Тростянець – це майже біля моєї Старої Рябини й Охтирки, теж моєї. Із Тростянця на початку 2022 року Кантемирівська дивізія місяць гатила по Охтирці. В мене вікна вціліли, а у сусідів, у тому ж будинку, повилітали. Було пошкоджено 648 будівель, 108 із них – ущент, 85 промислових споруд, 20 комерційних об’єктів.
Втікаючи із Тростянця, кантемирівці засрали все, що встигли, навіть підвіконня у деяких хатах. Це особливо здивувало хазяїв, коли вони повернулись. «Ну навіщо лізти на підвіконня, щоб висратись?» – питали вони одне одного. Дехто згадував тваринний спосіб мітити захоплену місцевість. «Та ні, – казали інші. – Це людське, але споконвічно російське. Так вони показують свою зневагу до когось». Приводили звичні вирази росіян «срать я на тебя хотел», «а нам на это насрать». Як сьогоднішній Москві – на увесь світ.
Коли буваю в Тростянці, згадую письменника Миколу Хвильового, найвідомішого із комуністів, яких дало це місто Україні. В 1933 році він застрелився після арешту його друга, теж комуніста. Перед пострілом написав про цей арешт як про «розстріл цілого покоління». «За що? – питав невідомо кого. – За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію». Закінчив гаслами: «Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво».
За кілька років до того він побував на Заході. Там уже було написано цілком достатньо для того, щоб неупереджений читач зрозумів, що комунізм – це казка, що його ніяк не збудувати навіть із цілком технічних причин. Без приватної власності й вільного ринку неможливий раціональний господарський розрахунок. Уже було вивчено радянське ціноутворення і ясно сказано, що воно не зовсім безглузде лише завдяки озиранню на вільний західний ринок. Уже не було таємницею, що радянка на щось здатна, бо вона насправді, всупереч своїй системі, не поставила під контроль геть усе.
Цей чоловік мало того, що наважився і зміг змінити своє національне обличчя («ідентичність» по-іншому) з російського на українське – був Фітільовим, став Хвильовим, – він спробував сколихнути сучасну йому українську культуру гаслом «Геть від Москви!»
Ба більше. Він підсилив це гасло дивним продовженням: «Геть від Москви до українського комунізму!» Та й це він доповнив так, щоб у когось очі полізли на лоба: «Геть від Москви до українського комунізму із опорою на культуру не Росії, а Заходу!»
Так, він незабаром відмовився від цього заклику, навіть покаявся (Сталін допоміг), причому покаявся після перебування на Заході, звідкіля чорти його понесли назад у Неньку. Але слово не горобець: піймати його, як вилетить, ще нікому не пощастило.
Й ось така людина у зрілому віці (біля сорока), напрочуд талановита, освічена, здатна мислити нестандартно, хоча інколи і дивно, по-студентськи не наважилася з’ясувати, що казала сучасна йому наука про сутність соціалізму як економічного ладу.
Є над чим подумати. Не тільки як художник, а як політичний мислитель ну не міг він, здається, зовсім не звертати уваги на наукові висновки! Одне із двох: справді не звертав або ж, вибачте, теж срати хотів на них, оскільки вони були не з його табору.
Тож, може, і справді антикомуністом, як і комуністом, треба народитись, а не стати?
Ні, все ж таки не в кожному випадку. Ось ти сам (думаю про себе) – ти вважав себе свідомим прихильником «соціалізму із людським обличчям», аж поки не начитався заборонених книжок певного змісту. Отже, ти не був природним комунякою – а він, виходить, був? Чи як? У той же час ти впевнений, що він, як і майже всі освічені люди його типу, врешті-решт прозрів би. Але чому це мусило статись тільки за компанію – не раніше, ніж визрів би відповідний, рятівний для нього напрям думок досить помітної спільноти поважних людей, що відсахнулись від комунізму, своєї недавньої релігії?
Та хай.
Ну, а оті люди, що покинули Україну відразу після перемоги більшовиків, щоб не брати участі у побудові соціалізму, – хіба вони усі перед сим читали і про механіку господарського розрахунку, і про те (у самого Лассаля!), що держава має бути лише «нічним сторожем», а не головним творцем раю на землі? Невже вони якраз завдяки отакій обізнаності потрапили у ворожий Хвильовому і його однодумцям табір? Ні, більшість із них без усяких мук і пригод ідейного пошуку первісно розуміли, що це все дурня: про зло грошей, приватної власності, експлуатації людини людиною. Вони, мабуть, не були такі тонкошкірі, як затяті друзі пригноблених та поневолених… Холоднуваті вони були – можете сказати і так, але схвально. Тільки схвально! Холодний розум важить непомірно більше, ніж гаряче серце без помітного глузду.
Наявність «холоднуватих» якось заважає тобі ставитись до «гарячих» із таким розумінням, яке в деяких їхніх сучасних професійних читачів споріднюється майже із захопленням. Побоюєшся, як би не сталося так: що більше від тебе честі Хвильовому-комуністу, то менше її залишається хоча б тому ж Маланюкові-антикомуністу, людині того ж покоління (на 4 роки молодший), яка дещо розуміла набагато краще і вчинила зі своїм творчим життям розважливіше. Не має бути так, що один у твоїй пам’яті живе за рахунок іншого – про це мимоволі думаєш, коли наближаєшся до Тростянця.
… А також про те, як воно буде і з тими, кому зараз років 20–25. Уявімо собі, що вже щось звучить навколо них таке, на що вони, як будуть живі, звернуть серйозну увагу десь тільки через три десятки років і скажуть: яку ж таки владу мало над нами інше – та маячня, що нас влаштовувала у першу чверть ХХІ століття! Це питання про те, який із «мейнстримів» тримає їх нині так міцно і вправно, що вони не сприймають протилежного – того, чия правота їм може відкритися значно пізніше і змусить їх почервоніти.
Правда, таких могутніх протилежностей, як капіталізм і комунізм, уже нема. Залишається слабкий відголосок. Одні – за державу-Левіафана, інші – за державу-«нічного сторожа». Левіафан – усе ж таки не комунізм. Дається взнаки розчарування в демократії. Чи може таке трапитись, що вони пожалкують, що зразу не пристали до розчарованих? Найбільшою і справді підступною поки що виглядає розбіжність уявлень про те, що таке національність людини: її етнічне походження чи набуте громадянство.
Ну, що ж, у будь-якому разі з нинішніми молодими прихильниками першого варіанта не може бути такого конфузу, який випав на долю таких, як я, у наших стосунках з комунізмом.
21.05.2024