Був у давнину один фах, який викликав у більшості людей огиду, презирство, але водночас страх і велику зацікавленість. То був фах Майстра Святої Справедливості, якого також називали Майстер Малодобрий або інакше – кат.
Спеціалізація його була дуже широка, бо не тільки вішав, рубав голови і колесував, але також виловлював блудних собак, здирав шкури з коней, варив якісь таємничі і дуже популярні ліки, хоч і використовував при цьому трупи, а ще рвав зуби, вирізав пухлини, пускав кров. Через що львівські цирульники не раз на ката скаржилися. На додаток він опікувався місцевими повіями. З чого, звісно, і сам користав.
Зверхником ката і його помічників, яких називали «оправцями», був capitaneus praetorii – ратушний гутман, по-сучасному комендант поліції.
Так було у всіх містах, де керувалися маґдебурзьким правом. Мав своїх фахових катів і Львів. Про їхній побут я описав у романах «Аптекар» та «Сестри крові». Правда, ті кати були вигадані, але описано їх за аналогічними описами реальних катів Східної Європи.
Натомість хочу розповісти про ката, відомості про якого збереглися. Називався Антоній Стрельбицький і прославився не лише за життя, а навіть по смерті, бо став героєм цілої поеми, яка поширювалася в списках 1789 р. у багатьох містах колишньої Речі Посполитої.
Народився він у Львові, навчався в єзуїтів, замолоду служив по шляхетських маєтках, бо і сам був шляхетського роду, а його сестра стала дружиною волинського шляхтича Розвадовського. Правда, в шляхетських родоводах його імені нема. Не місце там для ката.
У згаданій поемі описано його симпатичним, міцної статури чоловіком, чия молодість була не завжди цнотлива. «Він не раз втрачав усе, що надбав, і не раз знову багатів».
Його ім'я відоме в місті і в повіті,
Такого ката давно не було на світі.
Збереглася біографія майстра Антонія, де він розповідає, що катом став у 23 роки, коли служив у старости міста Пйотркув (тепер Пйорткув-Куявський). Однієї суботи, коли він разом з іншими надвірними шляхтичами сів вечеряти за столом і подали зварені на м’яко яйця, шляхтич Мілобенцький узяв одне яйце і навмисне вдарив його ножем так сильно, що воно затраскало мундир Антонія. Це його збісило, і він негайно викликав шляхтича на двобій. За двобоєм спостерігало дуже багато людей. Антоній розповів, що билися вони мечами, і він відрубав голову супротивнику так спритно, мовби все життя тільки цим і займався. Після цього його стали прозивати «майстром малодобрим».
На диво, двобій для нього обійшовся лише сповіддю в костелі, ніхто його не переслідував, він і далі служив у шляхетських маєтках, а в якийсь час навіть влаштувався послушником в отців домініканців у Жовкві.
Однак прізвисько «малодобрий» так до нього прилипло, що він врешті поїхав до Угорщини і там майже рік навчався катівській майстерності. За що заплатив катові п'ятдесят червінців і віддав свого коня. Учився він не лише сікти голови і колесувати, але й лікувати. Відтак прибув до Кракова і став на службу до тамтешнього підстаркуватого ката Францішка, пробувши з ним до його смерті.
Невідомо, чому не найняли його замість померлого ката. Але після такої науки Антоній став катом-гастролером, їздячи по різних містах і виконуючи страти, тортури та торгуючи різними мазями і настоянками. Серед них найбільшою популярністю користувалася «божиста вода», названа так за свої дивовижні властивості. Для її виготовлення труп страченця, який за життя вирізнявся добрим здоров'ям, різали разом з кістками і нутрощами на дрібні шматочки, все змішували і за допомогою перегонки перетворювали на рідину. Пізніше в певну кількість тієї «божистої води» додавали від 3 до 9 крапель крові хворого й обережно збовтували над вогнем. Якщо вода і кров добре змішувалися, це був знак, що хворий житиме, якщо ж ні, то помре. Ліки з трупів були дорогими, бо приготувати їх було непросто. Навіть королі приймали лікувальне питво, складене з 42 крапель екстракту людського черепа.
У Львові Антоній кілька разів асистував місцевому катові при тортурах, а також при страті відразу кількох розбишак. Та ніде він не барився, а мандрував собі далі – страчував і в Сандомирі, і в Новому Сончі, і в Жовкві, а в Кентах біля Вадовиць прожив шість років, бо там також діяв закон меча. Та коли почув про вакансію в Кракові, негайно вирушив туди – і прослужив тут цілих двадцять років, аж до однієї трагічної для нього події.
Живучи у Кракові, Антоній навіть відзначився в обороні міста від московитських військ під час подій Барської конфедерації (1768). Як оспівувала поема,
Прицілившись просто до лівого ока
Застрелив із вежі полковника Бока.
Зрештою, це підтверджує і запис у «Краківській хроніці» 22 червня 1768 р.: «Між іншим, місцевий майстер малодобрий зі шістьма своїми помічниками найбільше до оборони приклався та й інших надихав». Прізвища Стрельбицького там не було вказано, але іншого ката на ту пору в Кракові не було.
Цікаво, що хоч уже й минули часи Середньовіччя і медицина зробила поважні кроки для свого поступу, у ката не бракувало пацієнтів, незважаючи на те, що лікував він з перемінним успіхом. Не лише затуркані селяни чи міщани зверталися до нього, але й люди поважніші. Одного разу навіть мав проблеми через смерть дитини старости Барчицького. Взяв він за лікування 8 золотих, але дитина померла, а кат виправдовувався перед магістратом тим, що така була воля Божа, «бо тоді наймудріший лікар не зможе впоратися з цим».
Поема вперто стверджувала, що він
Завше милосердний і добро він чинить,
Знають його медики, знають бернардини,
Роздає він милостиню, б'є чолом, вклякає,
Тільки за наказом він людей стинає.
Не раз в Магістраті його гідно приймали
Бо знайде злодіїв, де б ся не сховали.
Він замість поліції для нашого ґроду,
Бо то кат не з простолюду, а значного роду.
Але настали події, які закінчилися сумно для майстра.
Близько 1779 р. у Кракові прокотилася хвиля грабунків. Пошуки злодіїв не принесли особливих результатів.
Нема в нас ні дня, ні години,
Щоб не було про грабунки сумної новини.
Запідозрили навіть коменданта міста, який вистежував грабіжників, що він їм якраз помагає. Бо бачили у нього то нові шпори, то нового плаща.
Але за якийсь час підозра впала на такого собі Ярецького, який пограбував місцевого кравця. Тут був і свідок, але сам злодій зник. Зрештою, у 1780 р. його дружину Сабіну Ярецьку заарештували, але вона ні в чому не зізналася, а оскільки проти неї не знайшли доказів, то відпустили.
Грабунки продовжувалися. Тоді міська влада розпорядилася, щоб усіх нероб і взагалі підозрілих арештовувати, обшукувати і забирати до ратушевого підземелля.
11 травня 1781 р. було видано наказ про заборону тандитникам (скупникам вживаних речей) купування краденого під загрозою конфіскації всього майна.
Та й це не помогло. Поема чітко вказувала на зв'язок коменданта з розбійниками, і це скидалося на правду, бо коли до нього з'явився писар Касперкевич, який заявив, що знає імена розбійників і де ховається Ярецький з членами банди, той довго зволікав, вимагаючи письмового звіту. На щастя, Касперкевич поділився своїми відомостями з ограбованим кравцем, той пішов на вказане місце, де перебував Ярецький, і, вистеживши його, наробив рейваху. Люди кинулися ловити розбійника і таки затримали.
Того ж дня в місті відбулися нові арешти, а вже наступного дня 26 жовтня 1781 р. почалися слухання в суді. І тут з'ясувалося, що жінкою Ярецького стала корчмарка, яка служила у Стрельбицького. Кат навіть сам організував весілля. Опісля, коли Ярецький влаштував кілька грабунків, то переховувався в різних місцях, а навіть раз прийшов додому до ката, щоб дізнатися щось про долю своєї дружини, яку на ту пору арештували вдруге і надовше.
Кат пригостив його горілкою, дав перекусити, потім Ярецький купив у ката палаш за 30 золотих, шапку за 40 золотих, позичив кожух і пішов. Незабаром після цього кравець його вистежив.
Водночас зв’язки між розбійником і катом ставали у суді все тіснішими, бо з'ясувалося, що той навіть ночував у ката, а кат передав комендантові гроші, отримані від розбійника, аби його жінку звільнили.
Все місто сколихнула новина, що 3 листопада арештували також Майстра Святої Справедливості Антонія Стрельбицького після того, як Ярецький нарешті розколовся й уточнив, що розрахувався з катом за плащ і палаш не золотими, а двома вкраденими годинниками.
Стрельбицький це заперечив, переконуючи, що ті годинники його дружина взяла лише в заставу. Але при обшуку знайшли в нього костельний келих.
Нарешті настала черга найменш очікуваної людини на процесі: Себастяна Кушевського, сандомирського ката і колишнього учня Стрельбицького. Його арештували помилково, коли він розпитував про Стрельбицького. Кат пояснив, що почувши про його арешт, поквапився сюди, передбачаючи для себе роботу. А оселився не де-інде, як у хаті свого вчителя.
Цей кат власне й повісив в грудні 1781 р. Ярецького та ще кількох грабіжників. У січні 1782 р. було страчено і Стрельбицького, хоч він і вимагав шляхетського суду для себе. Однак цю вимогу відкинули, бо він втратив шляхетство через своє «негідне» ремесло. За законом його ще мали чвертувати, але віддали до анатомічного театру, де його препарували, вивільнивши скелет і встановивши поруч скелета картярського шулера. На шию катові повісили мотузку.
А однак, мабуть, зваживши на шляхетство і колишній героїзм, Стрельбицькому відрубали голову, хоча за законом «хто зберігає крадене чи здобич, або дає поради та допомогу в крадіжці, має бути покараним такою ж смертю, як злодій». Закон також вказував, що «коли хто вкраде що-небудь вартістю в три золотих і більше, того треба повісити».
Комендант відбувся переляком і продовжував служити в магістраті. Кат Кушинський уже нікуди з хати Стрельбицького не подівся, бо зостався у Кракові, знайшовши порозуміння з вдовичкою страченого.
20.09.2023