«Чекайте, будьте спокійні, ми Вами печалимося»

Мар'ян ХОМЯК

Участь дяка із Довгомостиськ Миколи Цьороха в обороні корпоративних інтересів (середина 20-х рр. – початок 30-х рр. ХХ ст.)

Героями краєзнавчих оповідань із галицького повсякдення ХIХ – першої половини ХХ ст. дяки стають вкрай рідко. Без сумнівів, вони відігравали помітну роль у житті парафіяльної громади, але йдеться радше про щоденний звичний триб життя – промоторами просвітницьких та господарських проєктів були інші люди. Серед тих, хто підписував звернення про заснування читалень «Просвіти», філій «Сокола» чи «Лугу», осередків «Сільського господаря», кредитних спілок тощо, зазвичай зустрічаємо священників, ремісників, адвокатів, але не дяків.

До останньої чверті ХІХ ст. дяки користувались цілком стерпним статусом – вони, згідно з законом, були зобов’язані викладати у початкових школах, де не було фахових педагогів. За вчителювання громада надавала дякові певне фінансове забезпечення, а також помешкання (дяківку) і присадибну ділянку. Шкільна реформа 1873 р. скасувала цей дяківський обов’язок, що прирекло церковних співців на неминуче зубожіння. Пожертви парафіян стали єдиним їхнім доходом, однак вони зовсім не були внормовані. Це спричинило кризу дяківського стану: з матеріальним погіршенням відбулось загалом і падіння професійного рівня церковних співців. Поширювалась практика, коли дяком ставав парафіянин, який умів гарно співати. Дяківство він не розглядав як свій основний фах, а як приробіток. В такій ситуації фактично знімались питання із забезпеченням дяка платнею, помешканням та земельним наділом. Ці зміни призвели до того, що дяківське питання принаймні з 1880-х рр. посіло в галицькому суспільному дискурсі помітне місце¹. Відтоді і до кінця 30-х рр. ХХ ст. дяки безперестанно боролися за покращення свого матеріального становища. В перших рядах цих змагань у другій половині 20-х рр. минулого століття бачимо Миколу Цьороха – дяка із Довгомостиськ Мостиського повіту.

***

10 лютого 1925 р. між Апостольським Престолом і урядом Польщі був укладений конкордат – угода, якою врегульовувалось правове становище римо-католицької та греко-католицької Церков у державі. Дяківська верства зустріла цей договір із особливими надіями, на що недвозначно вказував заголовок статті на першій сторінці 8-го числа «Голосу дяків» від 8 липня 1925 р.: «Побіда! Від 4 до 8 гектарів ерекціонального ґрунту² вже признано дякам». У дописі йшлося про те, що уряд Польщі, ратифікувавши конкордат із Ватиканом, також призначив дякам «титулом їх службового вивінування» від 4 до 8 га землі із ерекціонального ґрунту парафії, що в середньому становило майже третину із того, що належалось священнику³. Закон мав вступити в дію 2 серпня 1925 р. У редакції дяківського пресового органу передбачали (і цілком слушно), що отримати церковним співцям маєток у межах ерекціонального ґрунту буде непросто:

«Не улягає найменшому сумнівови, що деякі священики будуть старатися, щоб насамперед забезпечити ерекціон. грунтом не тільки матерні, але й дочерні церкви а потім аж оставшу решту, якої дуже часто в такому випадку вже й не буде, відступлять дякам»⁴.

Маєток парафій у Судовій Вишні та деяких довколишніх сіл Судововишнянського деканату у 1926 р.

Судова Вишня: 23 га 1 а поля і лук; будинки в середньому стані.

Бортятин: 20 га 14 а поля, 8 га 63 а лук, 5 га 75 а лісу, 11 га 50 а корчів, 10 га 93 а неужитку; будівлі добрі

Вовчищовичі: 18 га 99 а поля; у дочірній парафії Мистичі: 28 га 19 а поля, 3 га 92 а лук; будівлі добрі

Дмитровичі: 9 га поля; у присілку Конюшки – 1 га поля; в дочірній парафії Дидятичі: 10 га поля, 3 га лук, скіпщини⁵ 25 корців збіжжя; будівлі добрі.

Довгомостиська: 57 а огородів, 13 га 52 а поля, 1 га 43 а лук, 6 га 4 а корчів, 1 га 43 а неужитків; в дочірній парафії Милятин 8 га 5 а поля, 2 га 87 а лук, 1 га 15 а неужитків; будівлі лихі.

Мокряни Малі: 14 га поля; в дочірній парафії Макунів: 17 га 26 а поля, 5 га 75 а лук; в дочірній парафії Мокряни Великі – 23 га 1 а поля; в дочірній парафії Шешеровичі: 3 га 45 а поля, скіпщина – 45 корців збіжжя; будівлі в середньому стані.

Никловичі: 23 га 49 а поля; в дочірній парафії Орховичі – 10 га 36 а поля; в дочірній парафії Мільчиці – 19 га 57 а поля; помешкання добре, господарські будівлі спалені.

Стоянці: 20 га поля; в дочірній парафії Волостків – 15 га 3 а поля⁶.

Прагнучи захистити свої корпоративні інтереси, дяки збирались на віча, аби узгодити єдину позицію і домогтись найбільшої користі у даній ситуації. У пресі є згадка про таке зібрання у Судововишнянському деканаті, ініціатором якого був довгомостиський дяк і дяківський делегат із Перемишльщини Микола Цьорох. Віче відбулось 23 квітня 1925 р. у «Народному домі» в Судовій Вишні. Запрошеним гостем був дяк із с. Вербіж Комарнянського деканату Василь Змія, якого обрали головуючим зборів. Секретарював М.Цьорох. На цьому вічу зібрані ухвалили такі резолюції:

• домогтись, аби польський уряд наділив дяків ерекціональним ґрунтом розміром в ⅓ від наділу, який отримає після конкордату парох, а також помешканням та господарськими будівлями;

• домогтись, аби дяків визнали службовцями і взяли на державний етат;

• домогтись, аби Єпископський ординаріят призначив дякам третину доходів за виконання обрядово-церковних функцій (тобто третину з епитрахильних такс);

• домогтись, аби Єпископська консисторія якнайшвидше затвердила Службову прагматику⁷.

Не всі дяки Судововишнянського деканату явились на згадане віче. Їх відзначили у дописі – це були Василь Демчина із Тулиголов (нині с. Берегове), Микола Брень із Вовчух та Йосиф Нагурський із Никловичів⁸.

Зібрання дяків деканату були підготовчими перед більшим з’їздом у межах цілої єпархії. 21 липня 1925 р. Микола Цьорох повідомляв про те, що з його ініціативи 23 червня відбулася зустріч дяків – уже згаданого Василя Змія, а також Василя Баштяка та Йосафата Олеськова із Судововишнянського деканату, Івана Кнейчука із Добромиля та Івана Майби з Ярослава, на якій був утворений – із перелічений осіб – Тимчасовий комітет для підготовки скликання Загального збору дяків Перемишльської єпархії. Дяки зібралися у Перемишлі, і після богослужіння у катедральному храмі подались до отця прелата Мриця, довоєнного голови товариства «Самопоміч дяків». Цьорох пише, що розмова у Мриця тривала довго і врешті всі зійшлись на тому, що зібрати загальні єпархіальні збори потрібно щойно тоді, коли повернеться єпископ (на той час перебував у Римі), бо ще не затверджена дяківська прагматика, а без такої немає сенсу скликати дяківське зібрання у межах цілої єпархії⁹.

У дописі дяк М. Цьорох зазначив, що проєкт дяківської прагматики ще повинен пройти перевірку. Її повинна здійснити Митрополича мішана комісія, у склад якої увійдуть також і два дяки – сам Цьорох та Іван Майба із Ярослава. Цьорох вказував, що обов’язково слід домогтися зміни 38-го параграфу, аби дякам призначили третину від загального доходу за церковні треби замість пропонованих 20 чи 25%. Довгомостиський дяк просив усіх зацікавлених повідомити його про можливо виявлені ще якісь формулювання у прагматиці, які були б для некорисними для церковних співців¹⁰.

Побоювання дяків, що їхні сподівання на суттєве покращення матеріального становища можуть виявитись нездійсненними, почали справджуватись. У середині серпня в «Голосі дяків» з’явився допис Миколи Цьороха з недвозначним заголовком – «Periculum in mora. (Не відволікайте справи, бо грозить небезпека)». Автор твердить, що з достовірних джерел стало відомо, буцімто «справа матеріяльного забезпечення дяків поважно загрожена», бо щодо питання про надання їм визначеної частини ерекціонального ґрунту в колах духовенства все частіше почали говорити «хто знає, як то буде!?». Боронитись у такій ситуації дяки сподівались завдяки створенню Тимчасового комітету. Кожний його член мав письмово звернутись до Головного виділу т-ства «Взаїмна поміч дяків» у Львові з проханням скликання Надзвичайного загального збору дяків, точніше – їх відпоручників, по декілька від кожного деканату з усіх трьох дієцезій. Головним питанням цього львівського віча мала стати справа надання дякам ерекціонального ґрунту. Орієнтовною датою називали 11 вересня. У випадку, якщо б Головний виділ «Взаїмної помочі дяків» не захотів такі збори скликати, Тимчасовий комітет мав самотужки організувати таку зустріч. Із Мостищини в складі згаданого Комітету був лише один дяк – Микола Цьорох¹¹.

Надзвичайний загальний конгрес дяків т-ва «Взаїмної помочі дяків» у Львові таки відбувся, але не 11, а 9 вересня, і тривав з 9 години ранку до 4-ї пополудня. Місцем віча була зала Товариства імені Лисенка. Зібрання не було чисельним – явилось всього кількадесят дяків. Головував, як і раніше на подібних сходинах дяків, священник Е. Дуткевич. Від Єпископської консисторії прибув о. Д. Лопатинський, а від Виділу «Взаїмної помочи дяків» – др. Мирослав Янкевич. Була спроба перетворити зібрання на фарс, про що автор допису написав:

«…вивязалася жива дискусія над найбільше пекучою справою, себто над матеряльним вивінуванням дяків. Ся ціла дискусія булаб мала дуже поважний характер, наколиб не була перемінилася в хвилеву комедію, яку спричинив нефортунний виступ деяких наївних одиниць зі своїми нечасовими та смішними похвалами для дяківських уніформів та їх ініціяторів, і то як раз тоді, коли справа йшла про хліб, а не про одяги. Хотяй ся комедія не тягнулася довго, бо її загал поважних дяків зараз своїм рішучим протестом зліквідував, то все таки вона зробила дуже немиле вражіннє на тих, що прибули на Збір а не на комедію»¹².

Др. М. Янкевич заспокоював дяків, що вони отримають приділ ерекціонального ґрунту, але мусять ще трохи почекати, допоки ще не вийшли т. зв. виконавчі розпорядки до дотичного закону. Це був, однак, формальний бік питання; складнішим було те, що єпископи, зі слів дра Янкевича, «не можуть підвладних собі священиків змусити до тимчасового відступлення дякам ерекц. ґрунту зі свойого посідання»¹³. Чимало із духовенства вважало розмір наділу для дяків занадто високим. Редактор «Голосу дяків» Волошин на Конгресі дяків зазначив, що духовенство розробляє проєкти поділу ерекціонального ґрунту, проте за зачиненими дверима, без участі дяків. Немало було і таких, хто був проти надання церковним співцям землі. Тому Волошин вказував на те, що у закон можуть внести поправки, і тоді дяки у кращому випадку отримають лише 1–2 га, у гіршому – нічого. Саме тому виникла думка відправити дяківську делегацію до Варшави, аби «в тих розпорядках конче було сказано, що даний закон в повні відноситься і до греко-католицьких церковних дяків, а не лише до "organistów kościelnych", бо слова "organista kościelny" не є ідентичні (однозначні) зі словами: церковний дяк»¹⁴.

Отож на Конгресі дяків прийняли такі рішення: вислати депутацію до Митрополита з проханням, аби той подбав про зрівняння дяків із органістами латинського обряду, а також проконтролював питання наділення дяків ділянками із ерекціонального ґрунту; другу депутацію – до Ординаріяту, аби там припильнували чіткого дотримування священниками службової прагматики; накінець третю депутацію – до Варшави¹⁵.

Принагідно слід відзначити, що в самому дяківському середовищі не було зразкової одностайності. На Загальному звичайному конгресі дяків у Перемишлі, який відбувся 29 жовтня 1925 року, де присутніми були 120 дяків, серед обговорюваних питань був і запит Миколи Цьороха щодо офіціального органу дяків: вважати таким «Голос дяків» чи «Дяківські відомости»? Сам Цьорох виступав за другий варіант¹⁶. Серед дяків були певні групи, які не надто ладили між собою. У статті «Відгомін історії "Темних духів" в Перемишли» дяк із с. Великі Очі Григорій Шумський серед іншого писав, що вибір Виділу і делегації до Варшави не пройшов гладко: «…п. Цьорох не одноголосно, а заледво перепхався на члена Делегації, і то завдяки тій обставині, що я і мої Впп. Товариші не перешкаджали вже його виборові»¹⁷.

Варшавську делегацію дяків очолив редактор коломийського «Голосу дяків» Іван Волошин, заступником обрали банківського урядника зі Зборова Олександра Багрія, членами – дяків Йосифа Кушніра із Щирця, Андрія Хому із Ліска і Миколу Цьороха із Довгомостиськ. За результатами поїздки вони звітували, що законопроєкт, який з’явився на основі конкордату і передбачав для дяків 4 8 га ерекціонального ґрунту, уже двічі розглядався сеймом, в ході чого вносились певні поправки, однак остаточно залишався неприйнятим. А тому:

«...належить все таки сю справу безнастанно мати на оці, та наколиб она до марта с.р., себто до передвесни не була ще остаточно полагоджена, знова треба буде вислати когось відповідного в Варшаву, щоб там ще раз кому належить все потрібне особисто горячо пригадав та поробив всякі можливі заходи, до такого прискорення сеї справи, щоб дяки конче вже з весною сего року з приділу ерекціонального грунту могли вповні користати»¹⁸.

Упродовж 1926 року справа дяківських наділів не була вирішеною з користю для них. Про це свідчить відкритий лист членів Виділу Т-ва «Взаїмної помочі дяків» – містопредсідника Миколи Цьороха, писаря Івана Гаврильця та членів Андрія Хоми, Михайла Фецини, Іллі Савки та Пантелеймона Василини, яких «стихійна воля обездолених, пригноблених і понижених дяків, винесла (…) на передні позиції їхньої організації», – до перемишльського єпископа Йосафата Коциловського, датований 19 листопада 1926 р. У ньому висловлюється глибокий жаль з приводу ігнорування духовенством прав дяків, які вони отримали після підписання конкордату. Згадані автори пишуть:

«(…) ми уповали на добросердечну зичливість і поміч духовенства в начатому ділі. На превеликий жаль констатуємо активну борбу великої більшости священства проти скромних жадань дяків. На закон Христа відкликуються Його деякі наслідники лише тоді, наколи ходить о їх власні інтереси, а наколи ходить о інтерес ближнього, то про Божі заповіди нічого не згадується».

У листі зазначено, що більшість духовенства ігнорують розпорядження про наділення дяків ерекціональним ґрунтом. Священників, які «уподобились евангельським овцам», «послушали гласа свого пастиря», виявилось зовсім мало; в своїй більшості вони «уподобились пророчеству Исаіи», що «сіи людіе устами ся чтутъ, а сердце ихъ далече отстоить отъ мене». В зверненні дяки вказують, що зовсім скоро мине рік, а зрушень в справі покращення матеріального становища дяків не видно. І саме тому пишуть до єпископа, просячи його втрутитись у ситуацію, у першу ж чергу вирішити питання з наділенням дяків ерекціональним ґрунтом¹⁹.

У «Перемиських епархіяльних відомостях» (офіційному виданні єпархії) про дяківські сподівання на ерекціональний ґрунт й інші матеріальні гарантії згадали лише декілька разів. 1926 року у числі 2 нагадали, що допоки справа розподілу поля не буде остаточно вирішена, Єпископський ординаріят поручає парохам надати дякам ділянки з поля, яке залишається після призначеного їм наділу згідно з конкордатом. Зазначено, що потрібно постаратись наділити їх ділянкою у 2–5 га і тільки «іспитованим в Перемишлі дякам»²⁰. 1927 р. у першому числі «Перемиських епархіяльних відомостей» нагадували парохам, що церковним співцям належиться поле. Про тому знову ж було заявлено, що йдеться про надання поля «іспитованим дякам»²¹. Парохи, однак, не поспішали вирішувати цю справу. Пізніше із Єпископського ординаріяту скаржились на часті запити священників щодо продажу частини ерекціональних ґрунтів, виручені кошти із якого мали йти буцімто на «ріжні будови, пребудови, адаптації чито церков чи приходських будинків». Такими проханнями парохи, як читаємо, засипали Єпископську консисторію²².

Візит дяківської делегації на нараду українського Соймового клубу у Львові 4 вересня 1928 р. засвідчує, що згаданий відкритий лист до перемишльського владики небагато допоміг. Делегати – Криштальський, Шумський, Цьорох, Кушнір і Харина – наполягали на тому, аби українські посли посприяли визнанню дяків за церковних функціонерів, наділенню їх земельними ділянками, а також матеріальним забезпеченням на старість²³.

Реалії змушували церковних співців шукати альтернативних шляхів для виходу із матеріальної скрути. Зокрема, було створено кооперативу і щадничо-позичкову касу «Самопоміч дяків». Одним із засновників організації був Микола Цьорох; 14 березня 1929 р. на зборах у Краківці його було обрано до Надзірної ради кооперативи²⁴. 24 жовтня 1929 р. на кооперативних зборах дяків, які проходили у домі Інституту дяків у Перемишлі, знову говорили про наділи землі, яких дяки ніяк не можуть діждатись. На цих зборах М. Цьорох зажадав, аби була обрана нова управа щадничо-позичкової каси. Вибори провели, але обрали знову тих самих осіб²⁵.

У лютневому номері «Дяківських відомостей» дяк Микола Цьорох помістив велику статтю – «Слово до дяків Перемиської Епархії»²⁶, у якій окреслив основні завдання дяківської корпорації. Почав Цьорох із огляду діяльності Т-ва «Взаїмної помочі дяків», котре, за його словами, дуже добре діяло до 1913 р., бо натоді розпоряджалось готівковим фондом у 25 220 корон 83 сотики. За такі кошти, стверджував довгомостиський дяк, т-во могло придбати дві кам’яниці. Після війни дяки намагалися відродити організацію – першість у цьому мали церковні співці Львівської архиєпархії, відтак примкнули й станіславівські дяки. А от перемишльські церковні співці, як свідчить Цьорох, «якби мали заказане, в жаден спосіб не можуть до цего дійти». Збори перемишльського осередку Т-ва, щоправда, відбувались щороку, однак, на думку автора, це були радше сходини свідомих дяків, а тому зовсім нечисленні. Вони не мали практично жодного реального значення – «то все мов той вітер, що віє, летить, шумить тай знов гаразд». З року в рік на зборах вирішували висилати депутацію до єпископа (покровителя Т-ва «Взаїмної помочі дяків») із просьбою іменування голови і заступника т-ва, однак це питання не вирішувалось. Депутація отримувала одну і ту ж відповідь: «чекайте, будьте спокійні, ми Вами печалимося». Цьорох ремствував, що львівські і станіславівські дяки уже мають і службову прагматику, і наділ землі:

«Чи ми дяки Перемискої Епархії інші або з під права Божого виняті, як дяки Львівської і Станиславівської Епархії? Подивіться! там унормований дяківський стан службовою прагматикою, вивінований полем кождий дяк в даній парохії заосмотрений стабілізаційною грамотою подібно, як кождий священник парох, презентою що хиба смерть єго суспендує з парохії. А у нас?

Чи ми дяки Перемискої Епархії не маємо Князя Церкви як другі Епархії? Боже! хиба ти нами опікуєшся, та додаш нам здоровля, сили і витревалости до того обіцяного "чекайте"»²⁷.

Побідкавшись, Микола Цьорох звернувся до своїх колег-дяків Перемишльщини, аби ті по всіх деканатах якнайшвидше скликали збори. На цих вічах він пропонував поставити наступні резолюції:

1) про негайний наділ всіх дяків («кваліфікованих і некваліфікованих»), які займають дяківські посади, ерекціональною землею у розмірі від 5 до 8 га; цей ґрунт має бути якнайскоріше переданий дякам не лише в правне, але й фактичне посідання та ужиткування; якщо у парафії немає поля чи є, але обмаль, то дяк має отримати поле, виділене з маєтку сусідньої парохії, або компенсацію у формі відповідної і сталої місячної платні.

2) про надання дякам третини доходу із церковних треб (без огляду на те, чи дане винагородження буде в грошах чи в натурі).

3) про повернення на посади незаконно суспендованих дяків (після негайного переведення слідства) із відшкодуванням за період, коли їх відсторонили від служби.

4) про надання переваги кваліфікованим дякам або таким, які мають довголітній стаж.

5) про звільнення від іспитів старших дяків з довголітнім стажем.

6) про запис усіх дяків до Каси хворих коштом Церкви; також їх реєстрацію в Пенсійному інституті українських приватних службовиків, де членські вкладки будуть вноситись цілком із церковної скарбони.

7) про негайне укладення та видання Службової Прагматики (за участі двох дяків), ідентичної тим, які видані у Львівській архиєпархії та Станіславівській єпархії.

8) про затвердження щомісячної платні старим і нездатним до служби дякам.

9) про строгу заборону духовенству використовувати дяків у своїх приватних цілях («бо це понижує дяківський стан в очах парохіян, а надто густо часто дає причину до непотрібних конфліктів між священником а дяком, внаслідок яких є завсігди неправне суспендовання дяка»).

10) про розпорядження Єпископського ординаріяту, згідно з яким кожен парох має наперед призначити площу поля для дяка у межах ерекціонального ґрунту.

про іменування голови і заступника Виділу Т-ва «Взаїмної помочі дяків».

Цьорох закликав створити у кожному деканаті спеціяльний виділ, а пізніше і списки, де б була оприявнена інформація про наділ, який отримав дяк у своїй парафії. Також планувалося направити петиції в справі матеріального забезпечення дяків до Сейму та Міністерства віросповідань²⁸.

***

У 1930-х рр. звісток у пресі про довгомостиського дяка Цьороха майже немає. Чи не остання, з 1931 р., стосується арештів дяків. Цьороху вручили повістку з вимогою прибути до поліційного постерунку, пригрозивши штрафом у 500 злотих. Дяк прибув, а після допиту його відпустили на волю – «з синцями та болем голови та великим шумом в ухах»²⁹. Інтерес до довгомостиського дяка з боку влади був, щоправда, викликаний не його активною діяльністю в обороні дяківського стану, а громадсько-політичною позицією. Зокрема й у справі спротиву ополяченню шкіл після прийняття шкільного закону від 31 липня 1924 р ("Lex Grabski"). Тоді у Довгомостиськах виник скандал, адже поляків у селі було обмаль, однак на громадській раді один з українців проголосував за створення польськомовної школи. Цьорох після цього нібито йому погрожував, однак на суді (останнє засідання відбулось 9 березня 1927 р.) дяка виправдали³⁰. Того ж 1927 р. Микола Цьорох помістив допис в «Українському голосі» про зловживання на виборах у селі, які стосувалися підрахунку голосів (особливо активним у цьому був місцевий управитель школи Міхал Вйонцек). Врешті, після рішучих протестів, зокрема членів виборчої комісії Антона Романяка і Антона Сосніцького, повітовий комісар скасував їх результати³¹. У своїй громадській роботі Микола Цьорох, напевне, часто співпрацював з місцевим парохом о. Ромуальдом Накловичем. 20 жовтня 1929 р. вони організували у Довгомостиськах численне віче в приміщенні читальні «Просвіти», на яке зі звітом про діяльність Українського соймового клубу прибув посол Г. Тершаківець³².

Без сумніву, Микола Цьорох був серед найвідоміших дяків свого покоління. Це засвідчується і тим, що він входив у ювілейний комітет, який організовував святкування 45-літніх роковин «тяжкої, щирої, безпреривної, совісної й прикладної дяківської служби» Ігнатія Криштальського, дяка при храмі Св. Юра у Львові³³. Тоді сеньйора дяківського стану урочисто вітали голова Т-ва «Взаїмна поміч дяків» о. Є. Дуткевич, від УНДО – д-р Марітчак, референт дяківських справ у греко-католицькій митрополичій Консисторії о. І. Туркевич і представник дяків Перемишльської дієцезії Микола Цьорох із Довгомостиськ³⁴.

_________________________

¹ Колб Н., Мисак Н. Матеріальне забезпечення греко-католицьких дяків у Галичині наприкінці ХІХ ст.: стан і шляхи вирішення проблем // Сторінки історії: збірник наукових праць. 2022. Вип. 54. С. 39, 40, 43.

² Ерекціональний ґрунт – парохіяльні земельні угіддя, які надавались церкві при її заснуванні.

³ Вказувалось, що до кількості ерекціонального ґрунту, який належить священнику, не включали, згідно конкордату, обійстя, городу, саду, сіножаті, лісу, пасовиська та водних об’єктів – ставку чи річки. Тобто наділ для дяків вираховувався власне з ріллі.

⁴ Голос Дяків. Коломия, середа 8 липня 1925. Р.І. Ч.8. С.1.

⁵ Скіпщина – оренда землі, яку оплачують не грішми, а частиною урожаю.

⁶ Шематизм гр. кат. Духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік 1926. Перемишль, 1926. С. 220-224.

⁷ Голос Дяків. Коломия, 1-15 грудня 1925. Р.І. ЧЧ. 18 і 19. С. 4.

⁸ Там само.

⁹ Голос дяків. 1 серпня 1925. Р.І. Ч.10. С. 1.

¹⁰ Там само.

¹¹ Голос дяків. 15 серпня 1925. Р.І. Ч.11. С. 1-2.

¹² Голос дяків. Вересень 1925. Р. І. Ч. 13. С.1-2.

¹³ Там само.

¹⁴ Там само.

¹⁵ Там само.