Дев'ять з десяти будівельних та перепланувальних робіт, які відбуваються в центральній частині Львова, що внесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, не мають усіх необхідних дозволів. Таке припускають експерти-реставратори та пам'яткоохоронці. Точної кількості порушень не знають у жодній офіційній структурі, адже процес отримання дозволів на роботи складний, постійно змінюється, і головне — ніхто його реально не контролює. Після останніх змін щодо дозвільних документів міська влада взагалі не знає, що відбувається просто в неї під носом. А що тоді казати про такі «околиці», як Замкова гора, велика частина якої — теж у зоні ЮНЕСКО?
З понад двох тисяч пам'яток архітектури національного та місцевого значення за останні 20 років перебудов зазнала, мабуть, кожна — від нібито банальних пластикових вікон і до повного знищення. Площа Ринок, 16 та 41; Озаркевича, 4а; Сербська, 3; Братів Рогатинців, 22; Вірменська, 30... Це лише невеликий перелік пам'яток архітектури та історії, скандали довкола яких виникали тільки протягом цього року.
Площа Ринок, 16
У подвір'ї цього будинку, під вікнами маґістрату, провадять скандальне будівництво, яке погодили в Києві. Фото з сайту «Вголос»
Зруйнований мур, ображені мешканці і навіть димова завіса… Останній будівельний конфлікт у центральній частині міста ніби на глум підібрався максимально близько до міської влади. Відразу навпроти входу до міської Ратуші, у проході між Староєврейською та Ринком, відомий львівський бізнесмен, власник винниківського готелю «Святослав» Григорій Козловський, збудував житловий будинок. А як додаток до нього — у подвір'ї між будинками і під вікнами у мешканців площі Ринок — урядив «Королівську броварню». Тож замість трохи більше 500 квадратних метрів житла, приватизованого кілька років тому за адресою Староєврейська, 9, пан Козловський (а за документами — ОСББ «Староєврейська, 9») отримав приблизно дві тисячі квадратних метрів, трохи більше тисячі з яких — нежитлові приміщення майбутньої броварні. Однак, мабуть, апетит приходить під час їдження. Як стверджують мешканці пл. Ринок, 16, тепер бізнесмен намагається захопити ще й їхні підвали. На початку серпня конфлікт досяг кульмінації — у пивницях дійшло до сутички, під час якої, як запевняють мешканці, представники забудовника випустили газ. Дію невідомої речовини на собі відчули навіть перехожі на площі Ринок.
Нині конфлікт довкола цього будівництва розглядає міліція. Там і мають сказати, що відбувається навпроти входу до Ратуші і чи дії забудовника загалом законні. Бо в міській раді стверджують, що цього не знають. Начальник міського управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко каже, що жодних документів забудовник їй не показав.
«Ми воюємо з цим ОСББ з початку 2012, адже жодних дозволів на ведення робіт нам не показали. Хоча забудовник стверджує, що має усі папери погоджені в Києві (йдеться про центральний орган охорони культурної спадщини України — Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України)», — пояснює чиновниця. Півтора року посадовці Ратуші лише спостерігали, як у них під вікнами виростає, ймовірно, незаконний будинок. Пані Онищенко запевняє: навіть якщо би хотіла щось зробити, не може. Бо жодних повноважень для цього не має. Єдине, що може міське самоврядування, — сподіватись на міліцію та прокуратуру. І випадок з Риноком, 16 не є винятком. Останнім часом таке — радше правило.
П'ять зірок на руїнах
«Складність ситуації у Львові полягає в тому, що у вас є інвестори, які хочуть будувати п'ятизіркові готелі, що були б якомога більшими і вищими. Їх ніщо інше не цікавить», — сказав під час свого останнього візиту до Львова експерт ЮНЕСКО Ганс Каспарі, який у 1990-х роках допомагав Львову готувати заявку на внесення центральної частини міста до списку ЮНЕСКО.
Скандальний фасад «Майстерні шоколаду» за адресою вул.Сербська, 3
Якщо тоді, 15 років тому, Львову довелось вирішувати лише одну ґлобальну проблему — засилля супутникових тарілок на фасадах, то з приходом у місто грошей (пов'язане це головно з розвитком міста як туристичного центру) проблем суттєво побільшало. Останніми роками в історичне середовище втручаються десятки нових будівництв: вул. Валова, 15, пл. Соборна, 15, вул. Наливайка, готель на Федорова, ріг вулиць Франка та Герцена, можливі будівництва на Цитаделі, вул. Довбуша,15, перебудови у приміщеннях ресторанів «!Фест» тощо. Два великі саме будівельні скандали розгорілись і цього року — загострилась ситуація на Ринку, 16 і постало питання можливого будівництва впритул до собору св. Юра, на місці старої лічниці Шептицького.
«Треба пам'ятати і про приватні помешкання, і про дрібні елементи. Риба гниє з голови, але чистять її з хвоста. Так от, не треба ганятись за хвостом і карати лише тих, хто поміняв тільки одне пластикове вікно, — стверджу Андрій Салюк, голова ЛОО Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УкрТопік). — Є ті, хто робить добре, але їх мало. Частково винна і дуже заборюкратизована процедура. Але це не означає, що її треба оминати. Простий приклад. Я хочу їсти, але не заробив грошей. Це не означає, що я маю йти красти. Закон є закон. Якщо інвестор хоче щось робити на пам'ятці, має розуміти, що процедура тривала і складна. Це все можна вписувати до потенційних ризиків тощо. Не хоче — хай будує у Маріуполі, де немає пам'яток».
Київ вирішує все?
Те, що робиться у центральній частині Львова, яка є пам'яткою ЮНЕСКО, теоретично мають знати й контролювати відразу три органи охорони культурної спадщини: міське управління охорони історичного середовища, обласне управління охорони культурної спадщини і Департамент охорони культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури. При тому остаточне рішення залежить від другого і третього. Однак за останні роки склалась практика, коли не остаточне, а єдине рішення щодо львівського архітектурного середовища ухвалюють у Києві.
Як роз'яснила «Z» начальник міського управління охорони культурної спадщини Лілія Онищенко, після законодавчих змін у жовтні 2012 року місцеві погодження потрібні лише на початковому рівні.
«Це проблема не лише Львова, але й усіх історичних міст. Повноваження органів місцевого самоврядування дуже вкоротили. Ми розглядаємо тепер документи лише на початковому етапі. Йдеться про реставраційне завдання, якщо це роботи у пам'ятці, і про історико-містобудівне обґрунтування, якщо це нове будівництво. Має бути наша віза на реставраційному завданні щодо пам'яток національного значення і наше погодження щодо місцевих пам'яток. Далі орган місцевого самоврядування процесу фактично не контролює. Декларацію на початок робіт подає замовник в інспекцію Держархбудконтролю. Згідно з новим законодавством, скасували і здачу об'єкта в експлуатацію. Замовник просто підписує декларацію, що все зробив за проектом, і віддає в інспекцію. Міська влада не бачить документів ні про початок, ні про завершення робіт», — каже Лілія Онищенко..
Навіть ті повноваження, які формально є у міської ради, запевняє чиновниця, далеко не завжди можна використати. «Знаю, що є багато випадків, коли нас просто оминають. Можуть погоджувати в області або в Києві, навіть якщо ми написали відмову. Наприклад, ми відмовили у погодженні літнього майданчика і в Бернардинському дворику, і на пр. Свободи («Княжий келих»), але вони без проблем все погодили в Києві. Якщо інвестор знає, що тут не дозволять, а він поїде погодить у Києві, то він це і робить. І з Києва їх ніхто потім не дістане».
Утім ще один суттєвий важіль у міської ради таки залишився. Принаймні в разі будівництва. Адже від 2011 року департамент містобудування міської ради видає на кожне нове будівництво так званий містобудівний розрахунок — документ, що містить гранично допустимі параметри будинку, просторове вирішення тощо. Тобто принаймні інформацію про те, де збираються будувати нові споруди, міська рада має мати. Щоправда, управління охорони історичного середовища, як запевняє Лілія Онищенко, такі розрахунки не завжди бачить, навіть якщо йдеться про історичний ареал. А це вже свідчить про проблеми комунікації у самій міській раді.
«Нормальною є процедура, коли усі документи спершу розглядають у Львові, а вже потім у Києві, — переконаний Андрій Салюк. — Скажіть в Мінкульті: "Вулиця Сербська у Львові". Ніхто не знатиме, про що йдеться. Більше того — на папері, наприклад у реставраційному завданні, все може бути формально витримано і здаватись дуже добре, але чи це насправді так, може знати лише фахівець, який обстежуватиме пам'ятку на місці. Це не добре з позиції Міністерства, що вони погоджують документи інвесторам без розгляду на місцях. Звісно, можуть бути спірні моменти. Коли на місці неправомірно відмовили у погодженні. Раніше такі спірні питання виносили на науково-методичну раду у Києві, куди входять найкращі фахівці України. Але якщо правильно пригадую, остання виїзна рада відбувалась у Львові ще десь у 2009 чи 2010 році і стосувалась готелю на Федорова. А після того були десятки об'єктів».
Керівник АРМ№3 Інституту «Укрзахідпроектреставрація» й лауреат державної премії в галузі архітектури Лідія Горницька пояснює, що київський департамент просто не має потрібної кількості людей, аби стежити за ситуацією на місцях.
«У такому департаменті мали би бути одна-дві людини, закріплені за областю. Вони би мали контролювати ситуацію і комунікувати з очільниками нижнього ранґу. А так виходить все та ж корумпована схема. Ну ніхто ж нічого не погоджує задарма. Зрозуміло, що це питання грошей. Тому звичними у Львові є фрази: що ви тут розказуєте, ми поїдемо до Києва і все вам привеземо. А потім мало не з кожним будівництвом з'ясовується, що бракує якогось паперу. Хоча не можна видавати наступний документ, якщо немає попереднього», — каже Лідія Горницька.
Щоправда, Київ такими арґументами не спинити. Далі — більше. Тепер столичні чиновники, здається, планують не лише видавати дозволи на все будівництво, перебудову та реконструкції і в межах зони ЮНЕСКО, а й … розпоряджатись землями міста.
«Львівська міська рада, розпорядившись земельними ділянками історико-культурного призначення, вийшла за межі своїх повноважень. Земельні ділянки, що є складовою частиною території ансамблю історичного центру Львова, включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в силу статті 53 Земельного кодексу України віднесені до земель історико-культурного призначення, повноваження щодо розпорядження якими належить Кабінету Міністрів України», — йдеться у поясненнях, що їх Кабінет Міністрів України надав суду, який розглядав сумнозвісну справу забудови старовинного єврейського кварталу. Тобто за логікою Києва, саме у кабмінівських кабінетах має вирішуватись доля центральних земель, що входять до зони ЮНЕСКО та Державного історико-архітектурного заповідника у Львові. А це приблизно 120 га.
Відкупні 1700 гривень
Як припускає Лідія Горницька, десь дев'ять з десяти випадків нових будівництв чи реконструкції у пам'ятках архітектури Львова нині відбуваються з порушеннями законодавства.
«Те, що у Львові відбулось за останні роки, то, мабуть, з цього можна залишити відсотків 10. Як погодили решту, можна лише здогадуватись і припускати, що основним арґументом були гроші. Нині не працюють правоохоронці. На кожен дозвіл є певний пункт в законодавстві, чому його видають. Це питання дотримання законодавства чиновниками, аби максимально зменшити корупцію. Є приватний замовник, який прийшов на пам'ятку. Звісно, він хоче заробити гроші. Але правила гри має визначати закон, а не кількість грошей. Він має для всіх бути однаковим», — наголошує Лідія Горницька.
Тимчасом у документах такої прикрої ситуації не побачиш. Щомісяця в управління охорони історичного середовища міста надходять приблизно 60 заяв на погодження змін у пам'ятках архітектури чи їх охоронних зонах. І це тільки ті, хто звертається по дозволи. Натомість порушень фіксують у кілька разів менше. За інформацією юриста міського управління охорони історичного середовища Олега Хандина, від початку року тут склали 21 адмінпротокол про порушення пам'яткоохоронного законодавства (здебільшого це пластикові вікна та самовільні перепланування) і скерували 15 звернень до правоохоронців.
«Протоколи про адмінправопорушення ми складаємо, коли роботи не знищили пам'ятку і ще все можна поправити. Адмінправопорушення здебільшого є виграшними. Штрафи для фізичної особи становлять 850–1700 грн., а для юридичної 1700–3200 грн.», — розповідає юрист.
Щоправда, статистики, у скількох випадках рішення судів виконали і повернули пам'ятці первісний вигляд, в управлінні не ведуть. Тож реальних результатів роботи управління у цьому напрямку і чи вони є взагалі у Ратуші не знають і, очевидно, не дуже хочуть знати.
За останні роки у Львові був лише один прецедент, коли інвестора реконструкції великого об'єкта притягнули до відповідальності. Йдеться про будинок на вул. Братів Рогатинців, 22, який пов'язують з фірмою братів Дубневичів. Самовільно розпочавши ремонт, підприємці встановили там пластикові вікна й теплоізоляційні плити, а також позбивали штукатурку і декор будівлі. На виконання рішення суду вигляд будівлі відновили. Однак, як зазначає Андрій Салюк, історичної цінності відновлений фасад уже не матиме.
З цього фасаду на Братів Рогатинців, 22 спершу по-варварськи збили ліпнину, а потім через прокурорську перевірку відновлювали
Що ж до притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 298 ККУ (нищення пам'яток історії або культури) — експерти не змогли згадати жодного випадку.
На вулиці Братів Рогатинців одразу 16 будинків є пам'ятками архітектури. Нині багато з них перебувають у власності підприємців та фірм, що їх пов'язують з місцевого рівня олігархами — братами Дубневичами
Показовою з цього огляду є ситуація зі Староєврейською, 9 та забудовою сусіднього внутрішнього подвір'я. Наприкінці минулого року правоохоронці після звернення УОІС відкрили кримінальне провадження у цій справі за ст. 298 ККУ, але за кілька місяців його закрили…, в той час коли до будівельних робіт у центрі міста взялися без жодних археологічних досліджень, і про те, що саме втратив Львів, зараз вже можна тільки здогадуватись. Які арґументи переконали правоохоронців закрити кримінальне провадження — можна лише припускати.
Сила громади плюс сила слова
«Зарадити ситуації нині може тільки громада за підтримки медіа», — переконаний Андрій Салюк. Він задумався, аби відповісти на питання, що ж робити з нинішньою ситуацією із забудовою Львова.
«Добра річ — громадські слухання, — зрештою висновує Андрій Салюк. — Теоретично громада може побачити на них проекти, обговорити, фахівці можуть висловитись. Але їх статус у нас зараз помножили на нуль, і вони радше фікція. Була маса громадських слухань щодо підземних паркінґів. Їх зараз не маємо, бо інвестори не мають грошей. Але думку громади — про те, що частину з них не треба будувати, — так ніхто і не врахував. Тому якийсь вплив можуть мати тільки громадські протести, якщо вони підтримані медійно».
Двома великими громадськими перемогами останніх років фахівці називають відновлення палацу Бандінеллі й відмову від проекту сучасного готелю на розі вулиць Краківська та Вірменська на користь відтворення історичних фасадів.
«Свого часу дуже активним було Товариство шанувальників Львова. Тоді нам вдалося багато зробити і до багатьох проблем привернути увагу, — пригадує Лідія Горницька. — Зокрема, саме заслугою Товариства є реставрація палацу Бандінеллі на площі Ринок, 1. Ми дуже довго стукали. Це були і публічні акції, і внутрішня робота фахівців. Ми висловлювали свою позицію. І з палацом Бандінеллі таки добились того, що Кабмін дав гроші. На той час туди пішло 10 млн. грн. Звісно, є певні нюанси, бо не на все вистачило коштів, але загалом пам'ятка збережена».
Так само у 2009 році через кілька публічних акцій протесту вдалося змусити інвестора готелю на розі вулиць Краківська та Вірменська і владу відмовитись від сучасного проекту готелю, що його запропонував австрійський архітектор Губерт Герман і який через свій зовнішній вигляд отримав назву «бункер».
Проект готелю-«бункера» громаді не сподобався. І це той ваипадок, коли публічний протест досягнув результату — будівництво не відбулося
«Зараз йде переоцінка матеріальних і духовних цінностей. Основна ставка робиться на те, що я там збудую зараз і що з того матиму. Цей процес не може довго тривати. Будуть інші правила гри. Щось до того часу таки вціліє, але втрати будуть колосальні», — переконана Лідія Горницька.
20.08.2013