Дроти

Їм важко даються окремі слова: «відав», «вінеси», «вітери», «вістави…» – ну немає такого в словнику літературної мови. Непросто утворювати множину, орудний відмінок. По-справжньому важко, якщо жити довелося в глухому селі, дали хату – в містах вже й не чути такого. Ці перлини «дітвак», «домів», «коби», «ади», «тіко», «видко» і «курбани» стрімко зникають, поступаючись місцем універсальному розмовному шлаку «тіпа», «корочє», …, сто слів максимум – і їм, переважно молодим, якось вистарчає.

Їм важко, вони ВПО – але минув рік, і вони вже говорять українською мовою. Між собою – не знаю, це інша приватна історія, але у спілкуванні з продавцями, владою, лікарями, місцевими – так. Звісно, є винятки, але й на наших вулицях трапляються місцеві москалі – п’ятдесят років прожили на заході і далі говорити українською не можуть (не хочуть?). Очевидно, що ВПО ще не говорять, як «еті бандеровци», роблять помилки, там букву чи дві, «па десять» замість «по десять», неправильно наголос, вставляють літературні «відважно», «коштовно», «чимдуж», пролітають аж ніяк не тутешні «осьо», «добридень» і «доброго, гарного дня», замість більш звичного «добрий день» – але прогрес очевидний, «здрастє» вони вже забули. Нам, хто з дитинства носив мешти, їв пляцки з тертої бульби і їздив на ровері, на додаток мав цьотку чи вуйка в Канаді, це здається ніщо. Але проти їхнього українства було все – суспільство, середовище, виховання. Скільки галицьких підлітків знає, що означають вживані на щодень поколіннями дідів і батьків, не кажучи вже про прадідів, шубер, шуфляда, шуфля, шуфелька, шуфрига, шляфрок, не згадуючи ліци, дахівку, коновку, студню, вельон, виходок, камізельку, райстопи і майтки? Завдяки туристичній індустрії знають, напевно, що то є стрих, стодола, бамбетель, пательня, братрура, бритванка і слоїк.

Щоб добре говорити, треба говорити, практика – це все. Вимову шліфують. Словниковий запас збагачують або читанням, або спілкуючись, «хапаючи» слова. Англійською є два слова, які означають вчити: learn – вчити щось методом наслідування, повтору (танцювати, плавати, їздити, малювати і мову, говорити) і study – вчити, включаючи голову (математику, фізику, хімію). У ВПО вперше з’явилася можливість покращити – насправді вивчити – українську.

Еволюцією людина запрограмована берегти енергію, не робити те, що не потрібно, без чого можна обійтись. Але коли припре, то все закипає, настає інтелектуальний прорив. «Грузини», я пам’ятаю з 90-х, на базарах Польщі вже наступного дня розуміли, що означає «таньо» і «дрого»; ми з товаришем в Белґраді до вечора в’їхали у сербське дякую: «хвала лєпо господін». У «робочих посьолках» українською не говорили. Мову не вживали ніде, майже ніхто і ніколи. Школа і дехто з того покоління, що застало війну і вижило в голод, ще якось говорили. Хоча що там школа – вчителі української мови говорили «па рускі» і відпускали з уроків. У них в родині ніколи не було шваґра, вуйни, цьотки і стрийни – у них були золовка, свекровь; на весіллі не дружба і дружки – боярє. Українську вони чули в метро, коли оголошують станції, в радіо, з владних трибун – ну і телевізор, звичайно: футбол, серіали, новини. Інтернет – це суцільне «па рускі» був і є навіть зараз. Відкрийте будь-який сайт інтернет-магазину. В куті зверху рус/укр. Двомовність у нас узаконена? Наші громадяни настільки тупі, що не зрозуміють текст українською мовою? Занурте їх в україномовне середовище, заберіть цю російську потвору – і дайте їм шанс банально вивчити рідну мову. Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», проведеним 17−18 серпня 2022 року, лише російською спілкуються вдома 13% українців. Хотілося б вірити у всю цю статистику, але я пам’ятаю першу хвилю біженців, жертв цієї війни: з української у їхній мові було тільки «шо» замість «что». Це для цих соотєчєственніков «рус»? Русифіковані міста-мільйонники вже стали україномовними?

Ще до початку російського вторгнення на тлі визнання росією «незалежності» «Л/ДНР» у соцмережах запустили флешмоб «Я переходжу на українську». Хто тільки на цьому не піарився. Урочисто, в інтерв’ю, перед камерами. А потім «я чудово розумію і гаварю по-українськи, але ви ж розумієте, російську слід залишити».

Центральні видання просто добавили опцію «укр» – «рус» залишивши. Я знаю тільки один сайт, який зробив все по-чесному. «Російська версія Бабеля закінчилась з початком війни, її більше ніколи не буде. Натомість є англійська». Все. Решта рус/укр або модне eng, де українська в ролі бідної родички. Як це? Наприклад, найвідоміший серіал Wire (автора сценарію Обама забрав до себе у Білий дім) українською подають як «Дроти», а «па рускі» – «Прослушка», бо її так, власне, і називають на професійному сленгу, Wire. Виходить, що журналісти не володіють мовою, пишуть на язику і тупо через гуглтранслейт перелопачують тексти. Найбільше паскудство – коли українську зневажають ті видання, де в назві є «українська», «по-українськи». Або назву змініть, або не будьте жлобами і візьміть на роботу літредактора і коректора. Звідси силос, що називається «стрічка новин», де спочатку йде повідомлення про обмін полоненими, далі – про вагітність якоїсь цьоці з чергового дебільного шоу, а потім – звернення президента. Це в країні, де вже рік триває війна! Ніби не вони формують цей інформаційний комбікорм і перетворюють на медійних персон чергових «ніхто». Вони, звичайно, скажуть, якщо їх звинуватити в цьому, що не винні – треба виживати, реклами немає, це все читачі, вони хочуть читати цей треш, от тому і друкують відвертий непотріб.

Чого ж дивуватись, що дітки й далі слухають російське лайно – це з їхніх телефонів на вулиці чути московську попсу, реп, хоча менше, ніж до війни. За словами радника міністра внутрішніх справ Вадима Денисенка, всі молодіжні субкультури України говорять «па русскі». Звідси «ПВК Редан» – спроба російських пропагандистів використати дітей для дестабілізації ситуації в Україні.

Звісно, на кордоні з ордою має бути рів із крокодилами, кілометри колючого дроту, височенна стіна, бите скло, кулеметні гнізда й мінні поля. Але крім фізичного є ще захист ментальний, і найкраще, що можна придумати (і, звичайно ж, задіяти), – мовний бар’єр, щоби тупо не розуміли ворожого контенту. (Кацапи української не розуміють). Чим загрожує незнання мови, дохідливо пояснив один захисник Києва. Це була стаття в Economist, де розповідалось про боротьбу з ворожими ДРГ в перші дні війни прямо на вулицях Києва. Герой розповіді, цивільна людина, сказав, що «краще б на нас напав Талібан». Чому? У нас і в них однакова зброя, одяг і мова. Ніч, вони зупиняють машину – нічого не видно, хто там, скільки людей, озброєні, ні – питають: «Стой! Кто ви?» У відповідь – «Своі»??? На війні це питання життя і смерті.