Не все так погано: якщо прибрати всі ці залізяки, засипати ями тут і там, заасфальтувати, то по цьому покриттю ще можна довго і багато ходити та їздити, – думають ті, кому доводиться ремонтувати вулиці, автошляхи, дороги після падіння на них уламків ракет, мін, бомб. Не все так погано, бо ще є цілі вікна, не всі повибивало ударною хвилею, не впав дах, можна його посилити – і все буде добре. Не сталося пожежі або вона не перекинулася на сусідній квартал, будинок молодець, витримав, не завалився, – напевно, так думають ті, кому доводиться розчищати завали після чергового терористичного акту орди на наші мирні міста. Не все так погано, якщо цей автомобіль ще підлягає ремонту, добре над ним пошаманити, і він буде як новий, ми будемо на ньому ще часто кататись, – думають ті, чиї автомобілі не згоріли, їх не посікло уламками цегли, заліза і склом. Так, декому не пощастило, їхні авто понищило так, що неможливо навіть упізнати. Добре, що не було людей, або не було багато людей, або взагалі обійшлося без жертв, а пораненим ми допоможемо, – думають працівники «швидкої», карета їхньої служби приїздить на місце, де впала ракета, авіабомба, шахед, артилерійський снаряд, чи не перша.
Не все так погано, – думають усі ті служби: поліція, пожежники, працівники МНС, енергетики, медики і ще багато з тих, хто просто не можуть дозволити собі розпустити шмарклі, опустити руки і сказати собі, товаришам, побратимові, нам, небу «все погано». Не все так погано, – думають ті світові політики, які борються на нас, за Україну, за перемогу, пам’ятаючи, цитую литовського міністра, що «наші діти проклинатимуть нас в окопах, які ми риємо для них».
Не все так погано, – думають ті, хто не мають ще тієї останньої відповіді де, коли, за яких обставин, бо тоді є ще надія – живий. Не все так погано, – думають ті, хто працюють і вдень і вночі, і це не просто слова – у тім числі волонтери, у тім числі ті, що працюють на оборонних підприємствах, і ті, що чекають рідних і близьких з полону, чекають звільнення рідних країв від окупації. Не все так погано, – кажуть пораненому солдатові лікарі – і роблять усе можливе й неможливе, але тримають його на цьому світі, не пускають у незворотну подорож шукати кращого.
І навіть за меншої драми у більш мирнім житті. Не все так погано, – говорять мудрі люди нам (тим, хто помилився, у кого не вийшло, хто не зміг), даючи шанс виправитись. Говорять мудрі батьки своїм дітям – вірячи, знаючи, що ті обов’язково досягнуть успіху якщо не тепер, то наступного разу.
Таку розкіш – думати, що все погано – мають, можуть собі дозволити люди, які перебувають у безпеці за тисячі кілометрів від фронту, всі ці диванні військові експерти й аналітики або ті, які живуть у паралельному світі – депутати Верховної Ради, які мають час ухвалити законопроєкт №8172 про те, що у нас в Україні, починаючи з 2036 року (то нічого, що у нас 2024-й і війна) на міських маршрутах буде дозволено експлуатувати тільки автобуси, які працюють на водні або на електриці. Часу прийняти закон про мобілізацію у них не було. Хоча військові прямим текстом говорять, що не вірять у можливість мотивувати цивільних, щоб ті добровільно стали військовими. Ті, які на це здатні, вже давно у війську. Так, відсоток добровольців в українському суспільстві вищий, ніж будь-де. Для порівняння британці, не останні вояки у світі, які навчають наших новобранців, – а головнокомандувач армії Британії заявив, що британська влада має морально налаштовувати громадськість на те, що у майбутньому, можливо, доведеться воювати з Росією, і в такому разі багатьом британцям потрібно буде служити в армії. У разі світової війни добровільно зголосилися б в армію лише 7% молодих британців, ще 21% зробили б це в разі призову. При цьому 38% заявили, що не пішли б служити в будь-якому разі. Призову в них підлягає вікова група 18–40 років.
Повномасштабна війна триває майже два роки, всі, хто хотів, воюють. У кожній великій війні однаково все прийде до примусу. А ухилянти – вони є скрізь. У Польщі за порушення мобілізаційного законодавства їм загрожує до п’яти років позбавлення волі, у Литві чи в Китаї – до трьох років.
Не все так погано, навіть якщо все справді дуже важко і страшно, – не допускаючи інших думок, крім перемоги, думають ті, хто зараз там, на передньому краї, в бою. Вони знають: інакше усіх нас і в тилу, і на війні чекає тільки один фінал – поразка і смерть.
06.02.2024