ВІЛЛА КУХАРІВ на вулиці Антоновича, 80 (1910 рік).
ІСТОРІЯ ТА АРХІТЕКТУРА
Вілла Кухарів є зразком садиби заможної родини Львова, у якій ще до першої світової війни втілена ідея раціональної архітектури, що набула розвитку пізніше, у міжвоєнний період. Функціональний комфорт підсилений ландшафтним оточенням є складовою концепції міста-саду. Територія садиби входить в межі історичного ареалу Львова.
Двоповерховий будинок посеред великого саду на вул. Антоновича, 80 в стилі раціональної сецесії – це колишня вілла знаменитої родини львівських спортсменів Кухарів. Збудований 1910 року за проєктом архітектора Зиґмунта Пшорна, поруч з партеровим будиночком, який 1901 року звів будівничий Міхал Кустанович.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.11.2020 № 1023/0/5-20 вілла внесена до Переліку щойно виявлених пам’яток культурної спадщини, а Наказом Міністерства від 14.09.2021 № 729 вілла Кухарів занесена до Реєстру пам’яток архітектури та історії місцевого значення, охоронний №7580-Лв.
Будинок на вулиці Антоновича, 80 на сучасній карті Львова.
ІСТОРІЯ
Сучасна вулиця Антоновича, її нижня частина, вперше появилася на картах Львова австрійського періоду наприкінці XVIII ст.
Фраґмент карти Львова 1895 р. зі ще короткою вулицею Садівничою (Sadownicka), нині Антоновича. Видана Ю. Хованьцем.
Від 1863 року вона називалася Садова Gartengasse, від 1871 – зафіксована, як Садівницька.
Фраґмент карти Львова 1905 р. з продовженою вул. Садівницькою, нині Антоновича. Видана коштом товариства Просвіта.
На той час вулиця пролягала лише до сучасної вулиці Мельника, утворюючи з нею прямий кут, і щойно на початку XX ст. її продовжили до Кульпарківської.
Фраґмент карти Львова 1917 р. зі збудованою віллою Кухарів на вул. Садівничій, 80. Технічний департамент маґістрату Львова.
1927 року вулицю перейменували на Задвірнянську (Zadwόrzańska) – від станції Задвір’я, поблизу якої у серпні 1920 відбулася битва між загоном польських добровольців та Першої кінної армії Будьонного.
Фраґмент карти Львова 1936 р. з віллою Кухарів на вулиці Садівничій (Антоновича), 80. ДАЛО, ф. 2, оп. 41, спр. 7.
Під час німецької окупації вулиця називалася Людендорфштрассе, на честь німецького генерала Еріха Людендорфа, по війні, 1944 р. повернена довоєнна назва – Задвірнянська, 1946 назвали Сталінградською на честь міста Сталінграда. 1961 року, через перейменування Сталінграда на Волгоград, вулицю перейменували на Волгоградську. На початку 1983 року, напередодні святкувань 40-річчя від дня завершення Сталінградської битви, вулицю Волгоградську перейменували на Сталінградської битви, а 1992 року назвали іменем українського історика та етнографа Володимира Антоновича.
1900 року тодішня вулиця Садівнича, що доходила до перпендикулярної вулиці Шимоновичів (Мельника), була продовжена в західному напрямку до вулиці Кульпарківської. Ця частина території була розпарцельована і забудовувалася переважно садибними будинками.
1901 року Марія Дроздович, власниця кількох парцель (№№ 2998, 2999, 3000), виокремлених з ділянки N 151 ¼ конскр., на одній з них (№ 2999/3) збудувала невеликий партеровий будинок під двосхилим дахом (орієнтаційний № 80). Проєкт цього будинку з невибагливою архітектурою розробив львівський архітектор і будівничий Міхал Кустанович.
Проєкт партерового будинку для Марії Дроздович на продовженій вулиці Садівничій (Антоновича), 80. Архітектор Міхал Кустанович, 1901 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879, а. 13.
Складався він з невеличких сіней та двох покоїв-станцій (15 кв м і 11,5 кв м); з північного боку прилягало нижче приміщення з двома комірками, площею 5 кв м кожна.
Ситуаційна схема партерового будинку для Марії Дроздович на парцелі 2999/3. Архітектор Міхал Кустанович, 1901 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879, а. 13.
Будиночок цей призначався, очевидно, для винаймання – судячи з проєкту, на якому два покої названі станціями. 1909 року цей будинок з садом викупила заможна родина Кухарів – Людвік і Людвіка, котрі ще у 1893 році перебралися до Львова і оселилися на вул. Жовківській (Хмельницького), 107.
Брати Кухарі. Зліва направо: Владислав, Збіґнєв, Тадеуш, Мечислав, Вацлав, Кароль.
Кухарі мали шість синів, котрі як і батько, були всесторонніми спортовцями, пов’язаними з львівським клубом ЛКС Погонь (LKS Pogoń), включно з футбольною секцію; всі були також офіцерами польської армії. Людвік Кухар був спонсором львівського футбольного клубу «Погонь»; найстарший син Тадеуш (1891-1966), за фахом інженер, був найвпливовішим спортивним діячем Львова; Владислав (1895-1983) був великим тенісистом і атлетом; Вацлав (1897-1981) – найбільш відомий, позаяк був всестороннім спортсменом, учасником олімпіад; Мечислав (1902-1939) – футболіст, воротар Погоні; Збіґнєв (1905-1945) – хокеїст Погоні; менше відомий Кароль (1893-1960) та донька Казимира (1899-1981, одружена Ходкевич).
Людвік Кухар (Ludwik Kuchar, 04.07.1865 р. – 17.06.1917 р., Львів) – підприємець, спортивний активіст, меценат. Народився у напівугорській родині. Закінчив школу економіки у Кракові. 1890 року одружився з Людвікою Древецькою (Drzewiecka, †~1928 р.). 1893 р. оселився у Львові. Як хімік, працював на фабриці спиртних напоїв «Петро Міколяш і спілка», був адмін. директором фірми, засновником і власником мережі кінотеатрів у Львові («Пасаж») та Кракові («Ванда»), активним львівським кінопідприємцем, власником кількох кінотеатрів у Львові: «Корзо» (після війни «Піонер», ім. Щорса, з 1991 р. -Т. Шевченка); «Сінефон» (згодом «Кухар») у пасажі Міколяша; «Люкс» (засн. 1912 р.) у пасажі Міколяша; «Лев» у приміщенні театру Скарбка, найбільший і найкращий у Львові. Після смерти Людвіка управління мережею кінотеатрів взяв на себе його син Владислав. У 1931-1939 рр. Владислав разом з Тадеушом були власниками кінотеатру «Атлантік» у Львові. У 1907 р. Л. Кухар став спонсором та членом правління Львівського спортивного клубу «ЛКС Погонь», підтримуючи футбольну секцію та розвиток інфраструктури клубу. Ініціював будівництво стадіону «Погонь» біля парку "Кілінських" у Львові. Людвік Кухар загинув внаслідок нещасного випадку в лабораторії у віці 52 роки.
Тадеуш Кухар (Tadeusz Kuchar, 13.04.1891, Краків — 05.04.1966, Варшава) — польський спортсмен і футбольний тренер. Засновник Польського олімпійського комітету, перший президент Федерації легкої атлетики Польщі (1919–1921). Був директором головного комітету фізичної культури, головою Польського футбольного союзу (29.06. 1945-16.02.1946). З 1960 року очолював департамент спортивного будівництва.
Вацлав Міхал Кухар (Wacław Michał Kuchar; 16.09.1897, Ланьцут – 13.02.1981, Варшава) – найуніверсальніший спортовець в історії польського та львівського міжвоєнного спорту, футбольний тренер. Грав за команду «Погонь» (Львів), за збірну Польщі, був капітаном команди. Чемпіон Польщі з футболу, хокею і ковзанярського спорту, дев’ятиразовий переможець національного чемпіонату в шести різних дисциплінах. Після приєднання Західної України до СРСР тренував львівське «Динамо». Спортивні досягнення:
футбол – 4-и разовий чемпіон Польщі з футболу (1922, 1923, 1925, 1926); кращий бомбардир чемпіонатів Польщі (1922, 1926);
легка атлетика – чемпіон Польщі в бігу на 800 м (1920, 1921), в бігу на 110 м з бар'єрами (1920), в бігу на 400 м з бар'єрами (1923 р.), чемпіон Польщі в стрибках у висоту (1921, 1923), в потрійному стрибку (1921 р.), в десятиборстві (1923, 1924). Був рекордсменом Польщі в бігу на 800 м, в бігу на 400 м з бар'єрами, в стрибках у висоту, у десятиборстві та естафеті 4×400 м і шведській естафеті;
ковзанярський спорт – 22-разовий чемпіон Польщі: 1922-1929, учасник Чемпіонату Європи (1925 р., 7 місце);
хокей – чемпіон Польщі 1933 р., віце-чемпіон Європи 1929 р.
Позаяк Людвік Кухар був людиною зайнятою, домашніми справами займалася дружина, зокрема, і будовою власного дому. 29 жовтня 1909 р. Людвіка Кухар отримала дозвіл (консенс) на будівництво вілли на придбаній ділянці, поруч з партеровим будинком, зведеним 1901 року.
Людвіка Кухар
Проєкт вілли розробив архітектор Зиґмунд Пшорн, який 13 листопада 1909 року був затверджений.
Зиґмунд Пшорн (Zygmunt Pszorn, 9.04.1864 – 29.05.1912). Архітектор, член правління Товариства уповноважених будівничих у Львові. Від 1895 р. член Політехнічного товариства. 1900 р. став одним із засновників Кредитної спілки будівничих у Львові, де належав до ревізійної комісії. Під керівництвом З. Пшорна та Н. Лущкевича зведено Національне казино (Будинок вчених) у Львові. Член Товариства наукової допомоги для Князівства Цешинського. Був фото-графом, брав участь у фото-виставках та отримував нагороди (1903 р. у Величці під Краковом, бронзова медаль, 1904 р. – у Львові). Від 1904 р. проживав на вул. Зиґмунтовській (Гоголя), 9. Похований на Личаківському цвинтарі .
Згідно з цим проєктом, вілла мала бути, як відзначалося в дозволі, частково партерова, частково поверхова. В будівельних приписах, зокрема, було відзначено, що «Стіни будинку мають бути муровані з цегли, товщиною 60 см, отиньковані, перекриття в лазничках і виходках – як на партері, так і на поверсі, повинні бути перекриті склепінням на залізних рейках (склепіння кляйна). Від вулиці, в регуляційній лінії, ділянка повинна бути відгороджена оздобними штахетами, згідно з долученим проєктом». В дозволі на будову було відзначено, що відхилятися від затвердженого проєкту не дозволяється, а в разі якихось змін в процесі будови, мусить бути представлений затверджений маґістратом додатковий проєкт.
Перший, нереалізований варіянт проєкту вілли Кухарів на парцелі 3000/1.
Архітектор Зиґмунт Пшорн, 1909 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879, а. 16.
Будова вілли тривала впродовж 1910 року. На ділянці були прокладені загальні комунікації (вода, електрика, газ), за що до міської каси вносилися кошти. 14 липня 1910 року Людвіка Кухар отримала дозвіл на проведення відтинку каналу від зведеного будинку до громадського на вулиці. Через те, що будинок будувався, все ж, з відхиленням від проєкту (партерова частина була піднята), Зиґмунд Пшорн розробив додатковий проєкт, який був затверджений 12 вересня 1910 року. До кінця 1910 року вілла була викінчена і 10 січня 1911 року родина Кухарів отримала дозвіл на її замешкання.
Реалізований проєкт вілли Кухарів на парцелі 3000/1. Фасад і план партеру.
Архітектор Зиґмунт Пшорн, 1910 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879.
Збудована вілла отримала вигляд великого просторого будинку з двома верандами, пишно оздобленого кованими елементами.
Реалізований проєкт вілли Людвіки Кухар на парцелі 3000/1. Бічний фасад і план пивниць. Архітектор Зиґмунт Пшорн, 1910 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879.
Позаяк родина Кухарів була спортивною, то садиба була пристосована до спорту. Людвік Кухар приватно захоплювався фехтуванням, гімнастикою та велоспортом. У своєму будинку він мав кімнату для фехтування. А у саду маєтку був влаштований гімнастичний інвентар для своїх дітей.
Реалізований проєкт вілли Людвіки Кухар. Поперечний та повздовжній перетини.
Архітектор Зиґмунт Пшорн, 1910 р. ДАЛО, ф. 2, оп. 2, спр. 4879.
Згідно з проєктом, входи до будинку (головний і для служби) були організовані через відкриті веранди. Однак обидві веранди для зручности засклили, використавши, як оздобу у верхній частині, молочне фактурне скло (не відомо, чи веранди засклили відразу, чи згодом). Кухарі замешкували віллу до часів Другої світової війни.
З перших років совєтської окупації, – від 1944 і до 1955 року в будинку колишньої вілли родини Кухарів розмістили дитячі протитуберкульозні ясла № 11. 1 червня 1955 року на базі ясел відкрили дитячий туберкульозний санаторій. Першим головним лікарем санаторію стала завідувачка яслами лікар Л.Л. Моїсеєнкова, яка провела реорганізацію установи та організувала лікування і оздоровлення хворих туберкульозом дітей. Був обладнаний санпропускник, розширений процедурний кабінет, харчоблок тощо. Пристосування не торкнулося первісного розпланування вілли, натомість були переставлені кахельні печі, а також приставлені металеві сходи до балкону – з метою забезпечення пожежної безпеки.
1999 року приміщення санаторію було передане у комунальну власність. Дитячий туберкульозний санаторій функціонував тут до 2020 року.
АРХІТЕКТУРНЕ ВИРІШЕННЯ
Будинок – в стилі праціональної сецесії, розташований осібно, площа 562,6 кв м. Мурований з цегли, отинькований, двоповерховий, з сутеринами, під високим повним дахом покритим бляхою, зі світловим ліхтерем над сходовою кліткою. Базований на плані, наближеному до квадрату, з двома зрізаними наріжниками на одну віконну вісь кожний. Компонування фасадів – лаконічне, підпорядковане розташуванню прямокутних віконних прорізів. Оздобою вілли виступають ковані елементи: перила сходів, жардиньєрки, ґратки на партерових вікнах, балконна огорожа. Південно-східний фасад вирізняється згрупованими віконними прорізами та одним балконом з кованими ґратками на крайній лівій осі. Південно-західний і північно-західний фасади акцентовані заскленими верандами, до яких ведуть сходи з кованими перилами та з жардиньєрками. Верхню частину веранд оздоблює вітражне заповнення молочним фактурним склом (зафарбовано).
В розплануванні вілли основою є дерев’яна сходова клітка з кованими ґратками, розташована посередині при глухій північно-східній стіні, перекрита світловим ліхтарем, піднятим над дахом. Кімнати просторі і світлі. В приміщенні кухні на партері збереглася кухонка, альмарії, в кімнатах – невисокі кахельні печі радянського зразка, дві печі перекладені з сецесійних кахлів – одна з мискових кахель, одна з кахель з рослинним оздобленням. Збережена автентична віконна та дверна столярка з латунною фурнітурою, залізні двері з кованою оздобою на горище. Міжповерхові перекриття – пласкі стелі, сутерини перекриті сеґментними склепіннями на металевих швелерах – типу кляйна.
Партеровий будинок (1901 р.), площа 46,8 кв м, під двосхилим бляшаним дахом, мурований з цегли, отинькований, на прямокутному плані, без пивниць. Архітектурним вирішенням нагадує міські провінційні садиби. Чільний фасад прорізаний чотирма прямокутними вікнами, на осях яких розміщені невеличкі горищані віконця.
Територія огороджена від вулиці Антоновича, в червоній лінії, стильовою кованою огорожею з брамою та фірткою, з високими жардиньєрками по боках. На ділянці ростуть старі дерева – листяні і шпилькові, а також та кущі.
Вілла Кухарів є зразком львівської садиби заможної родини, у якій ще до війни втілена ідея раціональної архітектури, що набула розвитку пізніше, у міжвоєнний період. Функціональний комфорт підсилений ландшафтним оточенням є складовою концепції міста-саду. Ці аспекти були важливими для родини Кухарі, всесторонніх спортовців, пов’язаних з львівським спортивним клубом Погонь.
Об’єкт набуває культурної цінності згідно з критеріями, визначеними Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1760.
A. Автентичність. Повністю збережена об’ємно-просторова та конструктивна структура, компонування фасадів, великі вікна, веранда, а також стильові ковані жардиньєрки та інші елементи, характерні для раціональної сецесії. Збережена первісна кована огорожа території, з брамою та фірткою.
B. Вілла Кухарів – зразок львівської садиби заможної родини, у якій ще до Першої світової війни втілена ідея раціональної архітектури, що набула розвитку пізніше, у міжвоєнний період. Функціональний комфорт, підсилений ландшафтним оточенням є складовою концепції міста-саду.
C. Вілла була власністю відомої родини спортовців Польщі і Львова міжвоєнного періоду – Кухарів. Людвік Кухар був підприємцем, спортивним активістом, меценатом, власником мережі кінотеатрів у Львові та Кракові, спонсором та членом правління Львівського спортивного клубу «ЛКС Погонь».
D. Архітектором та будівничим садиби Кухарів був львівський архітектор, член Політехнічного товариства – Зиґмунт Пшорн.
МАТЕРІЯЛИ ФОТОФІКСАЦІЇ 2020 р.
(знимки Андрія Котлярчука)
Загальний вигляд пам’ятки. Пам’ятка в контексті середовища
Вілла (1910 р.) та господарський будинок (1901 р.). Вигляд від пд. сходу.
Вілла з ділянкою від північного заходу.
Південно-східний фасад вілли.
Вілла від південного сходу.
Вигляд від північного заходу.
Північно-західний фасад вілли.
Вілла від заходу.
Вигляд від півдня.
Характерні елементи екстер’єру
Південно-західна веранда з вітражним заповненням (зафарбовано).
Відкриті сходи на п-західну веранду. Ковані перила та жардиньєрка.
Фраґмент північно-західної веранди з вітражним заповненням (зафарбовано).
Відкриті сходи на пд-західну веранду. Ковані перила та жардиньєрка.
Північно-західна веранда з вітражним заповненням.
Елементи території
Партеровий будинок на території вілли. Арх. М. Кустанович, 1901 р.
Кована огорожа території вілли від вул. Антоновича.
Кована брама з фірткою від вул. Антоновича.
Ковані елементи огорожі та брами
Кований світильник на брамі
Фраґменти інтер’єру
Інтер’єр південно-західної веранди. Вигляд на головний вхід з пд. сходу.
Інтер’єр південно-західної веранди. Вигляд на вхід з пн. заходу.
Засклення південно-західної веранди.
Головна сходова клітка.
Світловий ліхтар на сходовою кліткою.
Сходова площадка
Кахельний кухонний п’єц.
Фраґмент металевих ґраток на двопільних дверях.
Залізні двері з ковальським оздобленням на стрих.
Збережена віконна столярка з латунною фурнітурою.
канд. арх. Оксана Бойко
ДЖЕРЕЛА ТА БІБЛІОГРАФІЯ:
1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), ф. 2, спр. 2, оп. 4879. Будівельна справа будинку на вулиці Садівницькій (Антоновича), 80.
2. ДАЛО, ф. 2, оп. 41, спр. 7. Карта Львова 1936 р.
3. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. – Львів, 2001.
4. Jacek Bryl. Wacław Kuchar. – Warszawa, 1982.
5. Księga adresowa krόl. stoł miasta Lwowa. Lwόw, 1902. – S. 85.
6. Księga adresowa krόl. stoł miasta Lwowa. – Lwόw, 1913. – S. 230.
7. Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa. – Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936.
8. Księga Pamiątkowa Lwowskiego Klubu Sportowego “Pogoń”. Lwόw, 1904-1939.
9 .Polskie Towarzystwo Politechniczne we Lwowie. Księga pamiątkowa. 1877-1927. – Lwόw, 1927.
10. Przemysław Włodek, Adam Kulewski. Lwόw– Pruszkόw; Oficyna Wydawnicza “Rewasz”, 2006. – S. 291.
11. Кінотеатри і кіномаґнати Львова початку ХХ століття
12. Зиґмунт Пшорн (uk.wikipedia.org)
14. Володимир Гінда. Легенда про львівський «матч смерті».
15 Міхал Вацлав Кухар. uk.wikipedia.org)
16. Історія українського футболу. Перші футбольні клуби.
17. Футболісти Львова на світових форумах.
18. Футбол. Энциклопедия, т.2 (2013)
03.11.2021