Shut the door

Він присутній скрізь. На вулиці, на спортивному майданчику, в дворі, у шкільних коридорах, у книжках сучукрліту (байдуже, це літературний генерал написав чи нікому не відомий автор), в ютубі, де наші відеоблогери – особливо це ріже вуха у виконанні жінок – безконечно пережовують тему війни, влади, корупції та критику влади. Що найгірше – його вже можна почути навіть на дитячім майданчику у виконанні дітей, про їхніх батьків ми не говоримо. Русскій мат. Мову (а це не мова, це ненормативна лексика), яка була в широкому вжитку – якщо не тільки, то переважно – в чоловічій компанії від тюрми, шахти, будови до казарми, окопів і чоловічих гуртожитків, у нас в Україні (про орду мова не йде) тепер чути всюди. Санітарний бар’єр, цей внутрішній цензор, який розділяв два боки нашого з вами буття, – його більше немає. Невидима ментальна стіна, яка розділяла мову людей і мову (ні, не мову, а слова, які не вживають, а просто викрикують, коли на босу ногу з третього поверху падає цегла, або на тебе їде поїзд, а ти на рейках заснув) – впала.

Пам’ятаю свій шок, коли вперше почув – це був 1983 рік, Сургут, – як до малої дитини років трьох-п’яти звертаються матом батьки, і в людному місці. Це був магазин. В Україні тоді такого не було. Так, ми, діти, чули це в бійках, на вуличних сварках, але в дім не несли – це як у храм прийти в брудних чоботях. Коли в кімнату гуртожитку заходила дівчина, жінка – хлопці, чоловіки замовкали: ці слова не вживали при них, при дітях і при батьках. У нас бригадир був, який із нами, підлеглими роботягами, тільки так і міг говорити – він нас «строїв», щоби були як пси і буквально кидались на важку і небезпечну роботу. Родом він був з їхніх боліт. Якось зайшли дві дівчини, які працювали на кухні, – так він рот закрив буквально рукою.

Відмотати все якось назад не вдасться, всі спроби (а вони є, деякі видання зараз починають публікувати приклади української лайки) не працюють. Це нагадує мудрі статті дорослих дядьків, які пояснюють підліткам, чому їм у жодному разі не варто слухати Цоя. Це покоління, молодь, учні, студенти і, на жаль, їхні юні батьки – вони не читають нічого, у них є смартфон. Винятки є, на те вони винятки.

Ця короста в’їлась у нашу мову, в наше буття – і єдине, якщо можна так сказати, виправдання тут: ми, українці, не одні такі. У сучасних польських фільмах, кабаретах є русскій мат, чехи, словаки, болгари також у повсякденній розмові вживають. Створюється враження, що ціле покоління вже не може виражати свої емоції, не вживаючи всіх цих слів. Коли «тіпа – корочє» вже недостатньо, а зі словниковим запасом там просто біда, в хід іде мат. І не важливий їх вік, і не важлива їх стать. Крайній випадок, до чого може привести це отруєння мови, дає Голлівуд. Є декілька фільмів, коли всі ці їхні «факи» і «шити» зливаються в один суцільний потік – і тоді персонажі викрикують уже не fuck! а shut the door!, що звучить як удар батогом, хоча й означає невинне «зачиніть двері». І всі сиромудрі розмови, що це правда життя і без цього ніяк написати роман і перекласти їхню лайку у фільмах, що по-іншому не вдасться ніяк, – це абсолютна дурня. Є фантастично смішний польський фільм Czas surfera, де жодного мату, хоча герої весь фільм сваряться, і є кримінал, і є сленг, і все це працює – достатньо польської мови. А тепер порівняти це з відомим фільмом-комедією, навіть у нас йшов на «один плюс один» Chłopaki nie płaczą, де вже є русскій мат. Деякі вирази з серферів – там діалог на діалозі, там купа розмов, і на тому будується комічний ефект – увійшли в польську розмовну мову, хоча це все автор придумав. Чи відомий фільм Гая Річі Snatch, в якому тих факів – як коментаторів і військових експертів у віртуальному просторі, також ішов на «один плюс один» – і жодного мату, а дивиться як. Хто знає англійську, може подивитись оригінал – з українським перекладом фільм нічого не втратив. Для порівняння є дублювання па русскі, там мат-перемат – і це серйозно спотворює мовну мелодику фільму, цей ритм, воно тупо й огидно звучить. Так, як, наприклад, звучать розмови полонених окупантів і їхніх військових зі своїми мамами, дружинами – те, що ми чули з перехоплень, те, що попало, виклали у публічний простір. Пікання замість мату і суцільні три крапки.  

Я розумію, що знайти замінник цього бруду в кіно, чи у книжці, чи у фільмах – це питання бажання, таланту і праці авторів, автора. А що робити або як це зробити в реальному житті, нашому сьогоденні, коли вулицею суне компанія підлітків (гірше – дівчат, гірше – мамочок з візочками і немовлятами), а там мат-перемат, а ти йдеш за руку з малою дитиною? Що, їм вуха закрити? Я колись гаркнув до них таким вишуканим матом старого розливу – це було на спортивнім майданчику, а від них ішов суцільний потік, і це були учні молодшого класу. Вони замовкли, вони отетеріли, ніби з трансу вийшли якогось: «А чому ви до нас так говорите?» Я відповів: «Ви ж так спілкуєтесь між собою. Причому голосно так, щоб усі чули, і ви тут не самі!» На секунду, здається, до них щось там дійшло. Я не знаю, як це все навіть не побороти, виправити, повернути якусь самоцензуру, бар’єри (як ті ж англійці аж так не факають, а є власне замінник bloody hell), – але якось же ми жили тут без цього до приходу совітів у 1939 році?