Тепер нарешті я можу сказати, що саме мене вкурвлювало¹ в нормативній заміні природного для українського мовця "в" на "у" в слові на початку речення: її російськість. Навіть не оце питоме нахабство влізти в кожну дірку і заявити "вас тут не стояло" – жодних метафор: я маю на увазі російське походження цього правила (яке чомусь називають чергуванням, хоча воно мало би передбачати залежну від певних чинників варіативність, яка в цьому випадку попросту відсутня).
Очевидно, що йдеться не про літературну російську мову, а про живу народну мову на півдні Росії, біля України.
Це не моє спостереження – про нього писали російські діалектологи, його ілюстрували мапи виданого 1986 року "Диалектологического атласа русского языка"², на нього вказував і Юрій Шевельов³, це пояснював і Геннінґ Андерсен⁴. Але детальні дані діалектичних опитувань, що лягли в основу згаданого атласу, оприлюднили⁵ лиш минулого року – і вони, оті дані, чисельно і вражаюче ілюструють це питоме для російщини фонетичне явище.
Так-от, з обстежених 173 поселень Білгородської та Воронезької областей заміна в на у на початку слова перед приголосними (урéмя, удовá, усех, утóрник, унук) зафіксована в 148 населених пунктах (86%), натомість заміна у на в у цій позиції (вметь, втюг тощо) – лиш у 18 (10%).
Можна би було подумати, що таке укання спричинив там вплив української мови з її чергуванням, але лінгвістичні дані свідчать про протилежне. При укладанні діалектичного "Атласу української мови" досліджували українські діалекти і на суміжних з УРСР українських етнічних територіях; в цих двох областях РСФСР обстежено 61 українське село – і виявилося (мапи №108 і №109 першої частини третього тому Атласу⁶), що зміну початкового в- на у- фіксували лише в 0,9% випадків, майже вся решта (98,2%) – це [ў], яке, як знаємо (і на це, зокрема, вказано в академічному "Орфоепічному словнику української мови" під шильдом Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ), передається на письмі літерою "в".
Тобто виглядає, що вплив був протилежним: в русифікованих містах жива російська мова "оприроднювала" (робила звичною, яка не "різало вухо") заміну початкового в- на у-, що при відсутності чергувань в російській літературній мові сприймалося як впливи мови української, – відповідно, укання вважали питомою рисою солов'їної мови, "незіпсованої" російською (а відсутність укання в українських селах, відповідно, розглядалась як наслідок їхнього зросійщення). Тим більше, що збільшення кількості голосних, як вважалося, робить мову співучішою і милозвучнішою, тобто ще більш солов'їною.
Парадоксально, але і другий засновок теж виявився помилковим: сучасні нейрофізіологічні дослідження (стаття "Distinct sensitivity to spectrotemporal modulation supports brain asymmetry for speech and melody" в Science⁷) показали, що співучість і милозвучність мови – це не синоніми, а радше антоніми. Як виявилося, наймилозвучніші мови – це мови без мелодії: їхня милозвучність корениться в ритмі, а не в реальній мелодії мовлення, тобто не у варіації висоти. Дані функціональної магнітно-резонансної томографії показали, що нейронне декодування мови і мелодій залежить від патернів активності відповідно в лівій і правій слухових ділянках. Ця асиметрія підтримується специфічною чутливістю до спектрально-темпоральної модуляції в кожній із цих ділянок. Сприйняття мови погіршувалося лише при деградації темпоральної інформації, натомість сприйняття мелодії погіршувалося лише при спектральній деградації (в дослідженні застосовували параметричну модуляцію або темпоральної, або спектральної інформації). Тобто деградація інформації в темпоральному вимірі погіршувала розпізнавання речень, але не мелодії, тоді як деградація інформації в спектральному вимірі погіршувала розпізнавання мелодії, але не речень.
Зрештою, українські мовознавці зауважували значення ритму для милозвучності мови і раніше.
Наприклад, професор Микола Пилинський, знаний фахівець стилістики української мови, багатолітній редактор "Культури слова", вказував, що на альтернаційний вибір, крім звукового оточення, впливає і ритм мовлення, а також темп, логічний наголос, інтонація, семантика, літературна традиція, уникання омонімії, походження слова, стиль тощо – і зазначав, що й "залежність від самого звукового оточення чомусь майже не привертала уваги наших дослідників".⁸ Моє корпусне дослідження 2015 року, заповнивши цю лакуну, власне і показало, що вплив звукового оточення визначається не тільки дихотомією голосний-приголосний, а і якістю цих голосних (заднього чи переднього ряду, низького чи високого підйому) та приголосних (зубні, піднебінні чи губні), а також тривалістю пауз (пробіл – кома – крапка – абзац) перед назвуком в/у та узусною частотою сполук цього назвуку з наступним приголосним.⁹
Професор Ніна Тоцька, визнана дослідниця фонетики української мови, у відповідь адептам принципу "що більше голосних, то милозвучніша мова" зазначала, що "серед європейських мов об'єктивно найбільш вокалічною є фінська (51%), а не італійська (48%), хоч враження музикальності справляє друга, а не перша", а тому "лише комплекс показників різного рівня, причому в певному, не відомому поки що для нас, співвідношенні здатний забезпечити те, що ми сприймаємо позитивно і вважаємо красивим".¹⁰
Вплив ритму та інших чинників зауважували, зрештою, не тільки мовознавці (їх список можна продовжувати – як, варто сказати, і тих, хто іґнорував важливість нефонетичних факторів), а й – може, навіть передусім – прості, не обтяжені теоретичними упередженнями мовці, які просто виводили свої власні емпіричні та інтуїтивні правила з практики чутої мови (як сучасні алгоритми штучного алгоритму виводять кореляційні зв'язки з масиву даних). Вони, пересічні мовці, звичайно, цих правил експліцитно не формулювали, а вільно собі говорили, неусвідомлено відчуваючи доречність у певному контексті вжити у чи в.
Свого часу галицький педагог-теоретик Яків Мацюк, маючи хист вловлювати імпліцитні закономірності, відзначив важливість ритму для чергування в/у: "Може все досі сказане не має такого великого значення щодо в-у, як закон ритміки та реченевого, чи логічного наголосу нашої мови. В нашій мові може більш, ніж у кожній іншій про милозвучність рішає ритміка, що в її обсяг входить також реченевий наголос. Наша мова любить ритм у будові речень, чи буде це буденна балачка, чи оповідання, поезія, чи науковий виклад. Літературна мова може творити з народнього матеріялу форми слів, які хоче, може й позичати чужих слів, але складати їх у мовні фігури мусить за законами синтакси й ритміки народньої мови, бо йнакше затратить свій народній характер".¹¹ (Цікаве ще й психологічне зауваження Мацюка: "Часте „укання“ в мові надає їй питомий визвук, що зовсім не висловлює гарного психічного настрою. Це якесь притишене муркотіння замкненої в собі людини з похиленою головою та підлобним поглядом. Виразне у, як прийменник, панівне в російській мові, зате в нас панує в",¹² – згадаймо тут про Содоморове "темне своєю барвою «u» в уяві античного слухача".¹³)
Зрештою, чинник ритму відчували і творці радянських правописів: Олекса Синявський в т. зв. "скрипниківському" правописі записав: "У початку фрази слова з таким у — в писати можна і з у і з в"¹⁴ (в Ганцовому проєкті цього параграфа на цьому було наголошено ще більше: "…слова з таким у — в, звичайно, ні від чого, крім волі того, хто пише, не залежать, цеб-то починати фразу можна, напр., і з у і з в: Учора... і Вчора..."¹⁵); щодо інших позицій, то підкреслено було необов'язковість рекомендації з написання в чи у залежно від закінчення попереднього слова, а навіть, що й вона "не має сили, коли поміж такими словами є розділовий знак або павза".¹⁶ У другому ж виданні була ще й спеціальна примітка: "На чергування у–в впливає не тільки звукове оточення, а й ритм і темп мови. Тому слід уникати механічного застосування наведених вище правил".¹⁷
І Леонід Булаховський, що уклав текст затверджених 1945 року і чинних до 1990 року правил, залишивши всі ці рекомендаційні "як правило", "звичайно", "здебільшого", теж згадав про вплив ритму на вибір альтернаційних в чи у: "залежно від швидшого або повільнішого темпу мови, а також від ритму її".¹⁸
Правопис же 1990 року, як відомо, під гаслом українізації (примусове посилення милозвучності – в неправильному, як виявилося тепер, розумінні – мови) зробив рекомендаційні раніше правила залежності чергування від звукового оточення обов'язковими – цілком у руслі тогочасних радянських тенденцій орфографічної диктатури, що панувала серед російських нормотворчих мовознавців. Одним із постулатів такого підходу було викорінення варіативності написання – а що чергування за визначенням є варіативним, то його вирішили скасувати хоч на початку фрази: слова з початковим альтернаційним в- у цій позиції мали писатися тільки з у- (в правилах 1990 року, до речі, це в-, на відміну від попередньої редакції, помилково назвали префіксом, але першою ж ілюстрацією навели приклад "Наш учитель", де чергується перший звук кореня, а не префіксу; ця помилка далі автоматично повторювалася у всіх поправлених виданнях правопису аж до 2019 року).
І річ не лише в тому, що ця норма суперечила орфографічній практиці (в письменницькій мові у- в такому оточенні вживалось лиш у 30%¹⁹) – цією нормою заборонили інструмент, що дозволяв точніше і, як тепер з’ясувалося, зрозуміліше висловити свою думку; заборонили, мабуть, не зі злих намірів – просто в російській мові такого інструменту не було, а отже в українській не було його теоретичного осмислення.
Характерно, що і Пилинський, і Мацюк згадують про логічний наголос при виборі альтернаційного варіанта; важливість цього чинника добре пояснює лінгвістична концепція маркованості²⁰: поява менш очікуваного в певному контексті (маркованого в опозиції до більш звичного немаркованого) елемента викликає до нього більшу увагу, тобто він семантично акцентується. У нашому випадку чергувань в/у, коли узусно типовим після паузи є в-, вживання слова з у-, якщо цього не вимагала ритміка, виділяє таке слово в потоці мовлення. Якщо ж таке виділення не є змістовно обумовленим, це збиває процес підсвідомого декодування вербального повідомлення, людина "зашпортується" на цьому слові.
Інший негатив правописного диктату обов'язковості полягав у касуванні спостережуваної в українській мові тенденції семантичної диференціації деяких альтернаційних пар (таких як, скажімо, вдача vs удача, вклад vs уклад тощо) – ба більше, тотальність обов'язковості поширилась і на регламентовані правописом винятки, причому порушення правил є цілком асиметричним на користь російського укання: значно збільшились заборонені правописом форми написання з у- замість неальтернаційного в- ("підготував уласний", "уластивість атмосфери", "уступні твердження" тощо; а форма узаємини взагалі – вибачте, узагалі – витісняє правописно безальтернативну взаємини: якщо до 1990 року це були, за даними googlebooks, одиничні випадки, то в 1990-х вона вже почала зустрічатися спочатку один раз на кожні дві тисячі вживання правописної форми, у 2000-х – на кожні 74, а в 2010-ті – на кожні 9,4 випадка), натомість ґугл не спостеріг жодного написання в- замість неальтернаційного у-. (Зазначу в дужках, що 2019 року успішно пройшов захист дисертації²¹ з вимогою унормувати в правописі чергування згаданих винятків: взаємини – узаємини, властивість – уластивість, вплив – уплив.)
Звичайно, алгоритмізувати всі чинники, які впливають на чергування, не те що складно, а на нинішньому рівні знань неможливо.
Але навіщо його алгоритмізовувати в правописі? Питання чергувань, як і багато інших присутніх в українському правописі, – питання не орфографії, а граматики. А коли читаєш правопис, створюється враження, що його укладачі взялися писати підручник для початківця, який не знає української мови: згодіться, дивно пояснювати українському мовцю, що треба писати у вусі, а не у вухі, юначе, а не юнаке тощо (скрипниківський правопис 1926 року, перший розбухлий на сотні сторінок правопис, власне був реалізований комуністичними українізаторами – хоч це звучить як оксиморон – як обов'язковий підручник робітничого класу російськомовних міст: теорія Скрипника, на відміну від підходу Сталіна, полягала в тому, що національний рух пригноблених націй посилює класову боротьбу пригноблених класів).
Але ж ці вимушено спрощені правописом правила накидують тим, для кого українська мова є рідною, хто, зокрема, стосує ці чергування не задумуючись і зовсім не переймаючись їх логічними обґрунтуваннями, але при цьому враховуючи і звукове оточення, і ритм, і логічний наголос, і решту чинників – серед яких є, мабуть, і ще не виявлені.
Юрій Шевельов цікаво проілюстрував процес логічного підходу до мови (як би мало бути, виходячи з певних теоретичних міркувань, а не як реально є в практиці мови) – пригадайте той фрагмент в його мемуарах, коли він, намагаючись здобути помешкання у воєнному Львові, заговорив з урядовцем і "спалився" на теоретичному, а не практичному знанні польської мови:
"Я вирішив говорити з жондцею по-польськи. І воно йшло зовсім не погано, хоч моя польська мова була більше теоретична й пасивна. Але ми говорили про се й про те, нічого значущого, і я вже думав, що причарував серце жондци, який, зрештою, був таким чемним, як тільки поляк уміє. Аж тут у мене запитано:
– А чи пан сам, чи має родину?
Треба було відповісти, що я з старою матір’ю. І раптом мені вискочило з голови, як по-польськи мати. Господи, хіба я не знав хоч би поезії «Do matki Polki»! Але хто думає про Міцкевича в розмові з жондцею будинків на вулиці Конопніцької? І, не мігши знайти слова [бо ж матка в значенні мати українською звучить дещо пейоративно, – О.Д.], я зробив фонетичну субституцію з українського «З матір’ю»: Z macierzą. Це була зовсім правильна субституція, і форма не була зовсім не можлива в польській мові, але вона була глибоко архаїчна і в розмовній мові неможлива. Жондца розсміявся і сказав:
– А, то пан нє пуляк!"²²
Новий правопис (не без впливу згадуваного мого корпусного дослідження) дає, хоч якось ніби крізь зуби виціджує, можливість враховувати всі чинники чергування у/в: спочатку (кабмінівська версія від 22.05.19) приміткою ("Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора"²³), сферу якої, щоправда, потім (версія "Наукової думки" від 19.11.19, де, до речі, нарешті виправили "префікс у-/в- на початку слів" на "початковий у-/в-") обмежили художніми текстами²⁴, натомість компенсуючи обмеження ще однією приміткою "на початку речення і слова можна вживати В та В-"²⁵.
Але з 1990 року внаслідок шкільного примусу до укання в Україні вже виросло покоління, для якого у на початку речення звучить цілком звично. Так, за даними ГРАК²⁶ для текстів художньої літератури, частка початкових у- в таких словах на початку речення, як всі-вже-все, яка в 1946–1950 роках становила 20 відсотків (зменшившись із початку 1900-х на 2%) і збільшилась за 45 "рекомендаційних" років на 14% (до 34 відсотків в 1990–1994 роках), сягнула в 2016–2020 роках вже до 60 відсотків, збільшившись за тридцять "обов'язкових" років аж на 26%.
З такими темпами і стараннями української школи наступне покоління вже буде говорити українською на рівні південного діалекту російської мови…
_________________________
¹ Орест Друль. Адескриптивна прескрипція: про чергування у/в. Українська мова та література. 2016. №5/6. С. 10–19.
² Диалектологический атлас русского языка. Центр Европейской части СССР. Вып. I: Фонетика / Под ред. Р. И. Аванесова и С. В. Бромлей. – М.: Наука, 1986. – к. №57: Звуки на месте твердого в перед согласными в начале слова.
³ Юрій Шевельов. Наслідки занепаду єрів: чергування v:u. В: Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: Акта, 2002. С. 384.
⁴ Henning Andersen. A typology of change: Bifurcating changes and binary relations. In: Towards a typology of change: bifurcating changes and binary relations. In: Historical Linguistics. Proceedings of the First International Conference on Historical Linguistics, 1–2, ed. by John M. Anderson and Charles Jones, Amsterdam: North-Holland, 1974, vol. 2, p. 55.
⁵ И. А. Марченко, О. Н. Долгов, А. С. Азанова., М. С. Замбржицкая, Е. А. Заливина, С. А. Землянская, Д. И. Мочульский, Е. И. Цейтина, Д. Г. Чистякова, Р. В. Ронько. База данных диалектологического атласа русского языка. – da.ruslang.ru
⁶ Атлас української мови, в трьох томах. Т. 3, К.: Наукова думка, 2001, к. №№108–109.
⁷ Philippe Albouy, Lucas Benjamin, Benjamin Morillon , Robert J Zatorre. Distinct sensitivity to spectrotemporal modulation supports brain asymmetry for speech and melody. Science, 2020 Feb 28; 367 (6481): 1043-1047. doi: 10.1126/science.aaz3468.
⁸ Микола Пилинський. Словник і культура нашої мови (до виходу першого тому Словника української мови АН УРСР). Мовознавство. 1971. №5. С. 75–87.
⁹ Орест Друль. Адескриптивна прескрипція…
¹⁰ Ніна Тоцька. Засоби милозвучності української мови. Засоби милозвучності української мови. Українське мовознавство. 2000. Вип. 22. С. 3–9.
¹¹ Яків Романенко [Яків Мацюк]. Зловживання в-у. Рідна мова. 1937. Ч. 2. Ч. 55–60.
¹² ibid.
¹³ Андрій Содомора. «Садок вишневий» XIV. Дещо про переклад. zbruc.eu.
¹⁴ Український правопис. Державне видавництво України. 1929. С. 11.
¹⁵ Український правопис. (Проєкт для ознайомлення). Державне видавництво України. 1926. С. 17–18.
¹⁶ Український правопис. Державне видавництво України. 1929. С. 11.
¹⁷ Український правопис (видання друге). Державне видавництво України. 1930. С. 12.
¹⁸ Український правопис. Українське державне видавництво. 1945. С. 15.
¹⁹ Орест Друль. Адескриптивна прескрипція…
²⁰ Henning Andersen. Markedness and the theory of linguistic change. Actualization (Current Issues in Linguistic Theory 219), ed. by Henning Andersen, Amsterdam–Philadelphia: Benjamins, 2001. p. 21–57. (doi.org/10.1075/cilt.219.02and)
²¹ Марина Ярмолінська. Типологія засобів милозвучності української мови: еволюція і кодифікація. (Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук). К., 2019.
²² Юрій Шевельов (Юрій Шерех). Я, мені, мене ... (і довкруги). Спогади. Частина перша. В Україні. Харків – Нью-Йорк, 2001.
²³ Український правопис. Схвалено Кабінетом Міністрів України (Постанова №437 від 22 травня 2019 р.). 2019. С. 18.
²⁴ Український правопис. К.: Наукова думка, 2019. С. 27.
²⁵ ibid., с. 25.
²⁶ М. Шведова, Р. фон Вальденфельс, С. Яригін, А. Рисін, В. Старко, Т. Ніколаєнко та ін. Генеральний регіонально анотований корпус української мови (ГРАК) – Київ, Львів, Єна, 2017-2024. – uacorpus.org.
14.05.2024