Це була стаття в Economist. Все, в ній описане, відбувалося в перші дні війни. Варвари стояли під Києвом, і на якійсь із квартир у недобудові відбулася зустріч нашого військового з західними журналістами. «Найбільше, чого ми боїмось, – сказав тоді контррозвідник (він, за словами журналіста, був у балаклаві, і вся ця імпровізована пресконференція, коли ворог міг узяти Київ і бої були у передмісті, мала трохи макабричний характер), – якщо все це затягнеться і ця війна переросте у війну ресурсів, стане війною на виснаження».
На жаль, ці слова і страхи українського воїна-професіонала виявилися не те що пророчими, це не про пророцтва, – правильним виявився його аналіз, бачення ситуації. «Про що попереджали класики», сталося. На порозі другої зими, яку ми зустрічаємо в умовах війни, вже зрозуміло – цього не могло не статись. Тому нікому в тилу не потрібно «знімати рожеві окуляри», як нас наполегливо закликають військові кореспонденти й експерти, численні блогери, чи перестати плекати ілюзії. Ті, в кого вони були чи є, вже втекли за кордон на теплі моря або й назавжди.
Очевидно, що ця війна надовго і перемога буде не скоро. Русскій рейх – він як болото, в’язке, величезне болото, ефекту доміно там не буде, і ніякі революції чи парад суверенітетів національних республік йому не загрожує. Наскільки довго ця війна? Цього не знає ніхто. Але оскільки це війна ресурсів, то у кого вони закінчаться, той, найімовірніше, і програє. Мова йде не тільки про зброю і факт, що санкції не діють (точніше, вони навчилися їх обходити), чи що у них там заводи перейшли на три зміни, чи те, що ми самі почали виробляти і нам допомагають союзники, а у них є тільки Іран і Північна Корея... Мова не про гроші й сировину, хоча це надважливо. Один ресурс, який має русскій рейх і якого бракує нам, – люди. І не тому, що їх було перед початком війни так згрубша 140 мільйонів, а нас – 40, хоча з цими цифрами не посперечаєшся і сюди союзники своїх солдатів не посилатимуть. Йдеться про те, що неможливо порахувати, але воно є – і це критично важливо. Ми маємо справу з варварами, з народом, у якого «жизнь копейка, а судьба злодейка», народом, чиїм іменем названо дуже цікаву гру зі смертю russian rоulette – за визначенням кембриджського словника англійської мови, «це дуже небезпечна азартна гра, де кожен гравець приставляє до своєї голови пістолет, в барабані тільки одна куля і п’ять порожніх камер». Математична модель вираховує ймовірність пострілу або які ваші шанси померти.
Згадайте, як на початку війни нам показували кожного полоненого, і ми чули ці байки від них, що вони були на навчаннях і заблукали. Ідея була в тому, щоб достукатися до їхніх рідних, батьків, щоби ті зрозуміли, що відбувається, щоб це зупинити, щоби там почався протест. Перехоплені телефонні дзвінки їхніх вояків мамам, дружинам і перший культурний шок від цього словесного бруду, суцільного мату… так, такою мовою ці сини говорять зі своїми мамами, чоловіки – з дружинами. Дзвінки українців родичам, близьким, знайомим, які живуть там. Ці розмови, ці намагання докричатися до тієї німоти, пояснити (хоча що тут пояснювати? «у нас війна, на нас падають бомби!»). Там людина – це табірний порох, ніщо, бо незамінних немає, бо ще «нарожают», бо життя – тільки мить, буквально.
Як сказав Залужний, будь-яка армія, яка втратила вже вбитими 100 тисяч солдатів, припинила би воювати. Сумарні втрати противника на 643 день війни вже становлять майже 330 тисяч убитими. Якщо згадати досвід Другої світової і те, як воювала Червона армія (а втрати були такі, що у німців закінчувалися патрони їх убивати – і тоді вони йшли вперед), маємо те саме – всі ці м’ясні штурми. Вони мільйон-другий тут покладуть, і це нічого не змінить. Хто був проти, точніше не хотів воювати за царя й імперію, – втекли за кордон, решту несильно задоволених запхали в автозаки й посадили в тюрму або вбили.
Одна надія – що там станеться щось таке, що було внаслідок Першої світової війни, коли на фронті почався розпад моралі, втрата бажання воювати, масове дезертирство, в тилу – хлібні черги, або в них справді закінчаться танки, артилерійські системи, літаки і їхній флот у Чорному морі піде на дно. Бо інакше, за словами командувача Об'єднаних сил ЗСУ Сергія Наєва, «війна РФ проти України може знову вийти за межі сходу і півдня нашої країни». Так, він ставить умову, що це станеться, якщо Росія продовжить нарощувати виробництво озброєнь і технологічно вдосконалюватися за допомогою своїх союзників, а Україна відчуватиме зменшення допомоги з боку партнерів.
Війна не рулетка, ми однаково тут залишимось і будемо чинити опір. Який у нас вибір? Перемога або померти, загинути, здатися в полон – це, як засвідчили жителі звільнених міст, які пережили окупацію, вже не життя, а russian rоulette. Куди ми дінемось – будемо боротися.
28.11.2023