Юрій Миненко: «Вижити, жити, робити свій внесок у популяризацію української музики»
Foto: Ida Zenna
Юрій Миненко – бажаний гість європейських оперних театрів і фестивалів. Тріумфальні виступи українського контр-тенора в ключових партіях барокового репертуару, зокрема, у ролях римського імператора Еліоґабало (Франческо Каваллі), царя германів Оттона, римського диктатора Юлія Цезаря (Ґеорґ Фрідріх Гендель) – блискавично охопили найновіші продукції Міжнародного Генделівського фестивалю в Карлсруе, Цюрихського та Ляйпциґського оперних театрів. Також Юрій Міненко брав участь в опері «Поліфем» Порпори у Вісбадені і виступить восени цього року в історичному Макґрафському оперному театрі в опері «Флавіо» Генделя у Байройті на фестивалі Bayreuth Barock.
Про актуальні проблеми і перспективи ангажементу українського співака в європейських оперних постановках Юрій Миненко розповів музикознавці Аделіні Єфіменко під час їхніх зустрічей в Карлсруе і Ляйпцигу. Пропонуємо читачам короткий витяг із цих діалогів.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Юрію, у Європі Ви є знаний виконавець барокового репертуару, виступаєте в ролях богів, імператорів, диктаторів, царів. На Генделівському фестивалі у Карлсруе Ви співали головну партію Оттона. Прем’єра мала великий успіх. Публіка тріумфувала. Чи була опера «Оттон, король Германії» така ж успішна у часи Генделя?
– Так, опера «Оттон» була дуже відома. За життя Генделя вона стала однією з найпопулярніших. Пізніше приголомшливий успіх очікував оперу «Юлій Цезар у Єгипті». Сам Гендель керував 34 постановками «Оттона». Існує дві редакції. Після першої прем’єри композитор дещо змінив і опера продовжувала свою тріумфальну ходу впродовж п’яти років по різних сценах Європи. Справді, Генделю вдалася опера і партія Оттона надзвичайно цікава. Чудова музика, захоплива історія! Як вона могла не сподобатися публіці? Опера по праву отримала повне визнання.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Партії Оттона і Цезаря співав у часи Генделя знаменитий primo uomo Senesino. Тепер публіка тріумфує під час Ваших виступів. В чому секрет Вашого успіху?
– Поєднання драматичного сюжету, розкішної інструментовки, вибагливого вокалу вимагають високої виконавської майстерності, навичок роботи з бароковою технікою. Напевно, в першу чергу, це моє розуміння генделівського стилю і, зокрема, партії Оттона як, насамперед, різнобарвної ролі, яка охоплює і lamento, i колоратури, і трагічні речитативи accompagnato. Необхідне цілісне відтворення оперної ідеї, історії, а насамперед, музики. Загалом, всі партії Генделя для мене цікаві, тому також виконую їх часто окремо, в концертному репертуарі.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Генделя більш цікавили історичні сюжети, але, що характерно: політичний акцент він зміщував у бік розкриття психології характерів. Його оперних героїв не цікавить політика. Головна мета Оттона і Юлія Цезара – кохання. Був сам Гендель теж аполітичним?
– Не можу сказати, був він сам аполітичним чи ні, але ясно, що він цікавився політикою, адже працював з політиками і знав, як поводитися з королями. Власне, всі його оперні сюжети так чи інакше неодмінно пов’язані з політичними подіями і такими видатними особистостями, як Юлій Цезар або Оттон. Опера «Оттон» яскраво відображає важливі політичні події навколо поєднання двох імперій через шлюб. В опері «Юлій Цезар» так само. На одному боці – любов, а на другому – політичні договори, інтриги, боротьба за владу. В операх Генделя любовні історії стають контрапунктом до історії колоніальних війн: кохання народжується у лоні конфліктів східної і західної Римської імперій, боротьба німецьких правителів в Італії («Оттон – цар Германії»), в палатах римського диктатора Юлія Цезаря в Єгипті («Юлій Цезар»). Правитель Лангобардії Беренгар вбитий, візантієць Базиліо, брат нареченої Оттона Теофанії – в екзилі видає себе за пірата Емірена. Цезар в Єгипті отримує в подарунок відрубану голову Помпея і т.д. Вигнання або вбивство спадкоємців престолу для оперного сюжету – не новина. Тому барокові опери трактуються тепер режисерами як авантюрні блокбастери. Але, на мою думку, митці не можуть не цікавитися політикою, або бути аполітичними ані у часи Генделя, ані тепер. Політика – це частина нашого життя.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
– Напевно тому Гендель обирав історичні сюжети замість міфологічних для своїх опер?
– Цікаве питання, але відповідь на нього могла би стати окремим дослідження музикознавців. Зі свого боку, як виконавець барокових оперних партії я лише помічаю, що як у міфологічних, так і в історичних сюжетах панує подібний комплекс конфліктів – любов, влада, зрада, вбивства тощо. Єдина різниця лише в тому, що міфологічні сюжети сприймаються нами ірраціонально, у той час як сюжети з реальними персонажами, зі справжніми фактами про події, які реально відбувалися, ми знаємо з історії.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
– У музиці Гендель створює яскраві музичні портрети історичних персон. Оттон ІІ закохується у візантійську принцесу Теофанію, Цезар закохується в єгипетську царицю Клеопатру. Жінки показані об'єктами шлюбної політики, але кохання начебто виправдовує політиків і заспокоює їх територіальні зазіхання? Гендель виправдовує диктаторів, які здатні кохати?
– Якщо брати опери «Оттон» і «Юлій Цезар», то жінки у них не є простим інструментом боротьби чоловіків за владу. Жінки у цих операх маніпулюють – Клеопатра Юлієм Цезарем, Теофане Оттоном. За допомогою своєї краси і любові вони досягають власної мети. А відносно того, чи виправдовує Гендель диктаторів, чи ні, сказати складно. Кожна опера Генделя може мати щасливий чи нещасливий кінець. Залежить також і від режисерського трактування, і від сприйняття сучасників. Адже у добу бароко опера була і монодрамою, і детективом, і розважальним евентом. Опера була найголовнішим засобом соціального спілкування для еліти: провести достойно час, показати себе, насолодитися музикою. Напевно тоді опера була щось на кшталт сьогоднішнього кінотеатру.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
– Як експерт барокових опер, скажіть, чи вірив Гендель у полюбовне вирішення конфліктів? Мені пригадується натомість шевченківське пророцтво в поемі «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами». Згадуються при нагоді й однойменні опери Миколи Аркаса і сучасника Олександра Родіна, яку дивилися європейці на каналі Арте. Чи вважаєте Ви, що опера, театр, музика є соціально активним медійним ресурсом впливу на суспільство?
– Однозначно, опера завжди активно впливала на суспільство. Ми бачимо, як росія протягом історії робила оперу, оперних співаків і диригентів інструментом пропаганди. Щодо експерта, дякую за таку оцінку моєї праці, але барокових опер так багато і всі вони такі різноманітні, що експертів, напевно, не існує навіть серед музикознавців. Дуже багато матеріалу, в рази більше ніж у класиків, веристів і всіх інших разом взятих. Впевнений, що охопити і знати всю барокову музику неможливо. Жодний професіонал у цій сфері не може володіти знанням творчості всіх барокових композиторів і всіх барокових опер. І так, думаю, що Гендель вірив у вирішення конфліктів. Бо музика як у часи Гендля, так і тепер може служити засобом пропаганди, висміювати різні вади, служити гротеском або дзеркалом, допомагає зазирнути по той бік актуальних проблем. І треба згадати також про лібретистів, які співпрацювали з композиторами. Вони в першу чергу, напевно, не стільки виправдовували диктаторів, скільки намагалися показати, що диктатори такі ж люди, які мають звичайні проблеми, як і в кожного з нас – любов, розчарування, зради, побут, але змушені володіти більш глобальним мисленням стосовно геополітики, державної стратегії тощо.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
– Але, як показує реальність, час мудрих імператорів, напевно, або позаду, або це була ірраціональна вигадка історії. Звернемося краще до музики: при порівняні контртенорових партій Оттона і Юлія Цезаря колосальна різниця очевидна. Щоб коротко підсумувати: в партії Оттона панує лірика, на першому плані – емоційна, психологічна лінія. Не випадково «Оттон» вважається одним з найкращих творів Генделя з погляду мелодики і делікатної оркестровки. Партія Юлія Цезаря – навпаки діє як філософія скороминущості життя і влади. Диктатор переживає попри нове кохання екзистенційну кризу, усвідомлює смертність, передбачає власну насильницьку елімінацію з боку сенату. Які завдання стали для Вас пріоритетними у виконанні цих двох контрастних партій?
– Ці партії, окрім того, що вони є різними за характером, також різні за розміром. У Юлія Цезаря 9 арій, дует, а також, два accompagnato. І це одна з найбільших партій у моїй оперній кар’єрі. Оттон, натомість, має лише 5 арій, дует і лише одне accompagnato. І лірична партія Оттона мені особисто більше до душі, бо я можу краще розкрити свій голос. Щодо діапазону – то партії Оттона і Цезаря однотипні, але партія Цезаря не дуже вдячна. Герой постійно мусить бути на сцені, діяти, реагувати, а опера триває понад 4 години! Від того партія Клеопатри значно виграє: більш цікава, більш яскрава порівняно з партією Цезаря. За чудові фіоритурні арії саме Клеопатра, а не Цезар, отримує всі лаври. Якщо ми говоримо про жінок в операх Генделя, то явно партію Клеопатри Гендель не трактує як інструмент кохання чи примирення, а показує її як сильну, хитру жінку, яка знала, як досягти власної мети.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
З Оттоном ситуація дещо інша. Хоча Теофане також сильна, не зважаючи на свій вік розумна, освічена принцеса, вона знає свої цілі, поряд з молодим закоханим Оттоном. Думаю, що також вік героїв мав значення для Генделя як на той час зрілого композитора. Для мене партія Оттона була викликом, бо я мав вивчити її за дуже короткий термін. Я встрибнув у продукцію за тиждень до прем’єри. Щодо партії Цезаря – вона завелика і, на мою суб’єктивну думку, не така цікава, як партія Оттона. Знамениті арії "Va tacito" з тромбоном, "Empio, diro, tu sei", але мені більш до вподоби драматичні речитативи accompagnato, а також остання арія "Aure, deh, per pietà". В партії Оттона кожна арія яскрава і може виконуватися як окремий концертний номер.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Гендель не нехтував виводити в операх характери сильних жінок. Найнебезпечніший ворог Оттона – не Базіліо/Емірено, а Ґісмонда – єдиний у цій опері послідовний, політично активний персонаж. Бажання помсти від вдови лангобардського короля, інтриги проти чужинця Оттона і бажання повернути законну владу сину, цілком зрозумілі і легітимні. Партію виконала українська сопрано Олена Бєлкіна. Цікаво, що наприкінці ненависть Ґісмонди згасає, а фінальний хор закликає до миру. Як на Вашу думку, ця зміна Ґісмонди щира? Вражена всепрощенням Оттона вона складе зброю?
– Ґісмонда – дуже яскравий персонаж у цій опері. Вона має справжню силу. Саме Ґісмонда спонукає свого сина Адельберта до рішучих дій заради отримання влади для себе. У цій партії Ґісмонда проявляє себе як сильна, волелюбна, цілеспрямована жінка. В її розкаяння у фіналі опери я не вірю. Люди, які мають снагу до влади, завжди будуть добиватися суцільної влади, володіти всім і всіма і ніколи не зупиняться. Ґісмонда на деякий час змушена відступити, але за сприятливих обставин знову відновить боротьбу з новою, ще більш страшнішою силою.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– У Генделя Happy End (lieto fine) ніколи не є однозначним і остаточним. У фіналі «Юлія Цезаря» він взагалі відсутній? Чи не складається у Вас враження, що Гендель дає нам зрозуміти, що історія не вчить?
– У багатьох, не лише у барокових операх, лібретисти разом із композиторами робили , як правило дві версії зі щасливим і не дуже щасливим фіналом. Режисери могли обирати, який фінал більш пасує і вписується в ситуацію того чи іншого часу. Мудрі слова: хочеш миру – готуйся до війни. З досвіду війни в Україні бачимо, що історія і час нас нарешті навчили. Завжди були гноблення і війни, історія йде далі цими страшними колами. Україна понад 400 років має проблему з цим страшним «сусідом», який розуміє лише мову сили. Думаю, що Гендель в операх також намагався звернути увагу глядачів на циклічність історії, яка вчить, що треба завжди бути готовим до нападу, завжди бути озброєним, завжди мати сильних союзників, розрізняти друзів і ворогів.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Думка про Генделя як одного з перших «людей світу», європейця, який поєднав у творчості культури німецької Саксонії, Італії і Англії, цілком виправдана. Жарт про німецького композитора, який краще за французів знав і розумів французьку музику, краще за італійців – італійську, аналогічно англійську, але найбільше ним пишалися самі німці є загальновідомим. Які орієнтири, яких національних оперних шкіл найбільш презентабельні в операх Генделя?
– Так, Гендель народився у Німеччині, але писав опери на італійські лібрето, працював у Німеччині, Італії, Франції, Англії. Не можу сказати, чи у нього краще виходила італійська музика, німецька чи англійська. Головне, що він знайшов свій унікальний стиль і дотепер його музика захоплює і упізнається. Я з перших звуків чую: так, це Гендель! Я сприймаю його стиль як особливий мікст, притаманний лише йому. Віднести його до якоїсь окремої культури я не можу. Кожна культура знаходить в його музиці щось своє і сприймає за свого композитора.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Гендель був амбасадором різних культур. Ви виступаєте на європейських сценах як українських контр-тенор. Чи присутній в інтернаціональному середовищі оперних співаків серед Ваших колег інтерес представити щось своє, оригінальне, національне? Чи проявляють зараз інтерес Ваші колеги до української музичної творчості, до українських опер?
– Так, кожен з моїх колег багатонаціональної команди має свої народні традиції. А серед українців я є єдиний контр-тенор, постійно задіяний у бароковому репертуарі. Якщо я працюю з німцями, то бачу, як вони цінують свій фолк, австрійці пишаються своєю поп- і фолк-музикою. Я люблю наші українські народні пісні, співаю їх, це ж дуже природно! Мене неодноразово питали колеги також відносно українських опер, але на жаль крім опер Бортнянського дуже мало барокового репертуару. Шкода, що не збереглися опери Березовського. Надцікавий композитор! Музика багатьох наших композиторів загублена або знищена. А скільки чудової оперної музики Лисенка, Леонтовича та багатьох інших невідомо у світі! На жаль, не вистачає нотного матеріалу, щоб представляти українські опери в Європі.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– В українському оперному репертуарі небагато партій для контр-тенорів. За виключенням опер Бортнянського і втрачених опер Березовського у Вас практично не має репертуару в українських оперних театрах? Яка ж місія зіркового українського контр-тенора тепер, у часи війни, боротьби українців за волю, проти колоніальної залежності?
– Так, я виконую партії, створені свого часу для співаків-кастратів. Думаю, наша місія спільна – вижити, жити, щоб показувати усьому світу нашу культуру, нашу обізнаність, ерудованість, доводити, що ми європейці, маємо високий рівень культури і освіти, що виступаємо як кращі з кращих поряд з європейськими колегами. І робити свій внесок у популяризацію української музики. Вважаю, що Міністерство культури України мусить створити спеціальний сайт для іноземців всіма європейськими мовами і завантажити нотний матеріал. До мене звертаються колеги з Великобританії, просили нотний матеріал українських хорових творів. Ми разом з друзями шукали, знаходили і відправляли ноти, яких не було у вільному доступі в інтернеті. І це дуже велика проблема. Для популяризації нашої музики в першу чергу потрібний вільний доступ до нотного матеріалу!
– І це мусить бути не лише приватна ініціатива окремих фондів, інституцій і митців, а систематична робота на державному рівні. А які перипетії долі спіткали Вас після початку Російського вторгнення в Україну?
– Вторгнення, яке почалося у 2013-2014 роках я пережив особисто, подорожував, все бачив. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, тяжко кожному українцю переживати цей жах. Також ускладнилися проблеми з виїздом і в’їздом в Україну для українців, які працюють за кордоном. Вважаю, що не правильно створювати такі складності і проблеми, я повертався в Україну до своєї сім’ї напередодні війни, коли всі мої іноземні колеги застерігали. Але я не вірив до останнього, що війна почнеться. Війна застала мене в Одесі. Слава Богу, що у цей час я був зі своєю сім’єю, допомагав армії, не сидів на місці, багато працював. Проблемою для мене стало скасування свободи переміщення. Я мусив їхати працювати як співак, задіяний в європейських оперних продукціях. Але співпрацюю з групою волонтерів, які перевозлять необхідну допомогу в Україну, адже тепер, через обмеження прав переміщення не можу робити це сам.
Постановка опери «Оттон, король Германії» на Генделівському фестивалі в Карлсруе. Foto: Felix Grünschloß
– Які Ваші плани і прогнози щодо розвитку української опери в європейських театрах?
– Конкретних планів у мене, на жаль не має. Опер, які я міг би виконувати, в українському репертуарі немає. В бароковому репертуарі немає шедеврів. Але серед опер сучасних композиторів, ціную музику Олександра Родіна, Алли Загайкевич. Я би залюбки виконував цю музику. Важливо популяризувати сучасні українські опери в європейських театрах, писати опери з партіями для контр-тенорів. Я залюбки погоджуся на співпрацю, але поки що мені не пропонували і мій графік виступів у європейських театрах дуже швидко заповнюється і вже розписаний на кілька років наперед. Тому важливо таку співпрацю планувати заздалегідь.
Постановка опери «Юлій Цезар» в Опері Ляйпцига. Foto: Ida Zenna
– Які передумови і перспективи рецепції генделівських опер в Україні?
– Часто чув в Україні таку думку від керівництва оперних театрів і директорів концертних організацій, що барокова музика нецікава, що її не розуміють в Україні і навіщо це робити… Це неправда. Я виконував бароковий репертуар на різних фестивалях, до Різдвяного концерту в Одеській національній опері, мав сольний концерт в Національній опері України (ще коли був живий с.п. режисер Сергій Проскурня), концерти з Київськими солістами і у Львівській філармонії. Зали були заповнені. Публіка захоплена цієї музикою. Як можна розуміти чи не розуміти барокову музику? Вона прекрасна і публіка насолоджується чудовими мелодіями, звучанням гармоній. Крім барокових опер є надзвичайно багато ораторій і кантат, які треба виконувати. Після тих барокових концертів, які сам організовував, я переконаний, що людям потрібна така музика. У нас є чудові музиканти, прекрасна вдячна публіка. А твори Генделя як геніального і в Європі дуже розкрученого композитора обов’язково слід уводити в репертуар наших оперних театрів і концертні програми філармоній. Від цього надзвичайно підскочив би і культурний рейтинг України в очах європейських колег, які мріють виступати в Україні.
Розмовляла проф. Аделіна Єфіменко.
20.06.2023