Золотковська Таіс . Босоніж на оливі : острівний роман \ Таіс Золотковська. — Чернівці : Книги – ХХІ, 2023. – 352 с.
Засмага під грецьким сонцем і синці від побиттів, — про що новий роман Таіс Золотковської «Босоніж на оливі»?
Таіс Золотковська — відома в Україні авторка, у її творчому доробку 14 книжок для дітей і дорослих. Роман «Босоніж на оливі» створений на грецькому острові Закінтос і оповідає історію звичайної жінки Анни, яка там народилася і жила.
Таіс розказує читачам не тільки про красу та екзотичність острова, а й занурює нас у подекуди складні, небезпечні та принизливі сторінки життя будь-якої жінки, говорить про те, що зазвичай замовчують і підіймає в романі проблему насильства в сімʼї.
Бʼє — значить любить?
Анна прийшла у світ на маленькому грецькому острові Закінтос під час сильного землетрусу. Її мати Тамара народила в юному віці, через кілька тижнів залишала дочку батькам і поїхала підкорювати Лондон. Свого батька Анна не знала, тому все життя згодом присвятила тому, щоб її діти батька мали. Навіть якщо він жахлива людина.
Проблема недолюбленості дівчинки матірʼю кричить із кожної сторінки. Таіс оповідає про пуповину – звʼязок між новонародженою і матірʼю:
“Мати перерізала її (пуповину) сама, виштовхнувши Анну у світ. Піднявшись на пором. Покинувши острів”.
Через свою любов до чоловіка Тамара закриває очі на насильство, яке він чинить над маленькою Анною. Вдача дитини формується під постійним тиском матері, вітчима, ворожого світу, який раптом звалюється на неї у Лондоні.
Анна — жертва свого становища, вона відчувала любов від бабусі і дідуся, але її з ними розлучили, від подруги Елени і друга з далекої Індії Гашни, – але доля невблаганно розкидала їх по світу.
Натомість поруч залишаються лише подразники, а життєві обставини складаються так, що Анна не може піти до омріяної школи і не отримує освіти, хоча живе у Лондоні. Вона повертається на свій маленький острів, щоб зустріти там своє велике кохання і найбільше розчарування — красунчика Ніко.
Цей дон-жуан мав не найкращу репутацію на острові, проте 17-річна Анна виходить за нього заміж. Авторка одразу попереджає: «довго і щасливо» – це не про них, а весілля — це не кінець, а лише початок цієї історії. На жаль, це не особлива історія морального виродження чоловіка в сімʼї, багато українок впізнають у Ніко власних чоловіків, татів чи дідусів. Анна намагається зрозуміти, з чим повʼязана така жорстокість, де вона народжується, чому чоловіки не здатні тамувати власну лють?
Анна фіксує в памʼяті не події, а почуття і емоції, які її супроводжували. Вона думає:
“Насильство почалося чи ще ні? Яка різниця між насильством та подружньою сваркою? ”
Одна думка про насилля викликає у нас злість і відразу, адже ніхто не має права когось бити, проте маленька жінка Анна — яскравий приклад того, що ці закони не діють в жорстокій реальності. Дати цьому раду може тільки вона сама, але не без підтримки близьких людей — сестри, бабусі і приятеля.
Але є в романі і справжня любов — щира і гарна. Коли Анна думає про своїх батьків, то їхнє кохання здається їй прекрасним. Вона потайки думає:
“Коли кохаєш по-справжньому, кохаєш до нестями, то рук – не губ, не шиї, не лона, а рук – торкаєшся губами”.
А її сестра Христина, розповідає, що таке любов, коли заплющує очі і кладе руку на сонячне сплетіння:
«Коли тут стає тепло. Якщо, дивлячись на людину, ти вся перетворюєшся на усмішку і сонце. Коли хочеш і робиш йому добро, коли хочеш спати з ним під однією ковдрою ніч безперервно, тільки щоб випадково торкатися. Коли дивишся на нього, поки він спить, і нікуди не поспішаєш, бо це і є головне у житті».
Орієнталізм побуту
Не менш цікавою є лінія, яка розпочинається вітчимом Анни і закінчується її чоловіком Ніко. Вона, власне, прагне пояснити чоловічу некеровану лють, яка виливається на інших.
12-річна Анна зазначає: “Якщо до народження двійнят він (вітчим) приховував свій гнів, то тепер, через тиск на нього самого, який надходив з листів та дзвінків з дому, він не ховає роздратування”.
У цьому спостереженні дитини і криється відповідь на питання, чому чоловіки знущаються над своїми жінками, чим більш орієнтальне суспільство, тим більше наруги над жінкою.
Колись у “Польових дослідженнях” про це вперше заговорила Оксана Забужко. Вона, а згодом і інші жінки почали помічати, що їхніх чоловіків принижують і ображають “кращі, багатші, впливовіші”, вони знищують його самооцінку. А потім чоловік за рахунок жінки хоче її повернути. Тому кричить, бʼє, ґвалтує і сподівається, що це зробить з нього когось кращого, натомість скочується у прірву дикості.
Парадоксально, але переможницею у цьому орієнтальному хаосі повсякчас залишається бабуся Анни. Слабкодухі й гнилі чоловіки не наважуються боротися з цією сильною і принциповою жінкою. У чому її сила? Напевно в багаторічному щасливому шлюбі, взаємоповазі і любові, яка ніколи не покидала її душу.
Повернення додому
Попри жах, який часто наповнює несміливу Анну, чоловіків, які довгий час знущаються над нею, випробування, що їх постійно посилає доля, ця жінка мешкає на неймовірному острові.
Його красу можна довго обгорювати, але краще побачити його на власні очі. Закінтос омивається теплим морем, його простори покривають теплі піщані пляжі, а тіло вкривається бронзовою засмагою одразу, як спускається з палуби парома.
Саме тут дім Анни. Вона довгі роки розривається між Лондоном, далекою Індією, рідним островом, між будинком бабусі, чоловіка, квартиркою над своїм магазином і не може визначитись з тим, де їй бути і як жити далі. Вона ніби стеблинка, яку вітер нахиляє у той бік, в який дме.
За роки біганини, втеч і повернень, вона усвідомлює головне:
“Будинок, у якому народився, — це місце, куди можна повертатися знову і знову, доки не піде остаточно той, хто любить тебе”.
Доки живе бабуся, Анна має куди повертатись, доки на телефоні є сестра, Анна має куди повертатись, доки її діти і коханий чоловік поруч, вона має куди повертатись.
Таіс Золотковська підмітила важливу роль банальних, здавалося б, речей — дому, висловлення почуттів і проблеми самоідентифікації та розгубленості дорослих.
Авторка влучно каже про важливість говоріння після довгої розлуки усіх тих, хто мусив покинути свої родини, хто захищає нашу країну, або виїхав за кордон від війни:
“Банальності сипалися між ними, але слова були потрібні, щоб любов не перелилася через край розлуки”.
Ця книжка про те, що на часі, про те, що на часі доки, доки не буде поборене.
05.05.2023