З циклу "Кілька днів із Ду Фу"
2
З десятком міністрів і фавориткою
імператор в саду усамітнень
по доріжках вистелених плиткою
при буянні кущів і квітів
тривожні вісті доносяться звідки гуси
прилітають щороку на кладку
жирна шовкопрядна гусінь
повзе рукавом халату
ще трохи – і колесо місяця
котитиметься вздовж країни
імператор каже: «це найкраще місце»
гладячи фаворитки коліна
«а де поети яких нині запрошено?»
«вони вже чекають при брамі»
пахне повітря китайськими рожами
і хмелем шипучої браги
фаворитку лоскочуть: гусінь на литці
і рука імператора поміж ніг
перший поет при читанні змилився
він забув коли випав торішній сніг
він також проминув два важливих походи
переможних – бо нині військо не те:
генерали засиділись на городах
а риж білим цвітом в ріках цвіте
«тож пошліть його служити в провінцію
може там напише щось путнє»
«здається наш Місяць завис на гілці
над помаранчевим горлом студні»
другий поет розкрутивши свій звиток
в три погибелі зігнувши чоло
не утримавсь і глипнув на фаворитчину литку
й щось промимрив про млин і село
«Ну а це хто?» – Чиновник: «поет Ду Фу
це, останній – на нині»
і коли Син Неба почув строфу –
про Жовту ріку і про гори сині
про наближення з півночі кобилиць
про темні часи і розруху
«я хотів би щоб цей також помиливсь
але він чує космічні рухи
і підземні ріки він чує також
як тріскає брунька вишні й цвіт бамбука
як котиться місяця срібний корж
і як падає дощ нам в руки»
коли засвітивсь мов ліхтар палац
а Ду Фу вписали в придворні поети
небокрай багрянцем палав
а потім – з’явилась
комета
20.08.2022