(з "Історична фонологія української мови")
1. ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ
У сполуці v+єр у слабкій позиції на початку слова v- після занепаду єра перейшов в u-. У середині слова ця зміна була внеможливлена наявністю голосного перед v: те, що теоретично могло виглядати як V+v+ъ/ь > +V+u, насправді реалізувалося як V+w, створюючи при цьому дифтонгічну артикуляцію: rovьnyi > *rȯwnyj. Така зміна в середині слова ніяк не могла знайти віддзеркалення на письмі за давньоукраїнської доби: артикуляція звука, що його зазвичай передають літерою в, так чи так була білабіальною в праслов'янській мові, звідки вона й перейшла в давньоукраїнську; з фонологічного погляду, це було сполучення двох фонем, а не дифтонг, протиставлений монофтонгам як окрема одиниця.
Із цих міркувань випливає, що сполука v+єр на початку слова первісно перетворювалася на u лише на початку висловлювання, після паузи й у тих відносно нечисленних випадках, коли перед відповідним словом ішов приголосний (наприклад, прийменники bez, ot, ob; префікс roz-). Одначе такі форми на u- одразу почали поширюватися, з'явившися й у середині висловлювання, тимчасом як форми з "в-", що постали були після голосних, надалі вживалися. Це спричинило появу чергування v-: u-. Тільки-но поставши, це чергування охопило слова, які з походження починалися на u-: učiti стало виступати також у вигляді včiti, що писалося, за традицією, радше як въчити. Тільки кореневий звук v- на початку слова (за яким не йшов єр) залишався осторонь цього процесу протягом давньоукраїнської доби, і траплявся він майже виключно в церковнослов'янських формах типу врагъ, владыка, врєдъ 'шкода', врємѧ 'час' тощо.
2. СИТУАЦІЯ ДО ЗАНЕПАДУ ЄРІВ
Перехід vъ/ь- > u- до занепаду єрів, тобто до 1150 p., здається невірогідним, оскільки передумовою вокалізації v була втрата єра; але теоретично цього не можна виключити з огляду на те, що слабкі єри поруч із глухим приголосним або сонантом були схильні до занепаду в початковому складі ще до 1150 р. (див. 16.2), a v можна розглядати як сонант. На підставі тогочасних давньоукраїнських пам'яток певні висновки зробити важко.
Прикладів поплутання vъ- та u-, зрештою, не бракує. Однак ці випадки нечисленні, обмежені півдесятком слів і стосуються тільки префіксів vъ- та u-. Йдеться про такі слова: vъpisati (ієже оуписалъ ієсмь, въписахъ — Гр. Бог. XI ст.), uciniti (въчинилъ — Гр. Бог. XI ст.), vъzirati 'заглядати' (оузираѧ — Гр. Бог. XI ст.), vъselenaja (оусєленаіа — Ізб. 1073, Панд. XI ст.), vъseliti (оусєлѧть сѧ — Ізб. 1073, Ізб. 1076, Панд. XI ст.), ugoditi (въгодити — Ізб. 1073, Ізб. 1076, Мст. Єв. 1117), vъprašati 'запитувати' (оупрашашє — Ізб. 1073), нарешті, vъdvoriti sę 'замешкати' (оудворихъ сѧ — Панд. XI ст.). Окрім двох слів въписати, въпрашати), усі ці одиниці виявляють такі самі хитання між u- та vъ- у староцерковнослов'янській мові болгарської редакції (Suprasl.), а в староцерковнослов'янській мові македонської редакції таких хитань іще більше, особливо в текстах із можливим сербським впливом (у сербсько-хорватській мові vъ/ъ- перейшло в w-, але етимологічні u- та v, за якими не йшов єр, залишалися без змін).
Отже, поодинокі приклади поплутання уъ- та u- в давньоукраїнських пам'ятках можна було б витлумачити впливом староцерковнослов'янських первописів; до того ж, це могло спричинятися не фонетичними факторами, а простим поплутанням двох префіксів, які частково збігалися своїми значеннями (наприклад, значення результату і значення вміщення чогось усередину; пор. суч. рос. вписать в строку 'вписати в рядок' і слово не уписывается в строку 'слово не вміщається в рядок').
Таким чином, довести відсутність фонетичного чинника в нечисленних випадках поплутання vъ- ~ u- в давньоукраїнській мові до 1150 р. неможливо, але й переконливих доказів його присутності бракує.
3. СИТУАЦІЯ В ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ПІСЛЯ ЗАНЕПАДУ ЄРІВ
Після 1150 р. (точніша дата — наприкінці цього параграфа) поплутання vъ- з u- хутко почало частішати, а типи його — врозмаїчуватися: окрім префіксів vъ- та u-, цим явищем з того часу охоплено префікс vъz-, прийменник vъ (u) та деякі корені; пам'ятки без такого поплутання трапляються відтоді зовсім рідко (Добр. Єв. 1164, в основному й Холм. Єв. ХIII ст.).
* * * З-поміж численних прикладів, що їх у декотрих пам'ятках налічується не одна сотня, наведімо такі:
а) префікс vъ->u-: оукоупѣ (Гал. Єв. 1288), оукоусить смьрти 'скуштує смерті', оукоупѣ ~ въкоупѣ (Hank. XIII ст.), оупрашаше ~ въпрашаше 'питав' (Жит. Сави ХІІІ ст.), оуста от мерьтвыхъ (Єв. Полік. 1307), оустоупати сѧ 'утручатися' (Гр. 1359, Перемишль), оуноутрьнимъ, оуставъ 'вставши' (Библ. Ап. XIV ст.) — пор. рос. вместе, вкусиш, вопросить, встал, вступаться, внутренний (російська мова тут згадується, бо вона належить до числа слов'янських мов, де зберігся первинний розподіл v- та u-);
б) префікс u- > vъ-: въгодик 'догоджання' (Златостр. XII ст.), въгодьника (Усп. зб. XII ст.); въмрѣти (Сл. Єфр. Сир. 1284), бо(го)въгоаныѧ (Жит. Сави XIII ст.), не въмреть (Єв. Полік. 1307), въслышимъ 'почуємо', въдарить (Панд. 1307), а вживаючи (Гр. після 1349), ієсмы вчинили (Гр. 1377, Перемишль), вподобиша сѧ 'уподобилися' 3 ос. мн. аор., втѣшєньіємь 'потіхою', въныньѧ 'смутку' ґен. одн. (Бер. Hank. XIV ст.), втѣшителіа (Луц. Єв. XIV ст.), на вбогиіа, въкраси 'оздобив' 3 ос. оди. аор., вбиша (Іп. літоп. 1078, 1090, 1096) — пор. рос. угодний, умереть, услышать, ударить, учинить, уподобиться, утешёние, уныние, убогий, украсить, убить, пол. używac;
в) префікс vъz-: оусрѣтєниіє 'зустріч' (Виґолекс. XII ст.), оузлювимъ 'полюбимо' (Сл. Єфр. Сир. 1284), от оустокъ 'зі сходу', узѧти (Гал. Єв. 1288), оусхотѣ 'забажав' 3 ос. одн. аор., оузможно 'можливо' (Пуга. Єв. XIII ст.), оуздержаньіє 'стриманість' (Єфр. Сир. 1325), (не) оусхочєть (Гр. 1352), оуспоимо 'оспівуймо', оуздрлдуієм сѧ 'радіємо', оузлюблєнаго 'коханого' (Бер. Hank. XIV ст.), оуздам 'віддячу' (Луц. Єв. XIV ст.), оузнесоу 'піднесу' (Фл. Пс. 1384) — пор. рос. встрёча, возлюбить, восток, взять, заст. восхотеть, возможно, воздержание, воспеть, возрадоваться, возлюбленный, воздать, вознести;
г) прийменники vъ~u : оу срдца съмѣренни 'у сердечній покорі' (Бес. Єв. Гр. XII ст.), оу часъ, оу страноу 'в землю' (Сл. Єфр. Сир. 1284), оу пещь 'у піч', просите въ о(т)ціа (Гал. Єв. 1288), оу гробѣ, оу мирѣ (Hank. XIII ст.), оу чрѣво (Кіл. XIII ст.), оу долго врѣмѧ 'тривалий час' (Жит. Сави XIII ст.), оу тоузѣ, оу праздьникъ 'на свято' (Єв. Полік. 1307), дѣдицтво в анъны 'спадщина в Анни' (Гр. 1359, Перемишль), оу адѣ 'у пеклі' (Бер. Hank. XIV ст.), оуздконѣ, оу огнь 'у вогонь' (Луц. Єв. XIV ст.);
ґ) корені: навчила (Сл. Єфр. Сир. 1284), о въчѣньи, въчитєлю вок., и въшима 'і вухами' (Гал. Єв. 1288), оутории ~ втории 'другий', вътроба, вдеса 'члени тіла' (Hank. XIII ст.), оунѣ 'зовні', о вченицѣхъ (Єв. Полік. 1307), ко въстомъ 'до вуст' (Панд. 1307), вже (Лавриш. Єв. 1329), ловища оуюноваѧ (Гр. після 1349), оунукумъ (Гр. 1359, Перемишль), оуторля, въже (Луц. Єв. XIV ст.)1; оунукъ, город рѣкомыи Вручин 'місто, зване Овруч' ~ изо Oyроучего ' імя Оусеволодь (Іп. літоп. 1103, 977, 1259, 1076; пор. рос. Всеволод); навіть в іменах чужомовного походження: и Влиты ґен. (Бер. Hank. XIV ст; гр. ᾽Ιουλίττ).
У деяких випадках префікс vъ- з'являється навіть замість о-: сѣдъ на въслонѣ (Хр. Ап. XII ст.; пор. суч. укр. ослін), въ что въблєчємъсѧ 'у що вберемося' (Жит. Сави ХНІ ст.; пор. ст. ц. сл. оклѣшти). Одначе то є випадки виняткові, виниклі внаслідок поплутання префіксів о- ~ u- ~ vъ-. Щодо евентуальної вагомості таких випадків для проблеми артикуляції ненаголошеного о як u на заході України, звідки походять, судячи з усього, всі наведені приклади, — див. 40.4.
Взаємозамінність vъ- і u- стала такою звичайною річчю, що деякі писарі час від часу використовували графему (о)у на позначення приголосного типу w у середині слова: опрауди 'усправедливив' 3 ос. одн. аор. (2 рази — Хр. Ап. XII ст.), видѣоуше 'бачивши' (Луц. Єв. XIV ст.) — замість оправьди, видѣвъше; можливо, також і доулѣієть 'вистачає' (Добр. Єв. 1164), пор. ст. ц. сл. довьлѣти.
На місці наголошеного u- очікувати появи v(ъ)- не випадало б. Проте такі випадки, нехай нечисленні, але подостатні, щоб виключити можливість потрактування їх як простих описок, теж засвідчено: възъкыми врдты 'вузькими ворітьми' (Гал. Єв. 1288; пор. рос. узкий), изо вности (Панд. 1307; пор. суч. укр. юність), въстъ, въхо, въноши 'юнаки' (Луц. Єв. XIV ст.; пор. рос. уст, ухо, юноша); око не види, ни вхо слыша 'око не бачило, вухо не чуло', на въгры 'на угрів', въ втрии 'зранку' (Іп. літоп. 1087, 1097, 1150; пор. рос. утро, ухо, суч. укр. угри). У прийменникових конструкціях наголос міг відтягуватися на прийменник, і саме таким робом давн. укр. заоутра (наприклад, Іп. літоп. 946) перейшло в суч. укр. завтра, хоча в інших випадках це було, безсумнівно, графічне явище, тобто повне поплутання написань із въ- (~ в) та у-: в мові ніколи не існувало форм на кшталт vxo.
Наприкінці давньоукраїнської доби почали з'являтися форми, в яких v- та u- з'єдналися докупи: весь, усіа, усе, усѣ (як і всі непрямі відмінки) дали життя новій формі чол. роду увесь (Луц. Єв. XIV ст.).
Перехід vъ/vъ- в u-, що дав перший поштовх до постання чергування u- : v-, можна пояснити двома способами: або єр, послабляючися й занепадаючи, підсилив v- [w], який вокалізувався, або ж цей єр зник, не вплинувши на v- [w], однак останній, якщо стояв між приголосними, завдяки своїй білабіальній артикуляції перетворювався на ṷ, який перегодом змінювався на u. Ці два альтернативні припущення можна перевірити, розглянувши випадки, коли попередній склад, тобто останній склад попереднього слова, містив єр. Якщо перше припущення є поправне, то цей єр мусив залишатися слабким, а відтак занепадати. Друге припущення передбачає потрактування попереднього єра як сильного. У давньоукраїнських пам'ятках віднаходиться друге потрактування. Приклади изо оуности (Панд. 1307), во вхо (Лавриш. Єв. 1329), во вътробѣ (Бер. Hank. XIV ст.), во вши (Луц. Єв. XIV ст.), во въжасѣ 'у жасі' (Фл. Пс. 1384) не є переконливі, оскільки в цих текстах літера о використовується подеколи у функції ъ, включно з ъ = ∅ (до того ж у цих словах первісно не було ъ); однак існують інші пам'ятки, в яких ъ та о розрізняються, й водночас засвідчено форми, що мають о < ъ перед vъ-/vь-, наприклад, со всѣмъ (Гр. 1377, поблизу Перемишля). Отже, постання u- на місці vъ- було опосередкованим вислідом занепаду єра, хоча й без підсилення v до u як замінної вокалізації, покликаної відшкодувати втрату: vъ-/vь- > v- > ṷ- >u- (але не vъ-/vь- > u-)2. Утім, за пізніших часів —у середньоукраїнській і в сучасній українській мові, коли u- на місці vъ-/vь- був реальністю, — наявність голосного в попередньому слові перестала бути потрібною, а тому форми на кшталт so vsim ~ so usim замінено на простішу s usim. Звідси суч. укр. з усім, тоді як застиглий прислівник зовсім зберігає давнє розташування звуків.
Такий перебіг процесу потверджується також хронологією пам'яток: хоча єри занепали бл. 1150 p., масове поплутання vъ- з u-, як видно з наведених прикладів, відзначається в пам'ятках щойно після 1260 p., тобто на сторіччя пізніше. Якби вокалізація v була безпосередньою реакцією на занепад єра, то поплутання v- та u- можна було б очікувати одразу з 1150 р.
4. ОГЛЯД ПІЗНІШИХ ЯВИЩ: ЧЕРГУВАННЯ v- : u- В СЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКІЙ ТА СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Чергування v- : u- в тому вигляді, як воно було представлене під кінець давньоукраїнського періоду, в цілому збереглося протягом подальшої історії української мови, і хіба що дрібні зміни були запроваджені за середньоукраїнської та новітньої доби.
У середньоукраїнській мові це чергування поширилося на імена чужомовного походження, наприклад, Уласъ (Люстр. Київ 1552; гр. Βλασιος). Можна припустити, що в ті часи воно охопило також церковнослов'янські слова, справді вживані українськими мовцями, наприклад, пана Оулада ген. (Молд. гр. 1393), пор. такі суч. діал. форми, як уредний 'капосний' (Лохвиця), уремення 'талан' (Полтавщина), зафіксовані у словнику Грінченка 1909 р. (ст. ц. сл. врѣдъ, врѣмѧ).
У зв'язку з діалектним, але широко розповсюдженим процесом постання и на місці ненаголошеного о (спершу в більшості українських говірок, за винятком східно- та середньополіських), число випадків, у яких етимологічний о було втягнуто в чергування з v, дещо збільшилося, звідки й такі сучасні форми, як навколо (< na + о + kolo), — див. 40.8.
Чергування u- : v- : ∅, як-от у випадку увесь : ввесь : весь (див. 19.3), легко могло бути переосмислене як таке, що має факультативний u. Звідси такі форми, як uv — варіант до u : v. Цей процес знайшов сприятливий ґрунт, оскільки в середньоукраїнських говірках мало місце постання факультативного протетичного v- перед u та о на початку слова (див. 34.5): словосполука у-в-огородѣ (Баришп. 1614) могла сприйматися як u vohorodi з протетичним v або ж як uv ohorodi з "подвоєним" прийменником. Нова форма uv- швидко поширилась і на інші позиції: оувойти, oув опєку, оувъ снѣ (Трост. Уч. Єв. 1560), оувошедши (Кл. Остр. 1599), оув нюм 'у ньому', оув пиіанствѣ (Уч. Єв. Кап. 1640), навіть після іншого прийменника: прє(д)oyвpѧ(д) 'перед управу' (Одрех. гр. 1634); пор. в іншій графічній передачі вов покою (Житом. 1583). Лише кілька таких форм дотривало до наших днів (увійти).
Форми типу uv із факультативним u та форми з v та u вільно чергувалися між собою. Факультативність v- була запроваджена завдяки іншому переосмисленню; як уже зазначалося, ще одним джерелом факультативного v- було постання протетичного v. Це призвело до нових змін, особливо у префіксі uz- ~ vz- (< vъz-). З новими факультативними u- та v- він міг скоротитися до самого лише z-, що, власне, й сталося. Якщо Молд. гр. XV ст. ще мали uz- (оусхотѣт 3 ос. мн. — 1458; oузлѣсїє — 1493; узли... дома 'біля дому' — 1499), то пізніше вже з'являються форми з самим z-, наприклад, зъхочєтє (Вірші Кл. Зин. 1690). У сучасній мові суперечність між uz- та z- в основному усунено через приділення першої форми іменникам (узлісся, узвіз, узмор'я, узбережжя, узголів'я, але схід), а другої — дієсловам (збити, зійти, стрепенутися, пор. рос. взбить, взойти, встрепенуться) — навіть попри обтяжливу гомонімію (зійти 'піднятися' й 'опуститися', збити 'сколотити' й 'сильно побити', пор. рос. взойти та сойти, взбить та избить і т. ін.).
Нестійкість v- як альтернанта до ∅ відбито в таких дублетах, як нє озмутъ ~ возмут у Гр. 1502, Кафа; пор. ѡзьмоу(т) у Вол. Єв. 1571; поз (< po-vъz-; наприклад, поз вікон — Гатцук 1861), неприпустимих у сучасній літературній мові, де вживаються візьмуть і повз, за винятком деяких топонімів, зафіксованих в їхній місцевій формі, наприклад, Сиволож (поблизу Ніжена), імовірно від *Vъsevoložь '(маєток) Всеволода'. В окремих говірках утрата v- зайшла так далеко, що з'явилися такі форми, як мію, Ладик (Черчик поблизу Яворова на Львівщині), ладика, стріть (середній біг Дніпра) (від вмію, Владик, владика, встріти); це призвело у виняткових випадках до втрати v- як прийменника (поїду місто — Лісковичі поблизу Івано-Франківська). Можливо, х у дієслові позіхати та h у дієслові загнуздати були запроваджені для усунення роззіву, який міг був постати після втрати v, — пор. закарп. позівати, рос. зевать, взнуздать.
У ході внормування сучасної української мови чергування u-: v- (:∅) було достосоване до засад милозвучності, згідно з якими u- слід уживати, коли попереднє слово закінчується на приголосний, a v-, коли воно закінчується на голосний (з усім, на всьому). Тут стали вбачати рівнобіжність із чергуванням і- : j-: ∅, хоча, поставши обидва по занепаді єрів, вони розрізняються з погляду історії (останнє чергування в дійсності не містило єра) та з погляду синхронії: якщо альтернанти u- : v- взагалі-то можуть з'являтися в будь-якому фонетичному оточенні, то альтернант j- не припускається на початку фрази та після приголосного.
Однак у сучасній українській мові, зосібна після 1930 p., простежуються деякі ознаки поступової втрати продуктивності чергування u- : v- : ∅. У певних випадках відбувається семантична диференціація, яка внеможливлює вільне чергування, як у словах вступ 'переднє слово' — уступ 'абзац', вправа 'завдання' — управа 'адміністративний орган', вплив 'дія, вага' — уплив 'відплив', усувати 'скасовувати; звільняти' — всувати 'устромляти; класти всередину'. Корені, які часто мають наголошений ú-, не припускають чергування останнього з v- навіть у ненаголошеній позиції (ум — на умі; пор. на вмѣ — Вірші Кл. Зин. 1690), хоча ще й досі наявні уряд : самоврядування і навіть у́чить ~ вчить (наголос на початковому складі іменника уряд — пор. вряд у Радив. 1671 — і останнього дієслова є нововведенням; див. 7.9). Чергування також уникається в тих словах, які прибирають факультативний протетичний v-, наприклад, вугілля ~ угілля, вудила ~ удила, вужівка ~ ужівка, вусатий ~ усатий, але не +vhilľa, *vdyla, +vzivka, +vsatyj; пор. вжищо 'мотуз' (Чет. 1489). (Як правило, такі слова мають форми і з наголошеним ú-; саме в них спершу й розвивалася протеза: ву́гіль, ву́дка, вуж, вус).
Навіть більшим є число слів, де одна з обох теоретично можливих форм застигла незалежно від дії вищеназваних чинників, — і мовці узасаднюють це свого роду "термінологізацією", що вимагає, як відомо, незмінності форми. Це такі слова, як: вхід, угода (пор. вгоди ґен. одн. — Гр. 1547, Крем'янець, вгода — Полт. 1670), уламок, умова, установа, уява, утворення, враження, влада, ухвала, уклін, власний, а також усі географічні назви: Угорщина, Україна (Вкраїна подеколи вживається в поезії, наприклад, у Тичини —1967).
Відступ чергування u- : v- : ∅ зумовлений щонайрізноманітнішими причинами. З-поміж них найголовніші є зовнішні щодо фонологічної еволюції української мови як такої. До них може належати, зокрема, зазначена тенденція до "термінологізації" деяких шарів лексики в технологізованому суспільстві, яке радо послуговується термінами з однією фонетично фіксованою формою. Однак це може бути й просто намаганням знайти раціональне застосування наслідкам потужного впливу з боку російської мови, в основному прийманого нормалізаторами літературної мови, а відтак пропагованого в офіційному вжитку та освіті: російська мова не знає чергування u : v. Нарешті, мляве витіснення [w] губно-зубним v у всіх позиціях, крім кінця слова та поствокалічної перед приголосним3, руйнує саму основу чергування u-: v-; у вигляді u- : [w] воно може легко зумовлюватися позиційно, тимчасом як за варіанту u- : [v] артикуляторна відстань між альтернатами суттєво збільшується, а фонетична зумовленість чергування зменшується. (Щодо ще однієї причини див. 19.5).
У цілому чергування u- : v- : ∅, дарма що непродуктивне стосовно нових слів і обмежене стосовно давньої лексики, ще й досі охоплює більшість тих морфем, які за визначенням мали б йому підлягати.
5. ХРОНОЛОГІЯ, ЗОНА ПОШИРЕННЯ ТА НАСЛІДКИ
Як показано в 19.3, передумови для чергування u-: v-: ∅ створилися внаслідок занепаду єрів, а численні достовірні свідчення цього чергування датуються часом десь із 1260 р. Подібні процеси, хоча й не тотожні в усіх деталях, відбувалися, можливо, під ту саму добу в тих суміжних слов'янських мовах, які на той час мали v = [w]. У білоруській вони мали такий самий засяг, що й в українській (і досі залишаються живим явищем). Те саме часто спостерігається й у південноросійських говорах (окрім рязанського регіону), хоча перехід vъ > u в них представлено краще за вторинний перехід u- > v-. Увесь цей процес є геть невідомий польській мові, східнословацьким говіркам і болгарській мові, хоча в середньоболгарській трапляються окремі випадки переходу v- в u- (оуратъ 'в'язи' < вратъ — Свиштовський Абаґар XVII ст.), особливо коли йдеться про прийменник vъ що може реалізовуватися як u у східноболгарських діалектах між Варною та Янтрою. У східнословацьких говірках звичайним рефлексом vъz- є z-, тимчасом як у польській мові цей префікс має обмежене вживання, подеколи замінюючися на z- (пол. wzlatać 'злітати', але zważyć 'зважити' як рівнобіжники рос. взлетать, взвёсить; сх. словац. spirac проти літ. словац. vzpierať 'підіймати'); в болгарській у деяких словах v- занепав перед приголосними (наприклад, всеки 'кожний', вземам 'беру' проти розмовних секи, земам), — але все це були стадії в ході спрощення скупчень приголосних, не пов'язані з чергуванням v- : ∅. Не було таких процесів і в суміжних неслов'янських мовах — угорській, румунській і турецькій. Отже, це явище властиве українській та білоруській мовам в цілому та основній частині південноросійськріх говорів. На цих теренах воно було спільним.
Це чергування не внесло змін у фонемний склад давньоукраїнської мови, хоча морфонологія була збагачена новим чергуванням, яке разом із чергуванням і- : j- : ∅ пов'язало систему голосних — у зоні верхнього піднесення — з системою приголосних:
j ←→ і у и←→v
ė
e о
а
Звуки j та v на початку слова перед приголосним можна було б розглядати як алофони і та u відповідно, але в сучасній українській мові, внаслідок появи пар слів без чергування на кшталт вправа-управа, ситуація змінилася. Наявність таких пар позбавила чергування u : v (а також — mutatis mutandis — і : j) його морфонологічної рації буття. Це ще одна причина (на додачу до розглянутих у 19.4) поступового скорочення цих чергувань, які перетворилися на суто фонетичне явище.
ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ
1. Кульбакин С. «Спирант v в славянских языках». Сборник Историко-филологического общества, состоящего при Имп. Харъковском ушверситете 15. Харьков, 1908 (Юв. М. Дрінов).
2. Frinta A. Fonetickd povaha a historicity vyvoj souhldsky "v" ve slovanstine. Praha, 1916.
3. Фальк К. «До назв Дніпровських порогів у Костянтина Багрянородного», 8. Україна 8. Paris, 1952.
4. Шерех Ю. «Ще про назви Дніпрових порогів у Костянтина Багрянородного», 4. Україна 10. Paris, 1953.
5. Матвієнко А. «Префіксальні у-в». УМЛШ 1965, 1.
6. Пилинський М. «До питання про чергування в-у на початку слова». Дослідження з лексикології та лексикографії. К., 1965.
___________________________________________
1 Пор. рос. научить, учение, учитель, уши, второй, утроба, заст. уд, вне, ученик, уста, въюн, внук, уже.
2 Пор. також бойк. ді-вбід 'дообід'.
3 Після голосного звук v не може вживатися сьогодні, як він не міг уживатися в XVI ст., коли, приміром, лат. pauperibus було відтворене кирилицею як павъперикусъ (Потій 1598). Чужомовні слова типу Фауст, що пишуться через у, вимовляються як [fawst] або ж — під впливом правопису — як двоскладові одиниці типу [fa-ust].
=============================
Юрій Шевельов. "Історична фонологія української мови", Харків, «АКТА», 2002, с.378—387
(Переклад з англійського видання Shevelov G.Y. A Historical Phonology of the Ukrainian Language. Heidelberg, 1979)
21.01.2002