Як турбуватися про власне психічне здоров’я у часи війни?
З початку повномасштабного вторгнення ми всі стикнулися з важкими переживаннями, і щоденно стикаємося зі стресовими подіями. Які наслідки має війна для нашої психіки? Чи є місце для свята в такий важкий час? ― ми запитали у лікаря-психотерапевта, дитячого психіатра центру «Коло сім’ї», директора Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії Олега РОМАНЧУКА.
- Який вплив матиме війна на наше психічне здоров’я?
- Це залежатиме і від нас – бо наслідки визначаються не лише впливом психотравмуючих подій і стресів війни, а й нашою відповіддю на них, нашими ресурсами захисту та протидії. Звісно, ми свідомі, що війна є великим випробуванням для країни, для наших родин, окремої людини і для нашої психіки зокрема. І, звісно, є розлади, частота яких може, за даними досліджень, зростати в умовах війни – для прикладу, посттравматичний стресовий розлад. Втім, нам важливо не катастрофізувати, бо часом у медіа звучать такі послання, що ледь не половина українців матимуть проблеми з психічним здоров’ям.
Війна може мати негативний вплив на психічне здоров’я – але це не означає, що мусить мати і що у нас буде епідемія психічних розладів. Що більше, нам важливо знати, що на зіткнення з випробуваннями психіка реагує мобілізацією ресурсів – як індивідуальних, так і колективних. І ми можемо спостерігати також позитивні феномени – для прикладу, як-от так зване посттравматичне зростання. Ідеться про те, що коли проходимо крізь досвід випробувань, і людина, і спільнота, і народ можуть ставати більш об’єднаними, глибше вкоріненими у свої цінності, жити більш уповні... Відтак у зіткненні з випробуваннями ми можемо стати сильнішими, об’єднанішими, мудрішими і світлішими. Знову ж таки ― можемо, не мусимо, бо це теж вибір, і теж праця… Але ми зараз усі є свідками того, як ми як народ робимо цей вибір…
- Чи ми можемо щось зробити, щоби запобігти цьому потенційному негативному впливу війни на наше психічне здоров’я?
- Звісно, на державному рівні нам потрібно зміцнювати і розбудовувати національну систему охорони психічного здоров’я, щоби ефективно відповідати на виклики війни та надавати якісну допомогу потребуючим – і зараз багато роблять для цього. Але нам теж важливо розуміти, що йдеться не лише про лікування, а насамперед про попередження. Тут буде доброю аналогія з пандемією ковіду, де головна відповідь була у масовій вакцинації. Так і тут нашою головною відповіддю має бути зміцнення і плекання нашої індивідуальної та колективної психологічної стійкості. Стійкість є власне свого роду “імунною системою” психіки, яка дозволяє нам проходити крізь випробування, зберігаючи і відновлюючи при цьому наше психічне здоров’я. Тому зміцнення стійкості для нас є зараз одним із найважливіших національних завдань – на рівні індивідуальному, родинному, рівні закладів освіти, установ, національному. Бо щоби вистояти — нам потрібна стійкість, щоби перемогти, щоб відродитися — нам потрібна стійкість!
- Поняття стійкості стало дуже широко вживаним зараз, його використовують у дуже різних контекстах. Як би ви окреслили, що таке стійкість?
- Стійкість, резилієнтність ― це здатність системи відновлювати ефективне функціонування після зіткнення з випробуваннями. Тому в широкому сенсі про стійкість можна говорити на багатьох рівнях – стійкість народу, інституцій, спільнот, родин і т.д. У контексті психічного здоров’я ми окреслюємо стійкість як здатність зберігати, відновлювати та плекати психічне здоров’я, проходячи крізь життєві випробування. Можемо пояснити це простою метафорою: погляньмо на ялинкову кулю і тенісний мʼяч. Що з ними відбувається при ударі об землю? Куля розібʼється, а тенісний мʼяч збереже свою цілісність – бо він має більший ступінь стійкості.
Ми розуміємо, що війна – це цілі серії ударів різного роду стресових подій по нашій психіці і по наших стосунках. І частина з них є свідомою інформаційно-психологічною атакою ворога з метою посіяти паніку, відчай, розбрат, виснажити нас, спровокувати до імпульсивних немудрих дій. Тож стійкість – це наш щит, наша відповідь, наша здатність залишатися незламними, здатність бути вірними нашим цінностям і зберігати у собі людяність. Це здатність відновлювати душевні сили, берегти і зміцнювати наші стосунки. І це не є якесь нове чи складне поняття – це щось інтуїтивно зрозуміле кожному. Це щось, що є теж національним надбанням – бо ми пройшли такий історичний досвід гартування нашої стійкості у стількох поколіннях… Ми розуміємо, що зараз нам треба плекати у собі цю здатність – і залишатися мужніми, світлими, сповненими надії та любові, попри всю темряву й усі випробування війни.
Звісно, це не лише для психічного здоров’я окремої людини. Бо стійкість нам потрібна теж на національному рівні, щоби вистояти, перемогти та відродитися, відновлюючи, відбудовуючи і творячи Україну майбутнього. У нас попереду багато роботи, для неї ми потребуватимемо теж сил і цієї енергії.
Як у Лесі Українки: «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі». Стійкість і є цією силою, яка дозволяє проходити крізь життєві «бурі», зберігаючи здоровʼя психіки, цілісність душі.
- В інтернеті можна знайти багато інформації про шкідливість стресу, його небезпечні наслідки. Читати про це все не дуже підіймає настрій – бо стреси щоденні, а перелік тілесних і психічних розладів, пов’язаних зі стресом, лише додає тривоги… Як сприймати таку інформацію і як захиститися від стресу?
- Сприймати критично. Бо інтернет – це не науковий журнал з вимогливою редакцією. В інтернеті хто хоче пише, що хоче. Нам важливо пам’ятати, що наше тіло і психіка мають вбудовану систему стресового реагування на неминучі загрози та випробування, без яких неможливе життя. І ця стресова реакція є для того, щоби допомогти нам долати випробування. Сама собою вона не є небезпечною. Стресова реакція мобілізує нас, наше тіло, психіку, мережу соціальної підтримки, щоб ми могли впоратися з загрозою.
Шкідливою стресова реакція може стати лише тоді, коли вона надто тривала й інтенсивна і призводить до виснаження наших ресурсів. Тому в часі війни, яка триває вже так довго, і ми не знаємо, ще скільки буде тривати (і коли стратегія ворога є виснажити нас), – для збереження стійкості нам важливо опанувати мистецтво збереження та відновлення наших сил. Маємо справді стати майстрами з відновлення. Бо стреси неминучі – але коли ми регулярно й ефективно відновлюємося, то дамо собі раду, ми вистоїмо. Нам важливо бути свідомими: десь так, як ми акумулюємо запас електрики, води, їжі на випадок блекауту, маємо вміти акумулювати наші сили, поповнювати резерви нашої стійкості і теж ділитися нею – тоді разом усе здолаємо!
- Яким же має бути психологічне відновлення в час війни і тривалого стресу?
- Насамперед – щоденним. Багато хто відкладає відновлення «на потім», «після перемоги». Війна може бути ще тривалою. А стреси є щоденними. Тому і відновлюватися треба щоденно – заради перемоги. А ще – інтенсивним, щедрим – десь так, як поливаємо квіти у спекотні літні дні. Дехто чується винним: «Як я собі дозволю зробити для себе щось ресурсне, коли зараз у цей час на фронті... Це егоїзм, це неприпустимо». Насправді ми всі в строю, всі на своїй лінії фронту – й усі виснажуємося. І нам усім потрібна мудра турбота про себе. Це не егоїзм – це радше мудрість. Нерозумно би було загнати себе до виснаження безперервною працею та ще й беззмістовними самозвинуваченнями. Коли митрополит Андрей Шептицький говорив про те, що Україну треба любити тихою, невтомною працею – він не казав безперервною, він казав невтомною. Щоби праця була без виснаження та «вигорання», вона має бути з регулярними перервами на відновлення.
- Які методи такого відновлення?
- Звісно, вони мають бути прості, доступні й індивідуальні. Важливо достатньо спати і мати здорове харчування. Комусь ресурсом є прогулянки, спортивні заняття; комусь потрібен час для тиші й усамітнення; комусь – час із природою чи з книжкою. Для людей, які вірять у Бога, важливим ресурсом віднови є молитва, духовні практики. Усі ми потребуємо теж позитивних емоцій – тому так процвітає гумор, і тому так особливо відчуваємо потребу співати, зараз – колядувати. Й усі потребують добрих стосунків, часу разом із близькими людьми. І зв’язку з цінностями – вони як музика для нашого серця: дають силу, надихають!
- Ви згадали про позитивні емоції – водночас багато людей не можуть собі дати на них дозвіл, відчувають, що не час для радості, коли стільки страждання. Навіть зараз, коли свята, багато хто каже, що не може святкувати… Що ви про це думаєте?
- Звісно, є багато страждання. Не йдеться про те, що нам треба заплющувати на це очі чи відгородитися від реальності війни та сховатися у світі власного комфорту. Маємо бачити страждання й огорнути його співчуттям, наскільки можемо. Розділити біль. Підтримати і допомогти тим, хто в потребі. І святкувати, радіти в цьому контексті – це радше дозволити співіснувати і стражданню, і радості. Бо в житті загалом (і на війні зокрема) є й одне й інше. Є, на превеликий жаль, смерть і такі болісні втрати; але водночас діти народжуються, люди одружуються, є не лише темрява війни, але і світло життя, світло любові, яке так ясно сяє у стількох людях! І власне святкувати у глибокому сенсі й означає бачити оце світло – і сповнюватися ним, ділитися ним.
Ми кажемо, що коли ніч найтемніша – зорі найясніші. Тож святкувати – це не заплющувати очі на темряву, а робити вибір бачити зорі у темряві. Це утверджувати життя, це жити любов’ю. Нам потрібно святкувати. Так, це неминуче буде зараз в обіймах зі смутком і болем, але це наш вибір – святкувати життя, це дає нам сили і нести страждання, і боротися за перемогу. Це прояв стійкості – і це джерело стійкості водночас.
- Як ви та ваша команда зреагували на ті виклики, які війна несе нашому психічному здоров’ю?
- У перший же день повномасштабного вторгнення ми об’єднали зусилля команд наших партнерських інституцій – Інституту психічного здоров’я УКУ, Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, центру «Коло сімʼї» – у гуманітарну ініціативу «Вистояти. Перемогти. Відродитися!». Наш перший пріоритет у ній – плекання стійкості на індивідуальному та національному рівні. Нещодавно ми систематизували всі напрацьовані за цей час ресурси й уклали з них онлайн-портал «Академія стійкості». Там – наші відео, інструкції до практик стійкості, підбір висловів «Слова нашої Сили» та багато іншого. Усі ресурси там у вільному доступі. Інший пріоритет – реалізація освітніх гуманітарних програм для підготовки фахівців – загалом на цей час це понад дві тисячі осіб, які пройшли через відповідні навчальні програми. І, звісно, ключове – забезпечення фахової психологічної допомоги для тих, хто в потребі. Зараз ця праця триває у напрямку інтеграції програм плекання стійкості в освітні заклади та розвитку додаткових ресурсів для батьків про підтримку стійкості дітей.
- Чи можете наостанок дати кілька рекомендацій, як витримати цей «марафон» і ці тривалі випробування війни?
- Мій товариш-марафонець каже, що коли плануєш бігти марафон, дуже важливо знати, що настануть миті, коли буде дуже важко. Важливо бути до цього готовим – і знати, що навіть коли буде дуже важко, ти все одно зможеш бігти – і бігти. Я думаю, у кожного за час війни було вже чимало таких митей. Але ми не зупинимося. Ми знаємо, заради чого терпимо всі ці труднощі. Ми знаємо, куди веде нас ця дорога, – і нам важливо бачити очима нашого серця отой світанок нового дня. А він неминуче прийде! І триматися разом. Наша сила – у єдності, як би це банально не звучало. І наша стійкість теж насамперед у силі наших зв’язків. З усіх наукових досліджень стійкості, всюди одні і ті ж висновки про те, що є основою стійкості – міцні життєдайні стосунки. І зараз ми творимо ці стосунки і цю єдність – бо вони не народжуються самі собою, це праця. Але коли ми виплекаємо цю єдність, вкоренивши її у цінностях правди, любові, свободи, нас чекатиме не лише перемога – нас чекатиме весна розквіту і нових можливостей для нашої України!
Розмовляла Любов КУРТЯК
18.01.2023