У вівторок, 7 лютого, на 72-му році життя помер відомий львівський історик Леонтій Войтович, невтомний дослідник історії Галицько-Волинської держави від карпатських хорватів до останніх королів.
Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив міський голова Миколаєва Львівської області Андрій Щебель.
«Велика втрата. Відійшов у вічність Почесний громадянин Миколаєва, історик Леонтій Войтович. Професор, доктор історичних наук, активний громадський діяч, автор багатьох видань. За багаторічну історико-краєзнавчу діяльність пан Леонтій зробив надзвичайно великий внесок у розвиток нашого краю», –написав він.
Леонтій Войтович – історик, генеалог, медієвіст, доктор історичних наук. Старший науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України; завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Учень Ярослава Ісаєвича.
Народився 16 травня 1951 року в Єманжелінську на засланні. У 1972 році закінчив механіко-машинобудівний факультет Львівського політехнічного інституту за спеціальністю динаміка і міцність машин. Фактично, це була чи не єдина спеціальність у політехніці, де математичні дисципліни вивчали цілих п’ять років. Захистив диплом із досить нетиповою кваліфікацією: інженер механік-дослідник. Стверджують, що це була еліта "Політехніки", куди набирав кращих абітурієнтів особисто професор М.С.Комаров. Працював за здобутим фахом у Берегівському філіалі Всесоюзного науково-дослідного технологічного інституту ремонту та експлуатації машинно-тракторного парку, де займався автомобільними підйомниками та гаражним обладнанням, пройшовши шлях від конструктора ІІІ категорії до провідного конструктора і завідувача сектору. Пізніше Леонтій Войтович працював головним механіком і головним інженером одного з найбільших деревообробних комбінатів з великим числом працівників, тисячами верстатів і сотнями машин. У 1990-х рр. сімейні обставини змусили його покинути Закарпаття та повернутися до Миколаєва, де він був заступником, а у подальшому – першим заступником голови райдержадміністрації, заступником голови районної ради. На цих посадах Леонтій Вікторович займався питаннями економіки, промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку, енергетики і комунального господарства.
Але попри навчання у "Політехніці" і повне завантаження на роботі, Леонтій Войтович завжди ґрунтовно займався історією як наукою – історичну освіту він здобув, не закінчуючи історичного факультету. В Береговому він розпочав фахові наукові студії з слов’янського етногенезу і саме з цими своїми дослідженнями вийшов на академіка Ярослава Ісаєвича, тоді ще доктора історичних наук, завідувача відділу історичних пам’яток Інституту суспільних наук АН УРСР. Вони познайомилися у 1985 році – і розпочалася довголітня співпраця двох учених, яка тривала до самої смерті академіка. Її результатом стали дві успішно захищені дисертації, більше двох сотень робіт, у тому числі і 12 ґрунтовних монографій, які відзначені рядом нагород і премій, зокрема премією М.Грушевського у 2003 р. Власне Ярослав Ісаєвич і спрямував пошуки науковця на генеалогію династії Рюриковичів, якою тоді в Україні практично ніхто не займався. Так генеалогічні дослідження і стали головними в доробку історика.
У 1994 році Леонтій Войтович захистив кандидатську дисертацію «Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12–16 століттях».
З кінця 1990-х рр. Леонтій Вікторович розпочав педагогічну діяльність у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Спочатку він працював на посаді професора на кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін (тепер – кафедра давньої історії України та архівознавства), а у 2005 році став завідувачем кафедри історії середніх віків та візантиністики.
У 2001 році захистив докторську дисертацію «Князівські династії Східної Європи (кінець 9 – початок 16 століття): склад, суспільна і політична роль».
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Автор понад 600 праць з військової та політичної історії, в т. ч. 28 монографій.