Умивання стіп

Уривок з роману «Ангел і осел»

Чотирнадцятого числа місяця нісана розпочиналося святкування Песаха. Усе, що відбуватиметься протягом наступного тижня, починаючи від Опрісноків, – велике свято, і тому до міста сходилася сила-силенна паломників. Після арешту, суду, смерті та Ісусового воскресіння день святкування Пасхи для християн зміщується на один день відносно гебрейського тижня. Для гебреїв сьомим днем уважався Йом Шабат. І коли трапилося те, що Трапилося, то новозавітня Пасха почалася і відтоді завше починалася першої неділі першої повні місяця, розрахована у вигляді долонь, названі руками Іоана Дамаскіна, на яких прочитувалося двадцять вісім кіл сонця – на лівій та дев’ятнадцять місячних кіл – на правій, за якими й визначали день воскресіння. Але до часу страти Єшуа останнім – сьомим днем тижня був Йом Шабат. За сім днів перед Песахом, коли дні тижня називалися по гебрейськи й не інакше, Каяфа особливо ретельно дотримувався чистоти. Хіба не кожного року перед Пасхою його проймає той особливий трепет входження до Храму. Але від однієї думки у нього ссе під ложечкою. Внутрішню гризоту пояснював собі боязню бунту. Для цього достатньо будь-якої провокації, бо тоді збуджений нестримний юдейський натовп безжально сіктимуть римські вояки. Хіба знатимеш, хто примандрує до вічного міста і з якими намірами? З прихованими за пазухами ножами чи з чистою душею сповнити Пасху? Побоювався одного – якщо трапиться заворушення, то Понтій Пилат замінить його, Каяфу, іншим, як це трапилося з Анною, його тестем, п’ятнадцять років тому. Анна, зберігши за собою членство в синедріоні, доклав неймовірних зусиль, щоби раду старійшин юдейського народу очолив його зять, тобто він, Каяфа. Післані Каяфою слуги поверталися з галилейських селищ і містечок, переповідаючи про чуда та проповіді Єшуа. Первосвященник вислуховував принесені на язиках вістки. Пригадалося Каяфі, що двадцять років тому прийшов до Храму зі своїми батьками підліток, з уст якого злітали слова, наче голубиці. Каяфа тоді готувався прийняти первосвященний сан, бо над головою Анни скупчувалися чорні хмари невдоволення римлян. Серед тих старійшин і книжників, що оточили Єшуа кільцем та слухали, Каяфа сидів у другому ряді. За ним, дихаючи в спину, купчилися ловці ґав. Дивно було бачити це сторонньому, що навколо підлітка зібралося стільки сивобородих мудреців. А якщо тої хвилі хтось з цікавості підходив ближче, то почуті слова і гострий розум Єшуа вражав. Як з’ясувалося, батьки Єшуа, гадаючи, що хлопець повертається до Вифлиєму з іншими паломниками, але не знайшовши Його на шляху, повернули з напівдороги. Каяфа запитав левита, що сидів поруч, чи знає той, скільки хлопцеві років. Той відповів, що дванадцять. «Не кожен книжник, – міркував Каяфа, – доживаючи до похилого віку, зміг би так знати Мойсеєве П’ятикнижжя». Так думали усі, хто слухав тої миті Єшуа. А ще вони думали, що тільки через рік Його покличуть читати Тору й одягуть тефлін, промовивши благословіння: «Барух ата адо-най ело-ейну мелех аолам ашер кідшану беміцтвотав вецівану легоніах тфілін». «Звідки це у нього?» – роїлося в голові Каяфи. Ставши первосвященником, він час до часу повертався до зустрічі з тим незвичним хлопчиком-галилеянином, але той – як камінь у воду. Та ось три роки тому погоничі караванів принесли до Єрусалима вістку про молодого проповідника, й Каяфа негайно післав своїх слуг до Галилеї. Минулої Суботи приносилася жертва корбанот-а-мусаф. Каяфа увійшов до Храму, як завжди, в супроводі коенів і левитів. Цього разу усіх, хто перебував у Храмі, здивувало, як жертовна тварина спокійно, не опираючись, віддалася на поталу. Обвисла голова теляти, посмикуючись, лежала на жертовному камені. Каяфа відклав гострий ніж, яким щойно полоснув шию, й упіймав себе, за стільки років служіння, на думці, що задушливий запах теплої крові нагадував нині терпентиновий. З перерізаної шиї булькотіла коричнева течія, й левит, зціджуючи залишки, оббризкався з голови до ніг. А як може бути неприємним те, що приємне Всевишньому? Вкотре проробивши ритуал, Каяфа умив руки від крові, витер і пішов переодягатися. Уже виходячи, побачив у дворі перед мідним жертовником, як один із коенів, узявши від жінки пару голубів, надломив одному шию і крила. Кров’ю принесеного в жертву змастив пір’я другого і відпустив. Удома застала Каяфу вістка про прибуття Понтія Пилата. Донесли, що в’їхав Дамаською брамою. Прокуратор зупинявся у фортеці Антонія. З Галилеї прибуде на святкування Песаху також Ірод Антипа. Єшуа з учнями переночовував тоді за мурами міста, неподалік Оливкової гори. Один з наближених Ним, Юда Іскаріотський, скаржився, що навіть перед святом важко зібрати достатньо коштів для винайму житла в місті. «Де поділася щедрість та жертовність нашого народу?» – промовляв уголос, заглядаючи в порожній шкіряний капшук. Єшуа на Юдині скарги відмовчувався. Зібраних пожертв і справді – як кіт наплакав. Тоді хтось із учнів, можливо, Яків, Заведіїв син, запропонував отой садок у підніжжі гори. Мовляв, місце безпечне. З усіх-усюд стікалися на свято паломники, й більшість переночовувала в околицях, бо в місті усе, що здавалося на винайм, було заповнено. Більшість із них йшли не впорожні, а – перев’язавши ноги тварин мотуззям – з ягнятами, яких або принесли з собою, або ж купували біля Храму, на Овечому ринку. Перед дверима четвертого дня тижня Йом Хаміші в Єрусалимі зібралися всі, хто займе в цій історії відповідне місце. Власне того дня, коли вістка про прибуття Понтія Пилата досягла вух Каяфи, первосвященнику доповіли, що зі східної сторони Золотими воротами на ослиці в’їхав у Єрусалим Єшуа Назарянин. Непокоїло Каяфу, що люди урочисто зустрічали того так, начебто цар Юдейський заступав на трон. Бо тоді містяни, дізнавшись, якою брамою в’їжджає правитель, ставали по обидва боки процесії з пальмовим гіллям в руках та радісно викрикували: Осанна! Покликаний Каяфою книжник прочитав слова пророка Єзекіїла: 2. Господь сказав до мене: «Брама ця буде зачинена, не буде відчинятися, ніхто не ввійде нею, бо Господь, Бог Ізраїля, увійшов нею; вона буде зачинена. 3. Лише князь – як князь – у ній сяде, щоб їсти хліб перед Господом; він увійде сіньми тієї брами і нею ж вийде.» 44:2-3. «Якщо книжник, – міркував Каяфа, – вірно прочитав Єзекіїла і в стихові йдеться саме про цю браму, то що все це означає?» Він вирішив порадитися з Анною і подався до тестевого дому. Місто наповнювалося паломниками, що вешталися вузькими вуличками, заважаючи одне одному. З пекарень пахло прісними коржами, повсюди йшла торгівля, і навіть у Храмі торгівці з міняйлами, тішачись напливом покупців, збували свій крам. До Анниного дому – два кроки, тому Каяфі не довелося довго йти. Він оминув штовханину, від якої в такі дні не вбережеться ні злидень, ні первосвященник. Попереду торували шлях коени і левити, розпихаючи натовп у різні боки. Увійшовши в дім, Каяфа побачив ув одній із кімнат Анну й упіймав стривожений погляд. У цей час минулого року вони так само зустрічалися, щоби обговорити прибуття прокуратора, та лише мимохіть згадали про Єшуа, про якого доносилися перекази про чуда і навчання через проповіді. Знали Каяфа з Анною, що ходить Він з капернаумськими рибалками Галилеєю та Самарією. А те, що інколи заходить до Юдеї, донині їх не турбувало. Чого вони не сподівалися зовсім – що цього року Він прибуде з учнями до Єрусалима святкувати Пасху. Чули, що дозволяє собі казати, що зруйнує Храм, а за три дні збудує новий – і це непокоїло та насторожувало. Анна прочитав думки зятя й запитав: «Чи ти знаєш, де той Єшуа Назарянин тепер?» «Останньо був у Храмі, – відповів Каяфа, – поперевертав столи продавців та міняйл, виганяючи їх зі словами, що то Дім молитви Його Отця». Анна помовчав, а тоді запитав: «Він сказав – Дім мого Отця?» «Так і сказав», – підтвердив Каяфа. Повечерявши в домі одного чоловіка, якого вислані Ним запримітили із глеком води, Єшуа з дванадцятьма повернувся до Гетсиманського саду. Надходив четвертий день тижня Йом Хаміші, й до Песаха залишалося два дні. Групка, відділившись від стін міста, увійшла в темінь оливкового саду. І хоч ночували там кілька ночей, та лише цього вечора вдарив їм у ніздрі терпкий запах жовтого суцвіття. В Єрусалим прийшла весна, й галузки оливкових дерев випромінювали пахучий цвіт. З боку Кедронської долини не вщухав гавкіт псів та чиясь, мабуть, прив’язана до оливок, ослиця голосом, схожим на свист повітря з пробитого бурдюка, полохала ніч. В усіх чотирьох Євангеліях Юда Іскаріот – чи був він людиною з Керіота, чи з якогось передмістя, а може навіть сикарієм – стає ключовим персонажем в подіях арешту Єшуа Назарянина о третій сторожі. Усе, що відбудеться тої миті, незважаючи на псячий гавкіт та ослицю, якій закортіло народжувати, без Юди відбутися не могло. Залишивши Анну, Каяфа повернувся додому, зібрав наближених і почав з ними радитися. Він запитав їх, оглядаючи кожного, чи чули вони що-небудь про Єшуа Назарянина. Сиділо в домі Каяфи їх шестеро з тих, хто допомагав прислужувати в Храмі, тобто коени і левити. Вони ж засідали також з ним в синедріоні. Були з-поміж них садукеї і фарисеї. І хоч будь-якої миті поміж ними могла спалахнути неприязнь, все ж кожен з присутніх підтвердив Каяфі, що рознеслися Єрусалимом чутки, що Назарянин називає себе Одним із Отцем і Сином Божим, а люд, який плентається за ним і розвісив вуха від проповідей, уважає його за Месію. Ті шестеро разом з Каяфою проронили, як ворони, страшні слова, що достоїн смерті за таке богохульство. Вирішено – судити за Законом. Тоді Каяфа звернувся до присутніх, що необхідно дізнатися, в якому місці той Єшуа перебуває, але засумнівався, промовивши: «Нині, коли місто переповнено паломниками, – не відшукати нам його». Тоді вирішили знайти когось, хто ласий на гроші. Та було в них мало часу на такі пошуки, а єрусалимський та прибулий люд не зрозумів би вчиненого беззаконня. Ось чому Каяфа вислав кількох своїх рабів, щоби походили вулицями й рознюхали. Можливо, хтось із них і зіткнувся в натовпі з Юдою Іскаріотом. Зіштовхнувшись, розпочали сваритися. Так і познайомилися. Понтій Пилат виїхав із Кесарії, можливо, за тиждень до свята Песаха. Приморська дорога тягнулася вздовж берега Середземного моря до Єрусалима. Кожної весни перед наближенням чотирнадцятого нісана намісник Юдеї наказував кесарійському гарнізону лаштуватися в дорогу. Окрім власної охорони, частина гарнізону потрібна була для підсилення безпеки в місцях скупчення паломників. До того ж, потреба в додаткових силах для охорони фортеці Антонія, в якій зупинявся Понтій Пилат, ніколи не була зайвою. На охорону проливу леґіон Х ще до Понтія Пилата переведено до Кесарії й розміщено в казармах, побудованих на пагорбах. Якщо все складалося добре, то виїхавши після сніданку в супроводі численного війська, Понтій Пилат міг розраховувати на дводенну подорож. Спочатку – у вранішній прохолоді. Пізніше робилося спекотно й солоні подуви з-над моря не рятували. Саме тому Пилат наказував зупинятися. Військо перепочивало, шукаючи для сховку будь-який затінок. Понтіїв намет ставили поближче до моря. Намісник Юдеї з дружиною Клавдією Прокулою ловили, як вітрильник під час штилю, напрям бризу. Надвечір у єрусалимських сутінках Пилат із супроводом дісталися до фортеці. І хоча він відчував втому від цілоденного переїзду, все ж вислухав рапорт коменданта. Під охороною римської залоги знаходилися основні брами, якими входили паломники в місто, Храм, фортеця. Також вояки стовбичили на багатолюдних ринках, особливо Овечому, куди для продажу зганяли табуни овець, призначених для пасхальної жертви. В юрбі могли крутитися сікарії чи зелоти – злочинці й підступні нападники. Насамкінець комендант згадав у розмові про Каяфу. Мовляв, навідався до фортеці, а чого – комендант так і не зрозумів. Понтій Пилат запитав про акведук, яким постачалася до міста питна вода. Почувши у відповідь, що з постачанням все в порядку, намісник розпорядився приготувати назавтра лазню. Пилат сподівався перебути Песах і свято Оприсноків в Єрусалимі та за тиждень повернутися до Кесарії. В столиці намісництва він почував себе римлянином, а від Єрусалима, особливо у такий час, очікував небезпеки. «Але де ж вона причаїлася? – запитував себе Понтій. – Тут за колонами фортеці чи за міцними мурами міста?» З палацу на північ проглядався Гетсиманський сад. У підніжжі гори, званої Оливковою, переночовували галилеяни. Вдень вони ходили до міста. Єшуа збирав натовпи, а його учні збирали по вулицях подаяння, щоби прохарчуватися. Нікого тут не знали. Понтій же, переходячи широким коридором тераси в напрямку спальні, ковзнув поглядом в бік темної гори, зі сторони якої доносилися запахи оливок і терпентинового цвіту. Від часу прибуття до Кесарії він навчився розрізняти запахи. Терпентиновий був млосний і як прес, що вичавлює оливкове масло, стискав легені. Надходив час першої сторожі. Варта заступала на охорону фортеці, а слуги доливали оливкові оливи в ліхтарні на цілу ніч. Збоку Кедронської долини доносилися ослячі скрики. У четвер, першого дня Опрісноків, пішли Петро з Іваном Заведеєвим до міста. Наближаючись до міських мурів, побачили зоддаля чоловіка, що ніс на плечі глек із водою. Єшуа попередив, що зустрінеться їм незнайомець. Учні почують про його бажання справити пасхальну вечерю в тому домі, куди увійде не названий в жодному із Євангелій слуга. Йшли за ним слід у слід та потрапили до Йосипа Арімафейського. Дім, куди привів їх водоноша, стояв на пагорбі, званому Сіоном. Господар, дізнавшись, що то за гості переступили поріг, уважно вислухав Петра Симона, який сказав: «Учитель наш, Єшуа з Назарету, хоче справити Пасху в твоєму домі. Чи приймеш нас?» «Так», – відповів господар. Петро Симон і Іван Зеведеєвий, розгледівшись, зрозуміли, що перебувають в заможному домі. Йосип Арімафейський провів гостей до найбільшої кімнати й показав, де приготує для них пасхальну вечерю. Не знали галилейські рибалки, що направлено їх до члена синедріону і фарисея невипадково – Йосип симпатизував Назарянину. Навіть минулої неділі, затесавшись серед юрби, він зустрічав Єшуа під аркою Золотої брами. Йосип Арімафейський цих незнайомців упізнав. Іван Заведеєвий першим йшов за ослицею, а Петро Симон відпихав тих, хто наближався заблизько до Єшуа, перегороджуючи шлях. Коли ж про усе домовилися, дві тіні покинули дім Йосипа й подалися в напрямку Оливкової гори. Назавтра Учитель, сповнений печалі, увійде в дім з дванадцятьма. Приляжуть навколо розстеленого, з наїдками і напоями, килима. Йосип, як хлібосольний господар, накаже своїм рабам омити гостям ноги. Такою була традиція. До кімнати, в якій тільки-но вляглись, опершись на ліві лікті, Учитель з учнями, увійшло кілька рабів з глеками, наповненими водою, і домотканими полотнами. Але Учитель попрохав рабів, аби ті залишили глеки і рушники та покинули кімнату. Узяв Він глека і, закинувши рушник на плече, почав обмивати ноги Петрові. Лиючи на спилюжені зашкарублі стопи, обтирав лляним полотном жовтого кольору, яке фарбовано сумішшю з листя мигдалю і товченої шкіри граната. Раби принесли дванадцять рушників, і кожному учневі Він омивав ноги, виказуючи свою покору любові. Йосипові гості знову вляглися навколо простеленого зі стравами килима і цілий вечір не могли збагнути, нащо Учитель, наче господарів раб, мив їм стопи.