У Львові обрали переможця архітектурного конкурсу простору пам’яті Євгена Коновальця. На конкурс, який тривав із 6 січня, подали 13 проєктів. Члени журі одностайно віддали перше місце проєкту команди зі Львова під керівництвом Дмитра Сорокевича, яка створила символічний меморіал у вигляді зброярні.
"Проєкт-переможець став квінтесенцією фрази Євгена Коновальця: "У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю". Це метафора відкритої зброярні, тому що бій триває. Проходячи через неї, кожен починає усвідомлювати – а що я роблю для цього бою? Чи я на правильному місці? Чи все я роблю на своєму місці, що потрібно для перемоги? Саме цю пропозицію, яка, на мою думку, є унікальною та значно сильнішою, ніж усі інші в архітектурному та символічному плані, подала велика команда людей, яка об’єднала архітектурні, мистецькі, кураторські кола, щоб народити настільки правильний мінімалістичний та сильний проєкт", – прокоментував головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.
Команда переможців ставила собі за мету передати образ Євгена Коновальця через інтуїтивне розуміння речей, щоб люди могли відчути вплив особистості не через образ людини, а через її дії та вплив на культуру, на суспільство.
Монумент зведуть перед найбільшим корпусом Львівської політехніки (вул. Степана Бандери). Тут автори також помічають символізм, адже перші збройні формування в Україні поставали зі студентства.
"В нас є велике бажання матеріалізувати цей пам’ятник з переплавленого металу – техніки та зброї російських окупантів. Ми віримо, що це реально, ми будемо над цим працювати. Це стане підтвердженням цитати Коновальця, адже саме зараз ми нищимо техніку окупантів і формуємось, викарбовуємо себе як держава", – додав Дмитро Сорокевич.
Архітектурна ідея увічнити пам'ять Євгена Коновальця "без Євгена Коновальця" наштовхнулася на критику частини львівської громади – мовляв, таким монументом можна було б вшанувати весь визвольний рух, а Коновальцеві встановити більш звичний пам'ятник.
«Це метафора, і тим вона сильна. Річ у тому, що коли ми бачимо фігуру і постать – це означає поставити крапку: ми бачимо, хто це, ми розуміємо за підписом чи знаємо. А в цьому випадку метафора розкриває величезне поле для переживань, емоцій, розповідей, асоціацій з історією та сучасністю, для персональних переживань, які, можливо, комусь розказували дідусі чи інші родичі. Це зв’язує багато історій і водночас дає простір, щоб розкручувались багато історій і в майбутньому, тому що війна триває, боротьба триває», – пояснив ректор Львівської національної академії мистецтв, член журі конкурсу Василь Косів.