З циклу "Кілька днів із Ду Фу"
7.
Зранку коли курка знаходить зерно
й когутячі горла гудуть як дзвони
Ду Фу зазирає у східне вікно –
містечко поки що сонне
він пише листи комусь в нікуди
пише про дощ – про осінніх чапель
цього року особливо худих
мимо яких прочалапав
по дорозі дорогу перебіг йому лис
над рікою висіло суцвіття чайок
на поштовій станції відішле лист
складений із пелюсток чаю
з пересохлих стебел – ліній – значків
із гірчичних зерен на її тілі
з усього чого він би так хотів
якби вона всього захотіла
він зустрів її під дощем з комет
в імператорськім саді – білу лелію
старий імператор в той рік помер
молодий – ввесь квітник пересіяв
вона була з тих провінційних красунь
у яких на губах – молоко із медом
вона несла колихку красу
наче дзбан із вином для поета
нині в місті в якому Ду Фу живе
ближче осені – мир та спокій:
вітер диких гусей на південь жене
горобці залишились й сороки
селяни поріжуть на зиму жирних качок
відцвіте лелія – жасмин – гібіск
тих листів назбирався цілий мішок
торохтить по дорозі поштовий віз
а невдовзі прийде в країну війна
Ду Фу залишить місто і пуститься в путь
нападуть на поштовий віз війська
і листи вітри розметуть
24.09.2022