Популярною на Заході в час очікування Різдва Христового з середини ХІХ ст. стала традиція вести адвент-щоденник, відраховуючи відповідно до своїх потреб, бажань чи намірів дні прийдешнього свята. При цьому потрібно придумувати завдання на кожен день очікування для себе і для своїх друзів – саме такі, які мають покращити настрій, змусити задуматись про значення Різдва або просто створити відповідну легку атмосферу в останній місяць року. На відміну від східної церковної традиції передріздвяного посту, який починається завжди в один і той же визначений день (цьогоріч за новим стилем уже 15 листопада), римо-католицький Адвент щоразу відраховується по-іншому, але має чітку рамку із чотирьох тижнів (від неділі), які передують Різдву (власне, Адвент у перекладі з грецької й означає «пришестя», «прихід», а народження Ісуса Христа – це і є фактом, коли Спаситель буквально, тобто фізично, входить у твоє серце живим із плоті і крові, принаймні таким ми Його маємо відчути й усвідомити в час цього свята).
І якщо ви досі не знали про такий календар або знали, але ще не наважувалися його розпочати, то саме цього року маєте таку унікальну нагоду долучитися до цього дійства, щоб пережити справжню містерію із відчуттям повсякденного дива. Чому саме цього року така нагода є особливою?
По-перше, цього року маємо найкоротший період Адвенту – всього 22 дні. Звичайно, можна багато філософствувати про те, чи комфортно й доречно починати Адвент не з кінця осені, а вже на початку зими, щоб він тривав рівно 25 днів, як і в перших адвент-календарях… Однак не в цьому сенс адвентування. Бо для початку, аби не втомитися, варто, думаю, спробувати з малого. Адже ці 22 дні – це нагода налаштуватися і виробити відповідну звичку.
По-друге, цього року ми вперше живемо за новими правилами григоріанського літочислення, і 25 грудня святкуватимемо Різдво нарешті офіційно, тобто по-церковному. Хоч традиції старого Різдва можемо й зберегти для себе, та проте інші свята-предвісники, чи пак святі-предтечі (Роман, Катерина, Андрій, Миколай, Анна), нам нагадають про те, що відбулися календарні зміни, відтак і внутрішньо ти хоч-не-хоч, а повинен і сам змінитися. Атож, не у вас одних таке відчуття цієї осені, що час наче пришвидшився, що рік поспішає завершитися трохи раніше, ніж ми будемо до цього готові. Адже Різдво – це справжній (не формально-календарний) початок нового року, тому не варто противитися змінам, які неминуче охоплять тебе як частину передноворічної суєти…
Але по-третє: не в суєтності передріздвяного шопінгу істина. Річ простіша, ніж нам здається. Принаймні нам, українцям, хочеться цього, як ніколи й нікому у світі – тому час, який пришвидшується, наближаючи очікувану перемогу й мир на нашій землі, варто не просто пожертвувати Господеві, а й самим стати хоч на краплиночку різдвяними сантами і феями, котрі здатні відкривати іншим надію як фізично реальну і зриму. Отож коли, як не цього року наважитись стати такими чарівниками дійсності!.. І, можливо, тоді ми хоч трохи краще зрозуміємо Бога, а Бог – нас!?..
Отже, є три причини для Адвенту, з якими, гадаю, всі згідні й відповідно налаштувалися вже зараз, щоб пережити свою особливу подорож напередодні Різдва.
Зізнаюся чесно, мене на таку передріздвяну мандрівку щоразу надихає письменниця Дзвінка Матіяш, але я сама ще ніколи реально не витримала її за всіма правилами Адвенту. Пригадую і досі пам’ятаю випадкові дні з її адвент-календаря, до якого я не була готова, коли отримала від неї в один день аж два завдання (не важливо, чи це було минулого... чи ще позаминулого року, хоч мені здається, що все-таки ще в часи нашого довоєнного мирного існування!..) Правда, я досі не впевнена, чи виконала ці її дуже прості завдання: перше з них – «пригостити кавою найближчу подругу», а друге – «послухати Шопена». Пам’ятаю, що Шопен тоді, тієї грудневої днини, не був випадковим у моїх дослідознавчих роздумуваннях, і це завдання мене просто вразило своїм передбаченням… Але річ не в тому. Мабуть, я таки досі по-справжньому не слухала ще цього знавця осені – його ноктюрнів у вальсах і вальсів у сонатах, якщо досі не вмію приборкати в собі бажання літа і змиритися з холодом, дощами й епідеміями мокрого листопадового дня, коли не хочеться і носа висувати з-під ковдри… Пити каву і слухати Шопена – це саме той момент!.. Але на нього потрібно мати реальний час у листопаді, причому коли ти здорова і над тобою не нависають дамокловим мечем жодні дедлайни…
З іншого боку, в умовах пришвидшеного передріздвяного приготування пригостити когось кавою, причому львівською, до того ж найближчу з подруг – це також неймовірний виклик. Неабиякий!.. Але проблема навіть не в відсутності часу, який тобі не належить, щоб ним розпоряджатися для інших. Ця проблема в тобі самій – в усвідомленні того, кого ти вважаєш своєю найближчою подругою. Бо чи можна знайти причетного серед причетних, тобто тих, хто тебе розуміє, мислячи з тобою, перефразовуючи Екзюпері, в одному напрямку на планеті людей?!..
Власне, створити свій адвент-календар – це не просто розвага чи бажання пізнати щось нове, а нагода зрозуміти, хто є твоїм Причетним, навіть якщо ти раптом виявиш, що це не людина твого теперішнього часу. А можливо, і взагалі це не людина – точніше, не просто люди, твоє оточення, а ті відкриття у словах, звуках, фарбах, які до тебе прийдуть в ці дні не інакше, як через людей.
Світ людський тонший за світ звуків, фарб і навіть слів…
Не знаю, яким придумаю собі свій перший адвент-календар, але чомусь упевнена, що він буде однозначно мотиваційним у творчому напрямку тих, хто мислить так само «причетно». Цього я навчилася у Дзвінки. Але про її творчі, чи пак сюжетотворчі адвент-календарі я ще напишу з іншої нагоди і з іншою метою, а на цій рефлексійній стадії хочу просто використати її рецепт творчої мотивації для того, щоб спекти справжній шедевр – не кулінарний, але по-своєму кексово смачний і зефірно оригінальний. І якщо і ще комусь ці мої поради будуть чимось корисними (чи принаймні видадуться смачними), то буду вважати цей свій перший Адвент вдалим проєктом.
Кожна справжня адвент-подорож має починатися опівночі. Як і Різдвяна меса.
У мене давно була така фішка – святкувати дні народження відомих чи маловідомих людей із минулого, причетних до відповідного календарного дня. Але перетворити цю гральну фішку на козирну карту в часі Адвенту мені підказала знову ж таки Дзвінка Матіяш. Відтак я вирішила підійти до цієї ідеї гри у своєму передріздвяному проєкті подорожі трохи з іншого боку.
Й ось я вирішила таке: а що, якби запросити в гості на Адвент того Святого, хто опікується тим або тим днем у грудні!?.. І так провести кожен день Адвенту зі Святими ніби зі своїми давніми знайомими, котрі приїхали до тебе з далеких країн із-за кордону чи просто з іншого міста України. Звичайно, такі зустрічі будуть відбуватися у твоїй уяві. Але наприкінці кожного адвент-дня ти повинна подарувати на згадку про своє місто цьому Святому реальний символічний подаруночок. Та й реальними вулицями, кав’ярнями, музеями ти маєш цього дня прогулятися, вибираючи їх відповідно до уподобань Покровителя дня. Наприкінці такої житійної подорожі ти зрозумієш, що твої дарунки (які, звичайно, нікуди не поїхали!..) є насправді дарами собі самій, бо це не ти їх дарувала, а твої святі гості – тобі!..
А ще: цьогоріч нам пора звикати до нового канону Святих, тому наведу всіх Опікунів Адвенту за порядком, від 3 грудня (вибираючи знакових, якщо якогось дня ми маємо справу з кількома праведниками): Софонія, Варвара, Сава Освященний, Миколай-чудотворець, Амвросій Медіоланський, Потапій, Анна, матір Богородиці, Мина, Єрмоген і Євграф, Даниїл Стовпник, Спиридон-чудотворець, Лукія, Филимон, Евлевтерій із Павлом, Аггей, пророк Даниїл, Севастьян, Боніфатій, Ігнатій Богоносець, Юліянія, Анастасія, десять критських мучеників, Євгенія – ось ці святі мученики і праведники ніби натякають, що саме з ними варто познайомитися ближче, мовби запросити їх у гості, щоб надихнутися їхнім прикладом Різдва.
..Очевидно, найскладнішим завданням буде знайти подарунок, який сподобався б Миколаю-чудотворцю, адже важко дарувати тому, хто знає всі таємниці дарування. А особливим знайомством, підозрюю, стане подорож із великомученицею Варварою, адже існує традиція (якась німецька) у її день ставити паросток черешневої гілочки у воду й чекати, щоб вона розквітла на Різдво, – тоді й усі твої задуми-бажання неодмінно здійсняться, тобто рік новий буде вдалим і щасливим!.. Отже, гостювання Св. Варвари, як і Св. Миколая, у вашому Адвенті, завважте, буде дуже відповідальною місією, і подарунки від цих Святих мають бути справді особливими, навіть незвичайними.
А втім, не варто перейматись своїми внутрішніми страхами, ніби тобі нічого не вдасться й ти зісковзнеш із дистанції на половині шляху. Адже все простіше насправді, ніж нам здається з висоти наших передсвяткових буднів. Місія Різдва – це не що інше, як просто прогулянка з Господом вулицями свого міста з бажанням розпізнати своїх святих і надихнутися їхньою святістю, яка насправді є твоєю. І зовсім не складно придумувати собі завдання в очікуванні Різдва, головне – знайти того причетного, з ким тобі було б добре ділити хліб щоденний. Адже адвентувати – це дуже приємне заняття, так ніби самому собі робити щоденно якісь подарунки. І хто після цього буде заперечувати, що не любить подарунків!?.. Мабуть, таких насправді нема на світі.
01.12.2023