Струмок

Вони зовсім не ледарі – радше навпаки, вони багато працюють. Часто по десять, дванадцять годин, доба через дві. Сфера послуг: продавець, кельнер, бармен, таксист на власнім авто, буває диспетчер служби таксі – і, звичайно ж, будова, ремонти, подай, принеси, віднеси, занеси. Продавець хотдогів і шаурми, мийка машин, касир у супермаркеті й охоронець. Крім шкільної освіти, у них нічого немає – звідси і кваліфікація, і вибір робіт.

Всі, хто міг, прагнув, хотів, поїхали вчитись у великі міста; вони мали і мають намір щось робити з власним життям, рухатись далі, жити на повну, відкривати і пізнавати нове. Цим нічого не треба. Вони всім задоволені. Точніше, їх влаштовує те, що є, що пропонує провінція, що пропонує місцевий ринок праці і ринок розваг. Ввечері після роботи та у вихідні дні випити з друзями, товаришами, колегами і колежанками, буває і з незнайомцями, було би що, і (це в них вже ритуал) покурити. Курять траву, а частіше вейпи, зовсім рідко, але буває – звичайний тютюн. П’ють вони все, розклавши напої прямо тут на капоті, переважно пиво і солодке псевдофруктове алкогольне лайно, цей хімічний коктейль ідіотів, де в складі є найдешевший спирт, вода й ароматизатор чогось екзотичного. Shake, Garage, Longer і ще якийсь жах із суто дебільною назвою, написаний ніби англійською мовою. Ну, і без цього ніяк, – цілий ряд енергетиків. Ми також були молодими, хто не був, але ми пили натуральне вино, що було найдешевше. Воно й називалось так ніжно, природно – «Струмок». Просто назви, самі порівняйте: «Сонце в бокалі», «Золота осінь», «Сонцедар», «Альмінська долина», «Аліготе» і банальний «Гараж».

Їхня їжа – це місцевий фаст-фуд з будки під назвою «Smak – Food», у порівнянні з яким американський MacDonalds – це поживна і корисна їжа. Їхня їжа духовна – це просто біда, точніше її фактично немає. Маючи все (тобто інтернет дає тобі все, просто бери – а це треба хотіти, – дозволяє слухати колись недоступну, а то й заборонену музику, дивитись фільми, читати книжки) – вони можуть від сили подивитись – ні, не кліп, це заскладно, задовго – якісь мінівідео і якусь гру, елементарні стрілялки. А ще соціальні мережі, цей сурогат наших взаємин. Тому їхні звивини склеїлися так, що без курива й алкоголю вони практично не в стані підтримати простий діалог. Так, обмін репліками, що там побачили у телефоні, хто ще що переслав, чия фотка і чиї вподобайки. Якщо з цих їхніх дуже коротких речень забрати ще й мат, то практично нічого не лишиться. У кращому разі, окремі слова.

Рано їм потрібно знову скласти себе докупи і піти на роботу, потім прийти, покурити, випити – і так знову і знову. Осінь, літо, зима і весна. Нові люмпени у вік інформації, у часи, коли в Україні війна, нові пролетарії, яким нічого не треба, крім бажання заробити побільше грошей. Іншої мотивації у них просто немає. Як варіант – поїхати за кордон «мама найшла мені роботу за 800 євро». Мама в Італії – і той факт, що це країна музеїв, що там Ватикан, жодного разу не виник. Їм що Чехія, що Польща, що Іспанія чи Португалія: головне – яку роботу знайдуть і скільки обіцяють платити.

Все це добре, коли в країні мирне, розмірене, сите життя – але в нас у країні війна. Кривава війна. Війна, яка не закінчиться скоро, вона радше буде тривати роками – а можливо, це природа орди й вона назавжди. Уявити люмпенів у якості громадян активних, свідомих дуже важко. Уявити їх у якості тих, хто пішов, сам пішов на війну захищати свою Батьківщину, взагалі неможливо.