵ Лукин В. Неопалимая купина // 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2. Подолия. Санкт-Петербург, 2000. – С. 50.
²⁶ ЦДІАУЛ, ф. 19, оп. XVII, спр. 242 Йосифинська метрика Гусятина (топографічний № 15); ЦДІАУЛ, ф. 20, оп. X, спр. 29 Францисканська метрика Гусятина (топ № 18).
²⁷ibid., топ. № 14-Й., № 17-Ф.
²⁸ ibid., топ. № 61-Й., № 66-Ф.
²⁹ ibid., топ. № 26-Й., № 29-Ф.
³⁰ ibid., топ. № 13-Й., № 16-Ф.; № 48-Й., № 52-Ф.; № 161-Й., № 204-Ф.
³¹ ibid., топ. № 67-Ф.
³² ibid., топ. № 62-Й., № 68-Ф.
³³ ibid., топ. № 65-Й., № 71-Ф.
³⁴ ibid., топ. № 68-Й., № 76-Ф.
³⁵ ibid., топ. № 394-Й., № 510-Ф.
³⁶ Muzeum Narodowe w Krakowie. MNK III-r.a-2969.
³⁷ IS PAN. Автор висловлює подяку Левкові Кв’ятковському за надану світлину.
³⁸ Słownik geograficzny. – T. 3. – S. 224.
³⁹ Kurjer Jarosławski. – N 13. – Jarosław, 1893.
⁴⁰ Гусятин Синагоги України // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. – Ч. 9. – Львів, 1998. – С. 61-63.
⁴¹ Czołowski A. i Janusz B. Przeszłość i zabytki. – S. 176.
⁴² ЛННБУ ім. Стефаника, Ук-1, 1а (1869). Protokoł czynności c.k. Konserwatora budowli i pomników Krajowych w Galicyi wschodniej, арк. 31.
⁴³ Orda N. Album widoków. – Warszawa, Litografja Maksymiljana Fajansa, 1875.
⁴⁴ Stęczyński J. Okolice Galicyi. – Lwów, 1847.
⁴⁵ Bożnica żydowska w Żółkwi // Kłosy. – Warszawa, 1872. – T. XII. N 296. – S. 131;
⁴⁶ Маслов Л. Архітектура старого Луцька. – Львів, 1939.
⁴⁷ Muzeum Narodowe w Krakowie. Nr identyfikacyjny: MNK III-r.a-2969.
⁴⁸ Mankowski T. Genealogia sarmatyzmu. – Warszawa, 1946; Macejowski J. Sarmatyzm jako formacja kulturowa // Teksty. 1974. № 4. – С. 19.
⁴⁹ Синагоги України // Вісник Ін-у Укрзахідпроектреставрація. Спеціальний випуск. – Ч. 9. – Львів, 1998. – С. 159-161.
⁵⁰ Там само. – С. 77-78.
⁵¹ Gazeta lwowska. – № 151. – Lwów, 1886; – № 257. – 1911.
⁵² Notatki o Husiatyni // Wies’ i dwór. Z. V i VI. – Warszawa, – S. 19-21.
⁵³ ЦДІАУЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 59. а. 21. (1910).
⁵⁴ Notatki o Husiatyni // Wies’ i dwór. Z. V i VI. – Warszawa, 1913. – S. 21.
⁵⁵ ЛННБУ ім. Стефаника, вдділ рукописів, Ук-39, арк. 135, 166; 176, 180; Ук-46, арк. 704-705.
⁵⁶ Там само, арк. 176, 180.
⁵⁷ Там само, арк. 163; Ук-46, арк. 704-705.
⁵⁸Там само, Ук-39, арк. 127.
⁵⁹ Там само, Ук-39, арк. 123, 124. Був запрошений тодішній консерватор Зиґмунд Горнунґ. Промови виголосили: керівник громади Ґерштен (Gersten), Президент юдейської громади М.І. Зайбалд Seibald, надрабин М. Горовіц Horowitz, старший цеху малярів, член ради юдейської громади у Львові П. Шлєхтер Schlechter доповів про виконану роботу.
⁶⁰ ЛННБУ ім. Стефаника, відділ рукописів; Ук-46, арк. 704-705.
⁶¹ Там само, Ук-39, арк. 120. 1936 року Еміль Кімельман пожертвував 1500 зол. на відбудову синагоги.
⁶² ЛННБУ ім. Стефаника, вдділ рукописів; Ук-46, арк. 118. Президент жидівської громади Гусятина Арон Рубінфельд листом від 27.06.1937 року доповів консерватору Зиґмунду Горнунґу, що склепіння пам’яткової синагоги завершені. Оглядав інженер з Копиченців Янович, який зауважив брак в роботі, зокрема, радіус кружал над вікнами рівний 2,5 м, замість 3,5 м на проекті, люнети виконані півкруглі і менші, що не відповідає слідам від давніх.
⁶³ 18.03.1939 року
⁶⁴ Могитич Р. До портрету Івана Могитича. Дещо з історії львівської реставрації 1960-х років // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. – Ч. 16. – С. 176.
⁶⁵ Синагоги України // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. Спеціальний випуск. – Ч. 9. – Львів, 1998. – С. 61-63.
31.05.2024