Здається, от-от – і все

Здається, от-от – і все…. фюрера скинуть, усунуть від влади, заарештують, знищать свої ж. Русскій рейх після цього розвалиться, розпадеться на сотні князівств, а потім у московії буде громадянська війна. Важко повірити, про це можна лиш мріяти? Та ні, принаймні таке виникає враження, коли слухаєш блоги, читаєш аналітику мудрих людей, які після бунту Пріґожина пишуть, що той "публічно принизив путіна", що "головну функцію путіна втрачено", що "він тепер слабший та ізольованіший, еліти, що оточують його, більш роз'єднані та стурбовані, а створена ним система розхитана" і тому "усуне путіна". Можна додати, що "путін виявився слабким, нерішучим та некомпетентним", що "путіним керує страх", що є "параноя путіна" і взагалі "путіну харконули в обличчя". Ще багато такого, де головний герой розповіді – русскій цар, і що він там думає, знає і хоче: "путін сказав / промовчав, пробачить / не пробачить, чи зможе зберегти / не зберегти, рішення путіна, реакція путіна, повітряний конфуз путіна, піхотинець путіна, путіна все влаштовує, путін знову розсмішив, виступив / не виступив, побоявся, помстився…" От тільки остання соціологія з московії свідчить, що бункерний – "хороший лідер" і в нього "правильна політика": більшість росіян підтримають путіна на виборах.

Тому в усе це якось не віриться. А ще минулого року ми читали і чули, що бункерний точно помре, бо в нього рак, Паркінсона, Альцгеймера і ще купа хворіб, які йому пророкували медичні світила. Але дєд живий. Діагноз ставили (як і тепер роблять висновки, що в орді буде путч, переворот і ще купа бід), дивлячись на екран телевізора або комп’ютера, тобто не роблячи УЗД, рентген, не читаючи його аналізи крові і калу, не володіючи якоюсь інформацією, а аналізуючи, точніше інтерпретуючи, вторинні факти, вторинні ознаки – хтось щось сказав, хтось щось зробив.

Війна породила не тільки свою економіку, легальну і тіньову, – війна породила шалений попит на інформацію у вік інформації, у вік панування інформаційних технологій. А попит, як відомо, породжує пропозицію. І на сьогодні ми маємо тьму розмаїтих блогерів, військових експертів, не кажучи про журналістів і політологів. Пропустити такий інформаційний привід, як війна, не змогли і політики – а як же без них. Виборів ніхто не скасовував (зважаючи, скільки в нас політики в медіапросторі, здається, що вони взагалі завтра, і війну ми вже виграли). У кожного тепер свій телеграм-канал, свій канал на ютубі, всі вони пишуть, говорять і коментують, всі вони мало не щоденні гості на телебаченні, радіо – і, звичайно, в студіях інтернет-каналів. Більшості цих людей ми ще вчора не знали, принаймні широкому загалу вони були невідомі, а сьогодні їх зоряний час. Зле в тому те, що експерт із ринку праці засуджує оборону півдня, громадський активіст коментує коментаторів, журналіст знає краще, ніж генерали генштабу, як нам наступати, інвестиційний банкір говорить про дипломатію. І при тому вся їхня критика така однобока з чітким політичним підтекстом, що виникає питання – ви також хочете в депутати? Скільки разів ми все це вже бачили і проходили, коли всі ці правдоруби, ставши впізнаваними, публічними, рвались у депутати, щоб потім, заробивши грошей, розчинитись, стати ніким у сесійній залі.

Так, у нас часто брак інформації, бо офіційні джерела змушені її навмисне спотворювати – так званий туман війни, дезінформація. Класичний приклад: минулого літа ми чули про анонсований наступ на південь, щоби звільнити Херсон, ворог повірив і перекинув війська, а восени було звільнення Харківщини. Деякі факти взагалі заборонено озвучувати – наприклад, наші втрати, роботу ППО, де конкретно не прилетіла, а де влучила ракета. І ніхто не відміняв інформаційної війни й усіх цих інформаційно-психологічних операцій ворога, на які так часто ведуться наші читачі та слухачі – приклад про розкол між генштабом і ОП, про зраду, про недовіру і т. д. Не кожен навіть військовий теперішній, а про колишніх годі й говорити, може бути експертом, має потрібні знання і володіє необхідною інформацією. І мова не тільки про українських, хоча іноземні найменш заангажовані і найбільш об’єктивні, особливо з країн, які досі воюють. Добре, коли йдеться про щось конкретне – наприклад, вид зброї, технічні характеристики і можливості в бою, ракети, літаки, танки. Всією інформацією в Україні, як відомо, володіє дуже обмежене коло людей.

Так усі ці от-от – це, звичайно, не "два-три тижні – і ми їх поженемо", але також далекі від істини і чимось нагадують заспокійливе, що в орди скоро не буде ракет. А потім нам кажуть: ні, ракети в них не закінчяться, бо вони їх виробляють. Й економіка їхня не валиться, попри санкції, бо і нафту вони продають, і санкції навчились обходити. Німці про це навіть фільм зняли. How EU sanctions against Russia are failing (DW Documentary).

Війна ще не закінчена, якщо взагалі нам вдасться її закінчити. Бо найдовший кордон у нас із ордою, і там завжди буде велика кількість людей, які прагнутимуть реваншу і відчуватимуть себе приниженими. І навіть розпад русского рейху (а болото дуже стійке) на кілька національних держав нічого не змінить у головах росіян. Вони ніколи не стануть для нас добрими сусідами, і на війні, на жаль, у різних формах будуть наші діти й онуки. Аби не в смертельних формах.