Валерієві Залужному виповнилося п’ятдесят років, і це стало ледь не єдиним фактом, довкола якого не спалахували дискусії та суперечки. Огляд подій тижня в Україні.
Турне тижня
Закордонні вояжі Володимира Зеленського отримують переважно високі оцінки на міжнародному рівні, а всередині України результати таких візитів часто супроводжуються скепсисом у спектрі від «а чого він так пізно туди поїхав» до «знову по світі жебрає». Якщо подібні ґнирання й доходять до Президента, то він ними не переймається і розвиває зовнішні зв’язки.
Найсвіжіший вояж Зеленського охопив Болгарію, Чехію, Словаччину і Туреччину. В Софії Зеленський вирішував економічні питання (насамперед в енергетичній галузі), але найбільше запам’ятався тим, що прочитав лекцію болгарському президентові Радєву: «Якщо, не дай, Боже, трапиться трагедія і ви опинитеся на моєму місці, і якщо люди, які мають з вами спільні цінності, не допоможуть вам зброєю, що ви будете робити? Скажете: "Путіне, забирай болгарські території"? Ні, я впевнений, що ви як справжній президент не допустите компромісу з такою державою». Не такий резонанс мав анонс від Зеленського про те, що військову допомогу Болгарія нам таки надасть.
У Чехії та Словаччині мілітарна складова була більш відчутною. Від президента Петера Павела Зеленський отримав обіцянку, що в Україну поїдуть штурмові вертольоти, симулятор для навчання пілотів на винищувачах F-16 та сто тисяч одиниць великокаліберних боєприпасів. З президенткою Зузаною Чапутовою домовлено про спільне українсько-словацьке виробництво самохідних гаубиць Zuzana 2.
Під час усіх зустрічей Зеленський отримував запевнення в тому, що офіційні Софія, Прага і Братислава підтримуватимуть просування Києва в бік НАТО. У Стамбулі, куди Президент поїхав після європейського турне, було ще цікавіше.
Повернення тижня
Сам Зеленський анонсував свої відвідини в достатньо офіційному тоні – мова з Ердоганом йтиметься про вже майже міфічну «формулу миру», про подальшу реалізацію «зернової угоди», про майбутній саміт НАТО і про дальшу перспективу – відбудову України й «оборонні контракти між нашими підприємствами». В реальності то все мало місце, але найбільшу увагу було прикуто до повернення з Туреччини до України п’ятьох командирів, які захищали «Азовсталь»: командира «Азова» Дениса Редіса Прокопенка, заступника командира «Азова» Святослава Калину Паламаря, старшого офіцера «Азова» Олега Хоменка, командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергія Волину Волинського і командира 12-ї бригади Нацгвардії Дениса Шлегу.
Бійці перебували в Туреччині під протекцією самого президента Ердогана після того, як минулої осені їх обміняли на полонених росіян. Не полишати територію Туреччини наші захисники, згідно з домовленістю між турками і росіянами, мали б до закінчення війни. Ердоган подумав по-іншому і вирішив показати Кремлю, хто справжній альфа-самець на районі. В РФ заскавчали про черговий «нож в спіну» і «нужелі ми ето проглотім?». Скавчання вистачило ненадовго, після чого проковтнули прицмокуючи.
Зеленському тим часом закинули, що він піарився на звільненні захисників і влаштував для цього їх зустріч з кількома тисячами львів’ян. Комусь не сподобалися відвідини Президентом острова Зміїний – і в цьому угледіли самопопуляризацію. Денис Прокопенко про PR і тому подібне не згадував, а заявив, що всі п'ятеро звільнених командирів невдовзі повернуться на фронт. Ну а Ердоган, якого в українофіли ніколи не зараховували, вперше вголос заявив, що Україна заслуговує на членство в НАТО.
Касети тижня
Завдяки касетним боєприпасам українці взнали, хто чим насправді дихає. Почалася історія ще в березні, коли вітчизняне МО попросило Штати передати ЗСУ касетні боєприпаси, а саме бомби повітряного базування МК-20, які можна переобладнати для подальшого застосування за допомогою безпілотників. У липні американці відреагували – і стало відомо, що Пентагон для цього розконсервовує свої запаси. Натомість в інший бік збудилися представники «колективного Заходу». Міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що Німеччина як одна з 111 держав-учасниць Конвенції про касетні боєприпаси виступає проти їхнього постачання. Позаяк США, РФ і Україна цю Конвенцію в Осло у 2008 році не підписували, то в них правила гри інші.
Міністерка оборони Іспанії Маргарита Роблес зізналася, що не підтримує рішення американців щодо передачі касетних боєприпасів Україні, а навіть виступає «проти», але «поважає рішення суверенної країни».
«Не заохочує» використання касетних боєприпасів британський прем'єр Ріші Сунак, але підкреслив… «Ми будемо продовжувати робити свій внесок у підтримку України проти незаконного і неспровокованого вторгнення Росії, але ми зробили це, надавши важкі бойові танки і нещодавно – далекобійну зброю, і сподіваємося, що всі країни зможуть продовжувати підтримувати Україну».
Особливий погляд на «касети» мали в правозахисній організації Human Rights Watch. В HRW провели розслідування і дійшли висновку, що Збройні Сили України використовують, а військові Росії масово використовують касетні бомби, від яких гинуть цивільні. Тому HRW закликала США не передавати Україні касетні боєприпаси. Таким чином країну-агресора і країну, яка зазнала агресії, знову поставили на один щабель. Не вперше і не востаннє – навіть Папа Римський тим грішив. Що ж стосується українців, то, як казав класик, «Нехай собі як знають божеволіють, конають, – нам своє робить».
Соціологія тижня
Принаймні в питанні ставлення до НАТО українці майже одностайні. У Київському міжнародному інституті соціології дослідили тему «Україна – НАТО» і дійшли таких висновків. Ще напередодні Революції гідності рівень підтримки вступу до НАТО коливався в межах 15–20%, і лише окупація Криму та розв’язання РФ війни на Донбасі спричинили різке зростання підтримки приєднання до НАТО. У 2021 році ситуація змінилася, але не кардинально, – на гіпотетичному референдумі 48% підтримали б вступ України в НАТО, а 24% проголосували б проти.
Зараз 89% українців хочуть бачити Україну в складі НАТО, причому в усіх регіонах абсолютна більшість підтримують такий крок: від 79% на сході до 93% на заході. Про те, що наше суспільство подорослішало, свідчать такі цифри: 18% опитаних зазначили, що для них прийнятно буде відмовитися від вступу до НАТО заради встановлення миру, а для 76% така ціна є неприйнятною.
Проте попри війну українці щасливі, «як маленькі діти». В тому ж КМІС соціологи питали в українців про те, чи вважають вони себе щасливими людьми, у грудні 2021 року, у вересні 2022 року й у травні поточного року. Динаміка вийшла оптимістична. Напередодні вторгнення 71% українців вважали себе щасливими, а 15%, навпаки, не вважали себе такими. Після більш ніж року повномасштабної війни 70% українців вважають себе щасливими, а 16% – ні.
За даними КМІС, як і раніше, зберігається тенденція, що більш щасливими є молодші й заможніші респонденти. Крім того, щасливість залежить від того, де ти живеш – більше щасливих на заході країни і серед осіб, які не змушені були переселятися під час війни.
10.07.2023