Компанія ВАМА з американського штату Оклахома займається виробництвом печива та бісквітів з 1920 р. Як кажуть її менеджери, у штаті доволі важко підшукати персонал, який міг би виконувати навіть найпростіші роботи на фабриці. Випускники місцевих шкіл не те, що нездатні до творчого мислення, але й часто навіть не вміють добре читати, писати та рахувати. Тож власники ВАМА вирішили відкрити фабрику у Польщі – свою першу у Європі. «Ми чули, що в Польщі багато освічених людей», - заявила Паула Маршал, директор компанії.
Впродовж останнього десятиліття Польща здійснила значні успіхи у освіті. Ще у 1990-х лише половина її сільського населення закінчила повний курс середньої школи, а сьогодні випускники її шкіл та університетів йдуть далеко попереду своїх американських однолітків у математиці та природничих науках й це при тому, що Польща витрачає значно менше бюджетних коштів на одного учня, ніж Америка. Так що ж поляки роблять правильно, а американці неправильно? На це питання пробує відповісти американський журналіст Аманда Риплі у своїй книзі «Найрозумніші діти світу», в якій аналізує шкільні системи трьох країн - Польщі, Фінляндії та Південної Кореї. В усіх цих країнах відбулось те, що можна назвати "освітнім дивом".
Америка, як стверджує Риплі, не єдина розвинута країна, в якій є проблеми з освітою. Учні Кореї, Японії та Канади останнім часом демонструють значно вищий рівень освіченості, ніж їхні колеги з Німеччини, Британії та Франції. Причини інтелектуального відставання одних країн від інших зазвичай пояснювали економічними, соціальними та демографічними причинами, однак у даному випадку вони не діють.Так в чому ж справа?
У своїй книзі А. Риплі аналізує досвід трьох американських випускників, які за програмою обміну рік навчалися у Фінляндії, Польщі та Південній Кореї. Вони були надзвичайно здивовані, як наполегливо працюють їхні однолітки та як серйозно ставляться до навчання. Уроки математики у школах цих країн, для прикладу, дуже насичені та ґрунтуються на прикладах, що розкривають, як алгебра, геометрія та тригонометрія застосовується на практиці. Учні здійснюють обчислення без допомоги калькуляторів, навчаючись маніпулювати великими числами в голові. Класні кімнати облаштовані скромно й без новомодних технічних пристроїв. А до вчителів учні ставляться з надзвичайною пошаною як до визнаних професіоналів у своїх галузях.
Ріплі пише, що своєму успіху в освіті Польща завдячує реформам колишнього міністра Мірослава Гандке, який перебував на посаді у 1997-2000 роках. У першій половині 1990-х польський ВВП зростав, але через порівняно низьку освіченість за поляками у Європі закріпився стереотип низькокваліфікованих чорноробів. Гандке поставив собі за мету раз і назавжди подолати цей стереотип та розпочав масштабні реформи. Міністр змінив шкільну програму, зробивши акцент на математиці та природничих науках та запровадив стандартизовані тести для контролю навчальних досягнень. Крім того, він подовжив загальнорозвиваючий курс до віку 16 років, щоб якнайдовше відтягнути момент, коли учні перейдуть до професійно орієнтованої освіти. Унаслідок цих реформ Польща усього за кілька років увійшла у топ-20 країн «Міжнародної програми оцінки навчальних досягнень учнів» (PISA, Programme for International Student Assessment).
У Гельсинкі А. Риплі відвідала школу у найбіднішах районах міста, де навчаються чимало мігрантів та біженців. Як сказав у інтерв’ю один з її вчителів, він свідомо не оглядається на минуле своїх учнів, аби жалість та симпатія не затінили їх інтелектуальні здібності. «У школі тільки мізки мають значення» - сказав учитель. Риплі порівнює таке ставлення з Америкою, де вчителі часто побоюються ставити погані оцінки учням, керуючись "порочним співчуттям", та закривають очі на те, що в майбутньому життя оцінить їх ще нижче.
Шлях різних країн до успіху не завжди легкий. У Південній Кореї, повідомляє Ріплі, знаходимо «культуру інтелектуального мазохізму», коли учні фанатично вчаться багато годин поспіль та без вихідних. Показники Південної Кореї за рейтингом PISA одні з найвищих у світі, однак її учні – просто нещасні. Південнокорейське суспільство – жорстко конкурентне. Високий соціальний статус можна здобути лише завдяки навчанню в одному з трьох престижних державних університетів, в які дуже важко поступити. Жорсткий відбір, однак, є надійною гарантію, що на посадах перебувають справді кращі з кращих. Ще у 1950-х роках Південна Корея була відсталою аграрною країною, а її населення було в більшості неписьменним. Сьогодні – це одна з передових економік світу, чия дорога до успіху пролягла крізь освіту та наполегливу щоденну працю.
Як зазначає Риплі, Америка, порівняно з трьома аналізованими країнами, робить просто вражаючі промахи. Так, замість того, щоб спрямовувати більшу кількість ресурсів до найбідніших шкіл та учнів, як це робить Фінляндія, США фінансують середні школи за принципом податків з їхньої власності, що лише усталює ситуацію, коли учні з соціальних низів не мають шансів вирватися з найгірших та найбідніших шкіл.
Автор стверджує, що усі три країни, перш ніж стати на шлях процвітання, пережили важку економічну й екзистенційну кризу. Америка ж, яка насолоджується своєю роллю світового гегемона та уже кілька десятиліть купається у п’янких хвилях більш-менш стабільного «prosperity» (процвітання), може не відчути, як її обженуть наполегливі та працелюбні Польща, Фінляндія і Південна Корея. До речі, позиція США у Рейтингу глобальної конкурентоспроможності, який щорічно готує Світовий економічний форум, уже кілька років поспіль стабільно падає. Сьогодні США у цьому рейтингу 7-мі. Тим часом маленька Фінляндія вийшла на третю позицію і продовжує покращувати свої показники. Успіх країни у глобальній й висококонкурентній світовій економіці визначається не запасами газу і нафти чи тоннами виплавленої сталі й кіловатами виробленої електроенергії, а знанням та інтелектом її громадян. Схоже, що ніхто це не розуміє краще за нації, які обділені природними ресурсами та ще в недалекому минулому були зневажені та принижені.
19.08.2013