Пам’ятка архітектури національного значення, Ох. № 1420
Церква Святого Михайла в Сможому, яка згоріла 23 березня ц.р., маркувала мальовничий гірський краєвид, що розкривається з міжнародної траси Львів–Чоп. Побудована вона 1901 року відомим майстром-будівничим Лукою Снігуром. Це була прикметна триверха бойківська церква, впізнавана своїми восьмигранними наметовими верхами й оригінальними вирішенням бічних зрубів, у яких перехід від четверика до восьмерика здійснювався за допомогою трикутних вітрил, що надавало композиції верхів пірамідального характеру.
Церква Святого Михайла, 2007 рік (знимка Юрія Пероганича)
Її первісний вигляд зберігся на рисунку 1905 року Тадея Обмінського, відомого архітектора, реставратора та пам’яткоохоронця, який досліджував традиційне будівництво в Галичині. Тодішня, щойно збудована, церква була під ґонтом – і стіни, і дахи. У 1931 році за рисунком Обмінського Антін Варивода, військовий діяч ЗУНР, виконав акварель. Але на той час дахи і наметові верхи церкви вже були під бляхою, а стіни надопасання мали вертикальне шалювання дошками і лиштвами, чого Варивода не показав.
Церква Св. арх. Михайла в Сможому на акварелі А. Вариводи,
виконаній 1931 року за рисунком Т. Обмінського 1905 р.
Під час ремонтів впродовж свого існування будівля зазнавала змін, які торкалися переважно матеріялів. До кінця 1980-х років її вигляд практично залишався незмінним від часу ремонту в 1928 році, про що свідчать світлини 1980-х. Науковець Микола Жарких зафіксував церкву 1990 року, тоді її цілу – вище зрубу під підопасання – оббили бляхою. А вже останні роботи, які проводила православна громада, зачепили і матеріяли, і об’ємно-конструктивну структуру, істотно змінивши образ пам’ятки – оригінальні верхи були замінені на шаблонні «золоті» бані з нержавіючої сталі.
Церква Святого Михайла, 1980-ті роки
Коротка історія пам’ятки
Перша згадка про місцевість під назвою Сможа Воля походить з року 1553-го. Сучасне село Сможе засноване 1554 року на порожньому місці – «на суровому корені». У люстрації за 1565–1566 роки у Сможому вже відзначена церква – з неї і з поклону священник сплачував 1,1 зол. Наступний запис, що стосується сможівської церкви, містить податковий реєстр за 1577 рік. У XVII ст. в селі було вже дві церкви – долішня і горішня, про що відзначено у податковому реєстрі Перемиської землі за 1628 рік. У Сможому Долішньому, яким тоді володів Іван Чернецький, священник мав пів лану, з якого платив 15 грошів, а з церкви платив 1 золотий. У Сможому Горішньому, яким володів Микола Вижда, священник теж володів половиною лану та сплачував податок 1 зол. 15 грошів з ґрунту і церкви. Податковий реєстр за 1651 рік свідчить, що обидві церкви були звільнені від податків.
Церква на кадастровій мапі містечка Сможе, 1851 р.
(помилково підписана Св. Дмитра). ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 12, спр. 555.
За переказами, перша церква в селі стояла коло великого каменю в теперішньому селі Долинівка (Felizienthal), але після чумного мору занепала разом із селом. У 1670 році дідич села Олександр Кропивницький фундував нову церкву. Але з нею щось сталось, бо у 1740-х роках була зведена наступна церква, антимінс котрій 1747 року надав перемиський єпископ Онуфрій Шумлянський.
Привілеєм 1760 року польський король Авґуст перевів село Сможе у місто Сможе Долішнє, власником якого був подільський земський суддя Йозеф Марковський.
Згідно з «інвентарем 1768 року, разом з війтівством було Сможе у володінні Михайла Зелінки, львівського підкоморного, з комісійними 2607 зол. 18 ґр. На публічних торгах 1829 року його отримав Вацлав Худец за 27,450 зол. марок коронних». Згодом Сможе перейшло у власність Скарбків. Дідич містечка Сможе граф Станіслав Скарбек надав долішній церкві Св. архангела Михайла додаткові привілеї.
У візитаційному акті за 1777 рік відзначено, що церква Cв. арх. Михайла в Сможому Нижньому «дерев’яна, в три копули зведена». Той же ж візитатор про церкву у Сможому Горішньому записав, що «церква Св. Миколи дерев’яна, в одну копулу зведена». Ймовірно, церква і парафія в Сможому Горішньому були ліквідовані австрійською владою при реґуляції парафіяльної мережі наприкінці XVIII ст.
Парох о. Іван Санкевич в «Специфікації» за 1805 рік записав: «церква Св. Михайла Архангела обряду грецького в селі Сможім в деканаті Скольськім в циркулі Стрийськім зафондована, на підлогах, тобто на підвалинах на землі без підмурівку лежачих, з дерева брусованого рівно з заломом, з вікнами порядними з малих тафельок, ґонтами побита, в доброму стані, оцінена на 80 ринських. Мала презенту від Юзефа Требені, підчашого. Церква друга давніше у Вижній Сможій була, до якої належав ґрунт Дяківський, на ньому тепер мешкає дяк Данило Шашкевич, вона через відсутність пароха і підданих перед часами давніми зігнила і впала, що й місце не впізнати». Добрий стан церкви Св. Михайла фіксує візитаційний акт 1832 року. Саме ця церква позначена на кадастровій карті Сможого 1851 року. Однак напевно вона згоріла, бо 1874 р. на її місці була зведена нова церква, а в короткому часі 1901 року постала наступна. Можливо, що 1874-го, одночасно з попередньою церквою, була зведена збережена дерев’яна дзвіниця. Але, за переказами, її перенесли з села Феліцієнталь від першої сільської церкви.
Містечко Сможе на військовій мапі 1931 р.
Останню сможанську церкву звів відомий майстер-будівничий, автор численних храмів на Бойківщині – Лука Снігур із Погара. Парохом Сможого тоді був о. Микола Гапій. У 1902 році маляр Зємба з Велдіжа розписав стіни церкви. Під час Першої світової війни, у 1915-му, церква була дещо пошкоджена вибухами гранат, але вже 1916 року направлена коштом і працею парафіян. Під час ремонту у 1928 було замінено ґонтову покрівлю дахів на популярну в ті часи оцинковану бляху, а ґонтове кожухування стін замінили на вертикальне шалювання дошками і лиштвами.
Церква Святого Михайла, 1930-ті роки
Впродовж першої половини ХХ сторіччя містечко Сможе поступово занепадало, і вже з приходом совєтської влади повністю перетворилося на село. У 1946 році сможівська церква перейшла у підпорядкування московської православної (РПЦ), а 1961 церкву закрили для богослужінь. В тому ж році київські реставратори архітектори О. Аль і Т. Трегубова провели натурні дослідження та виконали архітектурні обміри церкви.
Північний фасад, план, перетин ситуаційний план церкви Св. арх. Михайла в Сможому. Обміри 1961 р. Арх. О. Аль, Т. Трегубова
У 1979 році церкву Св. Архангела Михайла було занесено до Реєстру пам’яток національного значення як своєрідний зразок бойківської церкви.
Церква Святого Михайла, 1985 рік.
("Пам'ятники містобудування та архітектури")
З розвалом совєтського союзу 1989 року церква була відкрита – знову як парохія РПЦ. Тоді розширили добудовою південну ризницю, цілу вище зрубу підопасання оббили бляхою й отинькували цементним розчином кам’яний підмурівок.
Церква Святого Михайла,1990 рік (знимка Миколи Жарких)
Від 1997 церква почергово використовувалася громадами УГКЦ і УАПЦ. У 2014 році православна громада самовільно розпочала нефахову реконструкцію церкви, якою було спотворено автентичний характер пам’ятки: була змінена форма наметових верхів на шаблонні бані під «золотою» бляхою-булатом, оригінальні ковані хрести на вишуканих маківках замінили на штамповані, перед головним входом добудували великий відкритий ґанок, розширили дашок над північним входом, підмурівок обличкували бутафорним ламаним камінням, замінені оригінальні дерев’яні вікна на металопластикові, стіни ошалювали каліброваними дошками – горизонтально! Церква втратила автентичний вигляд.
На південний захід від церкви в нижній частині церковної ділянки розташована дзвіниця.
Ансамбль спотвореної церкви з дзвіницею в Сможому. Вигляд від півночі.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Вигляд від північного заходу.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Вигляд з південного заходу.
Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
Церква в процесі ведення самовільних нефахових робіт. Вигляд від північного сходу.
Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
Архітектурно-мистецький опис церкви та дзвіниці
Церква – тридільна, триверха будівля (21,45×7,95 м). Зведена з тесаних смерекових брусів, на кам’яному фундаменті. Первісно відкриті зруби підопасання ошальовані горизонтально каліброваними дошками, кожуховані ґонтами зруби надопасання – ошальовані вертикально дошками з нащільниками. Три рівновисокі квадратові в плані зруби (нава ширша) завершували верхи, вкриті наметовими восьмибічними дахами з припусницями, та були увінчані маківками на сліпих ліхтарях (після реконструкції наметові верхи замінені на шаблонні цибулясті бані з булату). Центральний зруб складається з двох четвериків та восьмерика, що зменшуються доверху. Оригінально вирішені бічні зруби, у яких перехід від четверика до восьмерика здійснюється за допомогою трикутних вітрил, які надають композиції верхів церкви пірамідального характеру. Піддашшя, що оперізує церкву навколо, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Ризниця прилягає до південної стіни вівтаря, вкрита причілковим дахом з острішком.
Збережені випусти південно-східного наріжника південної захристії.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Прибудований ґанок. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Всередині церкви всі простори розкриті на висоту верхів та перекриті пласкими стелями на верхньому рівні восьмериків. Широкі хори влаштовані при західній стіні бабинця з виходом по стрімких сходах.
Вигляд на хори поч. ХХ ст.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Стіни церкви вкриті розписами з сюжетними біблійними сценами та святими, які виконав маляр Зємба з Велдіжа 1902 року. Іконостас з поч. ХХ ст., аркової побудови, чотириярусний з пределами, різьблений, золочений, з іконами академічного письма (худ. Антон Манастирський), верхні ряди (празничковий, апостольський і пророчий) на арці. Намісний ряд іконостасу з іконами: «Св. арх. Михайло», «Христос-Учитель», «Богородиця-Одиґітрія», «Св. Микола».
Іконостас з іконами А. Манастирського, поч. ХХ ст.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Царські двері – різьблені з мотивом виноградної лози з гронами, золочені з чотирма клеймами євангелистів. Дияконські двері – різьблені з мотивом листя аканту, з іконами свв. дияконів Стефана і Лаврентія.
Царські двері. Дияконські двері з іконою св. диякона Лаврентія.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Намісні ікони св. Миколи та Богородиця-Одиґітрія з пределами та північні дияконські двері з іконою св. диякона Стефана.
Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
Сюжетні предели під намісними іконами.
Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
У церкві зберігається п’ять ікон на дошці апостольського ряду та намісна ікона «Св. Миколи з іконостасу XVII ст. з давньої церкви Св. Миколи зі Сможого Горішнього.
Ікони апостольського ряду іконостасу (XVII ст.) з давньої церкви Св. Миколи в Сможому Горішньому, які зберігаються в церкві Св. арх. Михайла.
(Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Дзвіниця – квадратова в плані двоярусна зрубна дзвіниця (~ 5,16×5,16 м), вкрита стіжковим наметовим дахом, з кованим хрестом. Належить до характерних взірців дзвіниць Бойківщини XVIII–XIX ст. Підвалини дзвіниці покладені на підмурівок з ламаного каменю. Голосниковий ярус дзвіниці – з заломом та зі стовповою з підкосами голосниковою аркадою, яка ошальована вертикально дошками з двома круглими і півциркульним отвором – в кожній стіні. Нижній ярус накритий піддашшям, опертим на профільовані випусти вінців зрубу. Вихід на голосниковий ярус по стрімких дерев’яних сходах. Двері у південній стіні – двополотневі, набірні «в ялинку», на завісах. У північній стіні збережені однополотневі двері на бігунах, з дерев’яним замком, ззовні заховані за шалюванням. На дзвіниці підвішені три дзвони.
Церква Св. Арх. Михайла з дзвіницею в Сможому була яскравим взірцем сакрального ансамблю Бойківщини.
Джерела та бібліографія
1. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), фонд 186, оп. 12, спр. 555. Кадастрова карта Сможого 1851 р.
2. Державний архів Львівської области (ДАЛО), ф. 1, оп. 25, спр. 1562, арк. 17.
3. Науково-технічний архів Ін-у «Укрзахідпроектреставрація», спр. Ло-286-1 Матеріяли обстежень пам’яток Львівської обл. Схематичні обміри. 1961 р.
4. Оксана Бойко. Облікова документація на пам’ятку архітектури національного значення – церкву Св. арх. Михайла в Сможому, 2017 р. Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації.
5. Михайло Драґан. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – Т. 1. – T. 1. – С. 91.
6. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 3. – С. 201.
7. Василь Слободян. Історична довідка. Приватний архів, Львів, 2017.
8. Василь Слободян. Українські дерев'яні церкви у рисунках Антона Вариводи. Львів: УКУ, 2020.
9. Шематизм всего духовенства греко-католицької архієпархії на рік 1918 р. – Львів, 1918. – С. 137.
10. Шематизм Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви. – Дрогобич: Коло, 2014. – С. 746.
11. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Pod red. F. Sulimierskiego. – T. X. – Warszawa, 1889. – S. 916-918.
Церква Святого Михайла, 2024 рік
25.03.2024