Ґібралтар з дивовижною реґулярністю стає яблуком розбрату між двома країнами-членами НАТО і Європейської Унії — Іспанією та Великою Британією. Нині ґібралтарська проблема знову загострюється, загрожуючи перерости в митно-прикордонну війну.
Нагадаємо, що Ґібралтар — це заморське володіння Великої Британії, розміщене на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова. Фактично це невеличкий острівець, площею 6,5 квадратних кілометрів, сполучений з континентом вузькою косою. Там мешкають приблизно 25 тисяч осіб.
Формально керує Ґібралтаром губернатор, що його призначає монарх Великої Британії. Хоч реальним розпорядником справ є головний міністр (Chief Minister), якого затверджує губернатор після підтримки кандидатури більшістю парламенту.
Зробімо короткий екскурс в історію, аби стала зрозумілішою суть британо-іспанського конфлікту. Отже, 1462 року у процесі героїчної Реконкісти Ґібралтар відвоювали в маврів і він перейшов у володіння Іспанії. Так було до 1704 року, коли півострів захопила англійська ескадра під командуванням адмірала сера Джорджа Рука. У 1713 році за Утрехтським мирним договором, що його нав'язали Мадриду Лондон і Париж, Ґібралтар відійшов під англійську корону. Іспанці, звісно, не змирилися з таким статус-кво. Під час англо-іспанської війни 1727 року іспанське військо намагалося взяти штурмом Ґібралтарську фортецю, проте безуспішно. Друга спроба іспанців — у часах війни за незалежність США — теж зазнала невдачі. А 1805 року відбулася славна Трафальґарська битва, в якій адмірал Нельсон розгромив франко-іспанський флот, остаточно закріпивши Ґібралтар у британському володінні. Врешті-решт 1830 року Ґібралтар офіційно оголошено колонією Великої Британії. Для того, щоб закрити історичну тему, нагадаємо, що на референдумі 10 вересня 1967 переважна більшість ґібралтарців (12138 проти 44) проголосували проти переходу під іспанський суверенітет.
На цьому в британо-іспанській суперечці можна було б поставити тлусту крапку, якби не гонор Мадрида. Хоча цей іспанський гонор у ґібралтарському аспекті виглядає радше як дрібне хуліганство. Іспанія рік у рік влаштовує Ґібралтару якісь капості, здебільшого вони полягають у прикордонній блокаді. Найжорсткішою була блокада за часів правління Франціско Франко. Щойно по смерті диктатора в 1975 році напруження трохи пом'якшилося, проте цілком не зникло й раз на кілька років (а часом і щороку) давало про себе знати новими прикордонними сварками.
Наприкінці липня цього року в іспанської влади стався ще один «ґібралтарський рецидив». До нового загострення стосунків дійшло у липні, коли влада Ґібралтару поклала собі збудувати штучний риф у прибережних водах. Іспанці одразу ж заявили, що це заважатиме їхньому рибальському промислу, і дали відповідь — посилену перевірку на кордоні. Лондон потрактував ці перевірки як політичний тиск, а Мадрид стверджує, що просто бореться з відмиванням грошей та контрабандою тютюну. Таке враження, що Іспанія, яка нівроку потерпає від банківської кризи, не має інших проблем, окрім ґібралтарської.
Зрештою, посилення режиму іспанських перевірок призвело до затримок на туристичних маршрутах і створило безліч додаткових труднощів місцевим мешканцям. А Мадрид так розшалівся, що висловив намір запровадити прикордонний збір до 50 євро з кожної машини, а також заборонити літакам, які прямують до Ґібралтару, використовувати іспанський повітряний простір.
Зачувши, що справа зле пахне, Лондон навіть постановив для певності вирядити до далекого середземноморського півострова кораблі свого Королівського військового флоту. Британський уряд запевняє, що то «лише частина рутинних військово-морських маневрів», не пов'язаних, нібито, з поточною політичною суперечкою. Але якось дуже підозріло «маневри» збіглися в часі з проханням головного міністра Ґібралтару Фабіана Пікардо про підтримку від військово-морського флоту через ескалацію напруження з Мадридом. Зрозуміло, що коли поблизу своїх берегів ґібралтарці бачитимуть потужні бойові кораблі з британським прапором на щоглах, як за часів адмірала Нельсона, це непомалу додасть їм оптимізму.
Ескалація конфлікту між Лондоном і Мадридом справді загрожує перерости той рівень, якого вона зазвичай досягає в ґібралтарському питанні. Хоча найдивнішим у цьому протистоянні є те, що, на думку експертів, Ґібралтар для Лондона вже давно втратив колишнє стратегічне значення. Британській імперії вже давно немає потреби за допомогою Ґібралтару контролювати, як колись, «ворота до Середземного моря».
Велика Британія, аби спекатися території, яка приносить більше проблем, аніж користі, навіть готова була б поділитися відповідальністю за Ґібралтар з Іспанією, розуміючи, що та розглядає це як перший крок до повного поглинання півострова. Так, 2002 року за згоди Мадрида і Лондона на Ґібралтарі відбувся референдум щодо переведення півострова під спільний британсько-іспанський протекторат. Проте мешканці півотрова гнівно відкинули таку опцію: 98 відсотків проголосували проти проекту. Розчулений Лондон зважив більше не гратися почуттями відданих ґібралтарців. Відтоді Велика Британія стоїть муром за права середземноморських підданців королеви Елізабет ІІ.
А як же вирішувати актуальний конфлікт? Очевидно, що полюбовно домовитися не вдасться. Британський уряд вже заявив про намір звернутися до Європейського суду. Посередник у таких справах — це найкращий варіант.