Надсянська говірка набула статусу нематеріальної культурної спадщини України.

Міністерство культури та інформаційної політики України розширило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України на 6 нових елементів. Цього разу до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини увійшла надсянська говірка на теренах Мостищини.

«Нещодавно ми раділи, що до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України увійшли також мистецтво створення яворівської забавки, приготування яворівського пирога і традиція різдвяної звізди села Мацьковичі. А тепер тішимося, що Національний перелік поповнила яскрава культурна особливість нашого краю – надсянська говірка на Мостищині. Адже саме зараз маємо утверджувати унікальність та важливість наших культурних надбань. Це гарний результат роботи усіх причетних! Ми продовжуємо працювати над збереженням нашої культурної спадщини й промоцією Львівщини на міжнародній культурній арені,» – зазначив голова Львівської ОВА Максим Козицький.

Надсянська говірка (або надсянський говір) належить до архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя, має звукові перетворення, своєрідну лексику та діалекти.

Надсянський говір поширений переважно по річці Сян (звідси назва) та її притоках від річки Стрв'яж (Стривігор) на півдні аж до річки Танви на півночі; на території України невеликою смугою тягнеться на крайньому заході Львівської області та окремими острівцями в околицях Перемишля, Ярослава (тепер Польща). Назву та обсяг надсянських говірок утвердила в діялектологічній науці Марія Пшепюрська своєю монографією «Надсянський говір», опублікованою 1938 року й написаною на основі записів, зроблених у 1930–1935 роках. Протягом 1937–1940 рр. авторка продовжила свої дослідження 66 сіл колишніх Перемиського, Добромильського, Мостиського, Самбірського, Рудецького, Яворівського та Городецького повітів, результатом яких стала праця «На пограниччях надсянського говору». Після 1945 року надсянський говір як мовно-територіальне утворення зазнав змін унаслідок значних переселень носіїв говору на землі Західної та Північної Польщі та в різні регіони України (операція "Вісла").

Ареал сучасного побутування говору:

Львівська область, Яворівський район (до 2021 р. – Мостиський), с. Старява, с. Заверхи, частково сусідні села, які розміщені у прикордонній смузі Львівської області, с. Мистичі, с. Циків.

Надсянську говірку практикують люди як старшого, так і молодшого віку. Вік носіїв елемента нематеріальної культурної спадщини – 50–90 років, середній вік інших членів громади, які використовують надсянську говірку, – 40–60 років.

Особливості говору:

Надсянський говір має звукові перетворення, які відносяться до ХІІІ–ХІV століть: перехід ки, ги, хи в кі, гі, хі; перехід ненаголошених е, о в і, у (т.зв. укання: курова, гурод, худити); перехід е після м’яких приголосних в а (грачка, сарп, траба, чарвоний) тощо. Відсутність вставного л (робйю, спйю); в у функції прийменника та префікса переходить в г, а ф в х (гдова, гліті, гмирати, хпав, хперіт, хтати) та інше. Є і своєрідна лексика (халупа — хата, варцаби — віконні рами, гнет — невдовзі). 

Разом з тим зберігається багато рис, спільних з лемківським, наддністрянським говорами; хоча, наприклад, наддністрянський говір від надсянського відмежовується, зокрема, ізоглосами таких мовних явищ:

– збереженням давнього ы, що в наддністрянському перейшов у и;

– згадувана м'якшою вимовою ги: гінути, ворогі, плугі;

– м'якшою вимовою називного відмінка множини іменників II відміни чоловічого роду з основою на приголосні к, х:  вовкі, парубкі, співакі, пастухі;

– формою орудного відмінка однини іменників і займенників жіночого роду: не головою, землею, солею, тою, нею і не головов, землев, солев, тов, нев, а головом, землем, солем, том, нем;

– формою давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксом -ат- (-ят-): не лошєту, телєту чи лошєтю, телєтю, а лошаті, теляті;

– о, а не е після шиплячих приголосних: не шестий, вчера, а шостий, вчора;

– формою називного відмінка однини прикметників середнього роду та множини: богатоє, довгоє та добриї, файниї;

– формою називного відмінка множини присвійних прикметників:  материни, батькови;

– формою частки хай: няй і ней;

– звуковою будовою багатьох слів:

               не була, а была і била;

               не парубок, а парібок;

               не брови, а бриви;

               не комнір, а комір;

               не дзвін, а звін;

               не цвите, а квітне.

Тривалий контакт з польською мовою вплинув на його формування та на чіткість зовнішніх меж. Вони є якби перехідною ланкою між західнокарпатськими (лемківською) і наддністрянськими говірками. У 1968 році мовознавець Олекса Горбач стверджував, що в надсянських говірках порівняно велика кількість польських запозичених слів.

У департаменті з питань культури, національностей та релігій ЛОВА розповіли, що незабаром Національний перелік може поповнитися ще трьома елементами зі Львівщини: традицією глинянського візерункового текстилю, весільними обрядовими піснями Бойківщини «ладкання» та сокальською сорочкою (крій та орнамент жіночих і чоловічих сорочок).