Про Івана Кипріяна епізодично вже йшла мова у «Франковій рецепції Василя Ільницького»¹ у зв’язку з його товариським зближенням з проскрибованим Іваном Франком.
У листі до Михайла Павлика близько 16 квітня 1879 р. Франко так описав інцидент, що трапився в Академічній гімназії у Львові:
«Тими днями о. Ільницький вигнав власною волею і ухвалою конференції студента 8 кл[асу] 4 лок[ації] Кипріяна [в автографі: Кіпріяна. – Є. Н., О. Н.] за то, що “сходився з Франком”. <…> Деякі добромислячі професори, сожаліваючи над Кипр[іяном] [в автографі: Кіпр. – Є. Н., О. Н.], повідають студентам у класі: “Видите, що то значить з ним переставати², – пішов і доніс сам до поліції, та й вигнали бідного чоловіка!”» [т. 48, с. 181–182].
Згодом Іван Куровець (*1863–†1931), лікар і громадсько-політичний діяч, випускник Академічної гімназії 1880 р., зі своїх «гімназійних часів» пригадав собі «з гімназійних учеників, що були зв’язковими Франка з учениками гімназії», зокрема, «Івана Кипріяна, опісля священика і народного діяча в Немирівщині»³, щодо якого зазначив:
«Львівська поліція слідила за кожним кроком Франка, Павлика, доносила до дирекції Академічної гімназії у Львові, що до Франка заходять учні гімназії, й жадала доходжень⁴. Директор тодішньої гімназії Василь Ільницький робив доходження, які ніколи нічого не виказували, а кінчилися наганою й ганьбленням учня. За той час, оскільки я собі пригадую, лише одного ученика – пізнішого пароха Немирова о. Івана Кипріяна, а тоді ученика VIII кл. гімн[азії]., виключено з гімназії перед самою матурою на яких 1–1,5 місяця за зносини з Франком. А втім, це виключення не мало поважних наслідків, бо Шкільна краєва рада не затвердила ексклюзії⁵, а Кипріян здав матуру в звичайнім терміні»⁶.
Франка, на той час (від жовтня 1875 р.) студента філософського факультету Львівського університету, перед тим було засуджено, згідно з вироком Львівського крайового карного суду від 21 січня 1878 р., за участь у «таємному крайовому товаристві з соціалістичними цілями» і спробу «приєднувати членів до цього таємного крайового товариства», а також за поширення без «дозволу від органів безпеки» деяких видань, зокрема брошури Драгоманова «Турки внутренние и внешние» (Женева, 1876)⁷.
Варто ширше висвітлити, хто такий Іван Кипріян і як склалися його дальші стосунки з Франком.
Пастирська, громадсько-культурна
й політична діяльність о. Івана Кипріяна
Народився Іван Кипріян 27 жовтня 1856 р. в місті Сокалі, у селянській родині, батьки Францішик Кипріян і Марія з Шамборських походили зі шляхетських родів. Як бачимо, був ровесником Франка. Попри спробу його виключення закінчив того-таки 1879 р. українську Академічну гімназію. У «Виказі питомців» Перемиської духовної семінарії – випускників 1883 р., подано, що Іоанн Кипріан здобув «свідоцтво доспілости» (зрілости) «в висшій гімназії»⁸. Щоправда, в докладному життєпису о. І. Кипріяна, що його написав Олег Жаровський, зазначено, буцім він закінчив 1879 р. Ставропігійську гімназію, де був учнем композитора Анатоля Вахнянина⁹. Проте такої не існувало, при Ставропігійському інституті у Львові була бурса, в якій учні мешкали й навчалися паралельно з навчанням в Академічній гімназії, як ось знаний адвокат, фінансист, громадський і політичний діяч Стефан Федак (*1861–†1937), який здобував освіту в обох закладах упродовж 1874–1878 рр.¹⁰ Тож Іван Кипріян, найпевніш, також був вихованцем рівночасно Академічної гімназії та Ставропігійської бурси.
Отже, далі навчався у Перемиській духовній семінарії (у 1879–1883 рр.), але 1882 року студіював богослов’я у Львівській духовній семінарії. Висвячений 1883 р., перед тим одружився з Марією Ґеншель, мали одинадцятеро дітей. Відтак служив сотрудником (другим священником – помічником пароха) у місті Добромилі (1883–1884; тепер Самбірського району Львівської обл.), адміністратором, а пізніше парохом у селі Шум’ячі (1884–1888; тепер того ж району), довголітнім парохом у містечку Немирові (1888–1919; тепер селище Яворівського району Львівської обл.)¹¹.
Греко-католицький священник о. Іван Кипріян став відомим на той час українським церковним (переважно) і світським композитором, музикознавцем, диригентом, громадсько-культурним і політичним діячем.
1889 року відкрив при парохії «Руську читальню», у грудні 1895 – лютому 1896 р. перетворив її на читальню «Просвіти», тоді ж заснував немирівську філію «Просвіти» й на перших зборах 14 лютого 1896 р. був обраний її першим головою. На загальних зборах повітової філії Товариства «Просвіта» в місті Раві-Руській, що відбулися 6 лютого 1898 р. в міській залі, «о. І. Кипріян мав красний популярний і дуже практичний відчит о веденю крамниць». Тоді ж під час виборів нового виділу (управи) Равської філії «Просвіти» був обраний її секретарем¹². Уже на початку наступного місяця повітова філія провела два просвітньо-господарські віча: 3 березня 1898 р. в Немирові, а 7-го – в Раві-Руській. «Найбільше заходилися коло сих віч оо. Кипріян і Гриневецкій [священник Еміліян / Омелян Гриневецький, член виділу Равської повітової філії. – Є. Н., О. Н.], котрі мали красні відчити о справах господарских і просвітно-економічних. Народ слухав відчитів уважно». А 15 березня 1898 р. відбулося багатолюдне (понад 700 учасників) просвітньо-господарське віче в Маґері (тепер селище Магерів Львівського району Львівської обл.), на якому
«О. Кипріян говорив о конечности для кождого науки-просвіти та як єї набувати, і о садівництві <…>. Селянам подобалися поучуваня, і они просили, щоби частійше такі віча устроювати»¹³.
1905 року о. Кипріян став заступником, а трохи згодом – головою повітової «Просвіти» в Раві-Руській.
1900 року о. Кипріяна обрали головою Равської Руської Ради. Ще під час виборів 1891 р. до Державної Ради у Відні по округу Жовква – Сокаль – Рава Руська він підтримував кандидатуру народовця Анатоля (Наталя) Вахнянина (лист Кипріяна від 6 лютого 1891 р. до Руського Виборчого Комітету¹⁴), але той не пройшов. А в 1900–1911 рр. під час виборів до Галицького крайового сейму та Державної Ради о. Кипріян агітував за кандидатів від Української національно-демократичної партії (УНДП). У 1919–1920 рр. верстав тяжкий шлях польового духівника (капелана) Української Галицької Армії. У квітні-травні 1920 р. повернувся з Вінниччини до Львова, того ж року емігрував до міста Ліберця у Чехо-Словаччині (тепер Чехія), працював катехитом матуральних курсів у таборі інтернованих українців. 1921 року з невідомих причин прибув у Наддніпрянську Україну. Там його схопили більшовики й заслали до Сибіру. Помер мученицькою смертю 1924 р. в одному з концтаборів¹⁵.
Композиторська творчість
і музикознавчі праці о. Івана Кипріяна
Диригуючи семінарійними й церковними хорами, оркестром, Кипріян опрацював і видав музичні композиції «Партитура співів церковних і світских» (Львів, 1882), «Літургія в партитурі на 4 голоси мішаного хору» (Перемишль, 1882), «Утреня в Святую і Великую Неділю Пасхи / В ірмологійниї ноти уложенная Іоанном Кипріяном, слушателем IV года св. Богословія в Перемишли» (Львів, 1883), «Божественна Літургія Василія Великого» (Львів, 1893), збірки «Співи набожні для вжитку молодіжи на сопран і альт» (Перемишль, 1882. Вип. 1, 2)¹⁶, «Церковний співаник для шкільної молодіжи» (Жовква, 1910), перший підручник із теорії музики в Галичині «Учебник початкових відомостій музики і співу» (Перемишль, 1885; ранній підручник «Основи музики», 1880, залишився в рукопису), посібник «Наука співу по слуху в перших двох шкільних роках народних шкіл» (за працею німецького композитора і музикознавця Фрідриха Зерінґа, Sering, *1822–†1901; Школьна Часопись. 1886. Ч. 1–4, 7, 8), монографічне дослідження «Церковні піснопіня, їх назви і значінє» (станиславівський місячник «Дяківскій Глас»: Дякôвскій Гласъ. 1896. Ч. 1, 2, 8–10; 1898. Ч. 1–3, 5, 6; 1899. Ч. 3, 4), статті «До руководства при закладанню хору» (Школьна Часопись. 1882. Ч. 1, 2), «Дещо о церковній мові» (Дякôвскій Гласъ. 1899. Ч. 5, підпис: Іван Бужанин). У деяких випусках збірника «Руско-народні галицкі мельодії» (Жовква, 1906; Перемишль, 1907), що його видавав греко-католицький священник, композитор і фольклорист о. Порфирій Бажанський, уміщено народні пісні в запису Кипріяна: щедрівку «Ци є нима пан гусподар дома…», записану в місті Любачеві (тепер Підкарпатського воєводства Польщі), та коломийки, записані в місті Турці та селі Тур’ї (тепер Самбірського району)¹⁷.
Композитор Кипріян написав музику до маршу «За Русь!». Музична композиція з текстом пісні вийшла метеликом (буклетом з одним згином) 1898 р.: «За Русь! Рускій марш у пятдесяту річницю Знесеня паньщини і відродженя Галицкої Руси. Квартет на хори мішаний і мужескій»¹⁸. Відбитка нот містить партитуру обох хорів, ноти розписані на голоси (мішаний хор: сопрани, альти, тенори, баси; чоловічий хор: тенори, баси). На титульній сторінці, дуже старанно й гарно виготовленій у відомій львівській літографічній робітні Андрія Андрейчина (як зазначено на цій сторінці), вище заголовку на лівій кулі напис: «1848 | Мир», а на правій: «1898 | Борба». Поміж ними в центрі на прапорі мотто з поеми «Кавказ»:
Борітеся, поборете!
Вам Бог помагає.
За вас сила, за вас воля
І правда святая.
Тарас Шевченко
(у «Кавказі»: «За вас правда, за вас слава | І воля святая!»). Нижче під заголовком, справа – друге мотто:
Не мир, Братя, вам голосим,
А завзятую борбу;
До борби вас всіх днесь просим
За народную судьбу!
Олекса Мотиль
Це перші чотири рядки з вірша українського письменника в Галичині, греко-католицького священника Олександра Здерковського (*1857–†1920) «В 50-ту річницю 3 мая 1848», приуроченого до ювілею скасування панщини в Галичині (починаючи від 3/15 травня 1848 р.) й надрукованого в «Ділі» за 4 (16) травня 1898 р. під псевдонімом Олекса Мотиль¹⁹.
Полум’яний вірш «За Русь!» надихає українців на національно-визвольний чин за Русь-Україну («Русь», «рускій» у тодішньому етнонімічному вжитку означає Україна, український). У тексті церемоніального маршу є такі запальні заклики:
За рідний рускій край
Житє своє віддай!
Добро своє, родину
За руску дай країну!
За Русь у бій спішім!
За Русь і кров несім!
Як любиш нарід свій,
Спіши за него в бій!
За нарід і за віру
Несім себе в офіру!²⁰
Автора музики в буклеті не названо, під текстом вірша вказано автора слів: «(Володимир Ференчек)»²¹.
Буклет «За Русь!». Рідкісний примірник зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника (колекція Володимира Яреми, конволют, шифр Яр-6163, аліґат 33). Репродукується вперше. За надання сканованої копії й дозволу на публікацію висловлюємо щиру вдячність Генеральному директорові бібліотеки п. Василеві Ферштею.
Оскільки етноніми «Русь», «рускій» були прийнятні для галицьких москвофілів, у короткому, інформативно скупому повідомленні про вихід буклета «За Русь!», уміщеному в їхній львівській газеті «Галичанинъ», наголошено:
«Текст пісни патріотичний, темпо маршовоє, мелодія легкая, гармонізація приступная, а в виду того должна би пісня найти широкоє розпространеніє, особенно среді селянскіх хоров»²².
Чи мала ця маршова пісня поширення свого часу серед галицьких хорів – іще належить з’ясувати. Нині про неї знає лише вузьке коло дослідників, та й то ми не певні, чи всі з них увіч ознайомилися з рідкісним буклетним виданням 1898 р.
У самому низу титульної сторінки зазначено: «Весь дохід з розпродажи призначений на будову “Руского Народного Дому” в Раві Рускій»²³. У газетних повідомленнях про вихід буклета поінформовано, що виданий марш доступний для придбання не лише у Ставропігійській книгарні у Львові, а й у «греко-кат[олицькім] Уряді парохіяльнім в Раві Рускій і в Немирові», зокрема «з пересилкою»²⁴. Із прив’язок до Немирова й Рави-Руської можна здогадуватися, що музику до маршу «За Русь» написав о. Кипріян, місцевий композитор, немирівський парох і рава-руський громадський діяч²⁵. Імовірно, під його керівництвом цю маршову пісню виконував немирівський сільський хор (видавши марш зі своєю музичною композицією, І. Кипріян не міг не спробувати озвучити його силами парохіян).
Раніше – 7 квітня того-таки року – вірш «За Русь! (Марш)» був надрукований у львівському народовському тижневику «Свобода. Письмо політичне, просвітне і господарске для народу» (видавав і за редакцію відповідав Кость Левицький). Під текстом вірша підпис і дата: «(Володимир Ференчек. 1890)»²⁶. Отже, вірш був написаний чи опублікований (а може, написаний та опублікований) ще 1890 р. Напевно, квітнева (1898 року) публікація маршового вірша «За Русь!» у «Свободі» спонукала композитора Кипріяна створити до нього музику (поза сумнівом, о. Кипріян, активний діяч «Просвіти», читав львівську газету «Свобода», на сторінках якої регулярно інформовано про діяльність цього Товариства, його філій, зокрема в Раві-Руській). Текст самого маршу в буклеті майже ідентичний з текстом, опублікованим у «Свободі», лише в жанровизначальному підзаголовку («Марш» у «Свободі») додано в буклеті конкретизувальний етнонім («Рускій марш»), а в одному заклику мляво-спонукальне «ходім» замінено на енергійне й експресивне «спішім» («За Русь у бій спішім!»). Навіть підпис (ім’я та прізвище автора) подано в буклеті так само, як у газетній публікації, – курсивом у дужках (лише без року). Тож уже наприкінці серпня (судячи з газетних повідомлень, датованих початком вересня) І. Кипріян видав текст і ноти маршу окремим буклетом. При цьому приурочив видання до актуальної 50-ї річниці скасування панщини в Галичині та відродження Галицької Руси і додав епіграфи з поезії Шевченка й Олекси Мотиля (цього всього в публікації вірша у «Свободі» немає – там уміщено лише самий текст маршу та зазначено його назву, жанровизначальний підзаголовок, ім’я та прізвище автора й рік написання чи/і першодруку). Цікаво, що австрійсько-польська влада в Галичині не вжила якихось репресивних заходів проти творців та публікаторів войовничого маршу «За Русь!» (принаймні такі переслідування невідомі).
А з’ясування літературного імени Володимир Ференчек потребує дальших дослідницьких пошуків. Із подяки, яку публічно висловили Всечесним отцям, «доокрестній інтелигенції і честним громадянам села Літині» за «розраду, потіху або поміч» «ділом чи словом» у «тяжкім нещастю» – втраті рідних Юліян Паньковський, Олена з Ференчеків Лепкова, Ольга Ференчек, Володимир Ференчек і Данило Лепкий²⁷, дізнаємося, що родини Паньковських, Ференчеків і Лепких були посвоячені. Через три з половиною роки «посмертна оповістка» інформувала, що Ольга Ференчек, сирота по священнику, померла 7 н. ст. вересня 1890 р. по короткій недузі на двадцятому році життя в Пісках Комарнівського повіту в о. Теодора Сапруна²⁸. Після похорону, що відбувся 9 н. ст. вересня, Теодор та Йосифа Сапруни, Антоніна Горецька, Данило і Єлена з Ференчеків Лепкі від імени родини публічно склали «прилюдну подяку» «Добродіям, що зволили взяти участь» у похороні Ольги Ференчек, – Всечесним отцям, співакам, що прибули зі Львова, та «жичливим сусідам»²⁹. Як бачимо, підпису Володимира Ференчека вже немає. Чи не був він батьком Ольги Ференчек, священником, на той час уже покійним? Корисну інформацію знаходимо у мемуарній статті актриси Христини Ґеринович: згадана Олена (Єлена) Лепкова (Лепка, *?–†1924), дружина греко-католицького священника, українського письменника й етнографа Данила Лепкого (*1858–†1912), походила з українізованого угорського роду Ференчиків (так – через и)³⁰.
Наводимо ці відомості, дотичні до роду Ференчеків (Ференчиків), щоб показати, що це був реальний рід у Галичині (а отже, підпис Володимир Ференчек – не псевдонім). Надиво, не вдається розшукати жодних певних відомостей про поета на ім’я Володимир Ференчек, тому важлива кожна вісточка, за яку можна зачепитися і дійти до розкриття цієї постаті.
Епізодичні перетини різних шляхів Франка й Кипріяна
Що Кипріян замолоду належав до Франкового кола, опосередковано свідчить дуже прихильна (певно, приятельська) рецензія на «Партитуру співів церковних і світских», яку опублікував у «Зорі» 1882 р. тодішній помічник редактора, письменник, критик і вчитель Лев Василович (псевдонім: Сапогівський; *1858–†1883), один із Франкових товаришів і кореспондентів, котрий, як і Франко, у 1877–1878 рр. перебував під слідством у справі так званого соціалістичного процесу. Його помешкання у селі Сапогові (тепер Чортківського району Тернопільської обл.), де він учителював, було обшукано, а його самого допитано. Унаслідок цього шкільна влада переводила Василовича з одного місця роботи на інше, а врешті змусила піти з учительської посади³¹. Рецензент зазначив, що «зібрані твори наших композиторів прехороші», бо «говорят самі за себе такими іменами, як М. Вербицкій і Д. Бортняньскій», і що це «цінне виданє» – «патріотичний труд самого видавця», тому заохочував «руских патріотів» до придбання і поширення книжки по «широкім, співолюбнім рускім світі»:
«Партитура п. Кипріяна єсть так важним виданєм, що належало би тисячі примірників по краю розкинути, <…> а за гріш громадскій можна єї придбати для кождої церкви і для кождої школи»³².
Однак після товариського спілкування у Львові 1879 р. життєві шляхи Кипріяна та Франка розійшлися. Кипріян здобув духовну освіту, служив священником, захопився композиторською і музично-освітньою діяльністю (переважно церковного спрямування), підтримував на виборах Франкового ідейного опонента народовця Вахнянина, а Франко, ставши «укінченим академіком» (студентом) після шести семестрів навчання на філософському факультеті Львівського університету³³ та прослухавши ще один, сьомий, (зимовий семестр 1879/80 навчального року)³⁴, через матеріальну скруту надовго покинув дальші університетські студії³⁵ й активно розвивався як письменник, публіцист, журналіст, учений-гуманітарій, громадсько-культурний і політичний діяч соціально-радикального спрямування (у 1890-х роках – один із провідників Русько-української радикальної партії).
У Франковому фонді зберігся (без конверта) лист І. Кипріяна до невідомої особи, написаний у Шум’ячі 6 серпня 1884 р. Звертаючись «Поважаний Пане!», о. Кипріян повідомляв, що носиться «з мислею видати якій-такій учебник музики» і що його четвертий аркуш уже друкується, але зізнавався, що має труднощі з «рускою [українською. – Є. Н., О. Н.] термінологією музичною», тому «удавався <…> до фахових наших людей», зокрема Наталя Вахнянина, і «дехто з них», переважно «не музикальні», «удостоїли» його «відповідію» (так!), а «пан Вахнянин ані словечка», з чого Кипріян дійшов невтішного висновку: «себто я занизкій для єго високого таланту музичного». Тож «тепер ще на остаток» удавався до цього адресата, звертаючись до нього на «Ви» і прохаючи «о пораду»: «чи не найшло би ся у Вас якого вираженя» на терміни німецькою мовою. Наприкінці листа апелював до Франкового авторитету: «Будьте такі добрі і поспитайтеся в тім взгляді також п. Франка і удостоїть [тобто удостойте. – Є. Н., О. Н.] мене ласкавою відповідею». Підписався: «Іван Кипріян, завідатор кап[лички] Шумяч, п[овіт] Турка»³⁶. Очевидно, цей адресат у якийсь спосіб достачив Кипріянового листа Франкові. Якщо вручив особисто, то це означає, що Франко взяв листа, мавши намір відповісти на нього (інакше не брав би його). Проте Франкова відповідь не відома. Певно, на той час їхні стосунки перервалися, раз о. Кипріян звертався за порадою до Франка не безпосередньо, а через когось із його оточення.
А «Учебник початкових відомостій музики і співу», що про нього йдеться в листі, вийшов друком на початку наступного року, і Вахнянин відгукнувся на нього вельми схвальною рецензією в «Ділі»³⁷.
Дальші відомі згадки Франка про о. Кипріяна поодинокі й скупі, притому одна констатувально-критична, а друга навіть насмішкувата.
У рецензії «Музика… та й годі» на книжечки Порфирія Бажанського «Історія руского церковного пінія» і «Малорускій музикальний народний тон», видані у Львові відповідно 1890-го і 1891 р., Франко лише згадав деякий внесок Кипріяна в зачин галицькоукраїнського опрацювання теорії музики:
«Початки теорії музики були вже у нас трохи оброблені в маленьких підручниках о. Кипріяна (літографія) і о. Матюка [греко-католицький священник, композитор і фольклорист Віктор Матюк (*1852–†1912). – Є. Н., О. Н.]. О[тець] Бажанський своїми книжечками вибіг далеко поза тісні рамки таких підручників, його намір є – зробити глибоку і оснóвну реформу в цілій нашій музиці артистичній, в самій теорії музикальній» [т. 28, с. 132].
Характеристичні висловлювання «трохи оброблені в маленьких підручниках», «тісні рамки таких підручників» свідчать про стриману й невисоку оцінку, яку дав Франко Кипріяновому «Учебнику початкових відомостій музики і співу». Мабуть, Кипріян про неї не знав, бо редактор «Зорі» Володимир Левицький (Василь Лукич) не надрукував рецензії через її гострокритичний зміст, про що повідомив Франка в листі від 9 серпня 1891 р. Уперше її опубліковано щойно 1960 р. [т. 28, с. 400–401].
В іншій рецензії, написаній через дев’ять років (Літературно-науковий Вістник. 1900. Т. 12. Кн. 11; підпис: Нефаховий), також на дослідницьку книжку П. Бажанського «Руська народна музикальна гармонія» (Львів, 1900) Франко зазначив, що «з недрукованих голосів наводить автор виїмки про свої твори з листів» низки адресантів, і в їх переліку назвав «Ів. Кипріяна» і себе [т. 33, с. 26–27]. А далі висміяв його захоплення «творами» Бажанського, що їх Кипріян уважав «цінними і строго науковими». Певно, в Кипріяновій похвальбі: «Ваші теорії оправдані, научні, і тепер вже держусь їх при моїх творах…» – Франко угледів учнівське наслідування і підлесливе запевнення. Ці оцінні фрази Франко сприйняв зі здивуванням: «Не ліпше було мені повірити словам Ів. Кипріяна, що писав колись до автора “Гармонії” отаке» – і далі глузливо зауважив, що вони викликали в нього «дурні аналогії» з лексико-стильовою манерою сонника й гороскопа, що його уклав знахар з-під Лемківського Бескиду [т. 33, с. 28–29].
Згодом, у 1900-х роках, Франко й Кипріян належали до однієї політичної сили – УНДП, але Франко вже відійшов тоді від активної політичної діяльности, а закінчивши раніше восьмий семестр філософського факультету Чернівецького університету (1891) і здобувши ступінь доктора філософії у Віденському університеті (1894), після невдалих спроб стати доцентом Львівського (1895, 1907) і Чернівецького (1900) університетів³⁸ зосередився на літературній, науковій, редакторській та видавничій праці (насамперед у Науковому товаристві імени Шевченка, редакції «Літературно-наукового Вістника»).
Певно, зближення Кипріяна з Франком у 1878–1879 рр. (або й раніше) було насамперед національно-патріотичним, культурницьким і ґрунтувалося на любові до рідної Руси-України, інтересі до української культури, передусім народної творчости, особливо пісень. Чи поділяв Кипріян у юності радикальні соціальні (соціалістичні) ідеї галицьких драгоманівців – Михайла й Анни Павликів, Остапа Терлецького, Франка – невідомо. За переконаннями вже тоді був радше народовцем (націонал-демократом), що згодом привело його до співпраці з УНДП. Музика до маршу «За Русь!», слова якого наснажені войовничим націоналізмом, свідчить, що Кипріянові був близький національний радикалізм.
Однак замолоду Кипріян міг мати стихійні симпатії також до соціального радикалізму та його галицьких прибічників, бо згодом підтримував селянські страйки 1902–1903 рр., а коли в 1905–1906 рр. він організовував народні віча, долучався до селянських страйків із політичними й економічними вимогами, зокрема справедливої виборчої реформи, римо-католицький священник Павел Сапєга в листі від 16 січня 1906 р. до греко-католицького перемиського єпископа Константина Чеховича скаржився, що о. Кипріян «живе класовою і расовою ненавистю», «бунтує один клас суспільства проти іншого» (очевидно, йшлося про соціальну й національну боротьбу українських селян проти польських поміщиків), підтримує зв’язки із соціалістами (певно, мав на увазі деяких діячів УНДП), що є «небезпечним для самої Церкви»³⁹. Ідеологічні переконання о. І. Кипріяна ще потребують ретельного з’ясування, для чого потрібно уважно вивчити відомі джерела й розшукати по змозі нові матеріали.
Непересічна постать священника, який розвивав українську музичну культуру, служив капеланом, загалом жив так, як проповідував, і помер мучеником, заслуговує на дальше вивчення й докладніше висвітлення.
____________________________
¹ Нахлік Євген. Франкова рецепція Василя Ільницького // ZBRUČ. URL. Розміщено: 23.06.2023.
² Полонізм: przestawać – obcować, zadawać się z kimś, українською: спілкуватися, знатися з кимось. – Є. Н., О. Н.
³ Куровець І. Іван Франко в моїх згадках / Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ. сл., прим. М. І. Гнатюка. 2-ге вид., доп., перероб. Львів : Каменяр, 2011. С. 93. Першодрук 1926 р.
⁴ Польський юридичний термін «dochodzenie» означає досудове слідство, слідчі дії, що їх проводять уповноважені органи влади, аби з’ясувати, чи скоєно злочин за суттю, кого можна підозрювати і чи є достатня підстава для відкриття судового розгляду. – Є. Н., О. Н.
⁵ Виключення. – Є. Н., О. Н.
⁶ Там само. С. 95.
⁷ 1878 р., 21 січня. – З вироку Львівського крайового карного суду про засудження І. Франка за участь у таємному соціалістичному товаристві від // Іван Франко : Документи і матеріали. 1856–1965 / упоряд. І. Л. Бутич, Я. Р. Дашкевич, О. А. Купчинський, А. Г. Сісецький. Київ : Наукова думка, 1966. С. 72–77, № 44.
⁸ Кипріян Мирон. Отець Іван Кипріян. 1856–1924 : Священик, капелан УГА, просвітянин, диригент, композитор, автор музичних підручників та пісень. Львів : Видавничий дім «Панорама», 2016. С. 46. Мирон Володимирович Кипріян (*1930–†2019), головний художник львівського театру імені Марії Заньковецької, народний художник України, – внук Дмитра Кипріяна (*1860–†?), рідного брата Івана Кипріяна (Там само. С. 92–93).
⁹ Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. Львів, 2002. С. 10.
¹⁰ Адвокатська, економічна і громадсько-політична діяльність Степана Федака (1861–1937) / Національна асоціація адвокатів України. Центр дослідження адвокатури і права // URL. С. 3, 4. Розміщено: 16.11.2020.
¹¹ Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. С. 10–14.
¹² Верх В. Въ равскôмъ повѣтѣ // Свобода [Львів]. 1898. Ч. 7. 12. (24.) лютого. С. 53.
¹³ Д. Въ равскôмъ повѣтѣ // Свобода [Львів]. 1898. Ч. 11. 12. (24.) марта. С. 85.
¹⁴ Горак Яким. Листи Івана Кипріяна // Записки НТШ. Львів, 2004. Т. CCXLVII : Праці Музикознавчої комісії. С. 422–423, 425.
¹⁵ Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. С. 19–34.
¹⁶ Повідомлення про вихід вип. 1 та анонс наступних: Зъ свѣта музычного // Зоря. 1883. Ч. 1. 1. (13.) Сѣчня. С. 16.
¹⁷ Кудрик Борис. Огляд історії української церковної музики. Львів, 1937. С. 64, 110, 116–117, 125, 135 (перевидання: Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995); Фрайт Іван. Забута педагогічна спадщина Івана Кипріяна // Джерела. 2001. № 1/2. С. 14–19; Фрайт Іван. І. Кипріян – композитор, педагог, священик // Бойки: До 75-річчя товариства «Бойківщина». Дрогобич, 2002. С. 270–274; Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. С. 14–19; Михайличенко О. Кипріян І., Матюк В., Копко І. // Михайличенко Олег. Музично-педагогічна діяльність українських композиторів і виконавців другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : (історичні нариси). Суми : Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1», 2005. С. 64; Гнатів Зоряна. Сакральна тематика в творчості українських композиторів другої половини ХIX – початку XX століть // Молодь і ринок. 2012. № 12. С. 121; Фрайт Іван, Шуневич Євгенія. Значення педагогічної спадщини Івана Кипріяна для розвитку музичної освіти Галичини другої половини XIX – початку XX століття // Молодь і ринок. 2023. № 2. С. 132–136.
¹⁸ Автентичний заголовок (текст надруковано етимологічним правописом): За Русь! Рускій маршь у пятдесяту рôчницю Знесеня паньщины и вôдродженя Галицкои Руси : Квартетъ на хоры мѣшаный и мужескій. [Без місця й року видання]. 3 с. (4-та чиста). Рідкісний примірник зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника (колекція Володимира Яреми, конволют, що починається виданням: Степовий, Я. Українські народні пісні: мішаний хор; шифр Яр-6163, аліґат 33).
¹⁹ [Здерковскій Олександер]. Въ 50-ту рôчницю 3 мая 1848 / Олекса Мотиль // Дѣло. 1898. Ч. 98. 4 (16) Мая. С. 3.
²⁰ За Русь! Рускій маршь у пятдесяту рôчницю Знесеня паньщины и вôдродженя Галицкои Руси. С. 2–3.
²¹ Там само. С. 3. «Слова Володимира Ференчека» повністю зацитовано в розлогому повідомленні про вихід буклета, опублікованому в газеті «Діло» («За Русь!» // Дѣло. 1898. Ч. 185. 21 Серпня (2 Вересня). С. 4).
²² «За Русь!» // Галичанинъ. 1898. Ч. 193. 29 августа (10 сентября). С. 3.
²³ За Русь! Рускій маршь у пятдесяту рôчницю Знесеня паньщины и вôдродженя Галицкои Руси. С. 1.
²⁴ «За Русь!» // Дѣло. 1898. Ч. 185. 21 Серпня (2 Вересня). С. 4; подібне – й у повідомленні в «Галичанині»: «За Русь!» // Галичанинъ. 1898. Ч. 193. 29 августа (10 сентября). С. 3.
²⁵ Раніше автором музики до цього маршу названо о. Кипріяна (на жаль, без жодної аргументації) у монографії Олега Жаровського; прізвище автора слів у ній подано неточно: Ференчак (Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. С. 18). Також неточно (Ференичак) наведено це прізвище в довідковій статті: Кипріян Іван // Медведик Петро. Діячі української музичної культури : (Матеріали до біо-бібліографічного словника) // Записки НТШ. Львів, 1993. Т. ССХХVІ : Праці Музикознавчої комісії. С. 407.
²⁶ Ференчекъ В. За Русь! (Маршь) / Володимиръ Ференчекъ // Свобода : Письмо політичне, просвѣтне и господарске для народу. 1898. Ч. 13. 26. марта (7. цвѣтня). С. 103.
²⁷ Подяка // Дѣло. 1886. Ч. 137. 4 (16) грудня. С. 3. Датовано: «Літиня 10 л[атинского] грудня 1886». Лі́тиня – рідне село Данила Лепкого (тепер Меденицької селищної громади Дрогобицького району Львівської обл.).
²⁸ Ольга Ференчекъ // Дѣло. 1890. Ч. 193. 27 серпня (8 вересня). С. 3. Піски – село, тепер Великолюбінської територіальної громади Львівського району Львівської обл.
²⁹ Подяка // Дѣло. 1890. Ч. 203. 7 (19) вересня. С. 4.
³⁰ Ґеринович Христина. Спроба самопізнання (До генеалогії мистецької родини) // Просценіум. 2015. № 1/3 (41/43). С. 38, 39.
³¹ Нахлік Євген, Нахлік Оксана. Василович Лев Іванович // Франківська енциклопедія : у 7 т. Львів : Світ, 2016. Т. 1 : А–Ж. Серія : Іван Франко і нова українська література. Попередники та сучасники / Наук. ред. і упоряд. Євген Нахлік. С. 230–232.
³² Л. С. [Лев Сапогівський] Партитура спѣвôвъ церковныхъ и свѣтскихъ. З
бравъ и выдавъ Иванъ Кипріанъ // Зоря. 1882. Ч. 16. 15. (27.) Серпня. С. 256.
³³ Лист до Ольги Рошкевич від 13 березня 1879 р. [т. 48, с. 166].
³⁴ Див.: 1880 р. – Витяг з головного каталога студентів філософського факультету Львівського університету про лекції, які прослухав І. Франко під час зимового семестру 1879/80 навчального року // Іван Франко : Документи і матеріали. 1856–1965. С. 98, № 69.
³⁵ Лист до М. Павлика від 13 жовтня 1880 р. [т. 48, с. 242].
³⁶ Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 3. Од. зб. 1603. С. 213–214. Першодрук: Горак Яким. Листи Івана Кипріяна. С. 419–420.
³⁷ Н. В. [Наталь Вахнянин] Учебникъ музики и спѣву // Дѣло. 1885. Ч. 16. 9 (21) лютого. С. 4. Також див. повідомлення: Вѣсти // Зоря. 1885. Ч. 4. 15. (27.) Лютого. С. 48; Нові книжки // Школьна Часопись. 1885. Ч. 4. С. 32. Опубліковано два листи Кипріяна до Вахнянина від 20 березня 1884 р. і 5 лютого 1888 р.: Горак Яким. Листи Івана Кипріяна. С. 417–419, 420–422.
³⁸ Див.: Нахлік Є. Перипетії з приват-доцентурою Івана Франка у Львівському та Чернівецькому університетах. Львів, 2018. 172 с.
³⁹ Див.: Жаровський Олег. Отець Іван Кипріян : життя та діяльність. С. 24.
25.07.2023