Ми живемо у світі площин із дивовижним перетином різних точок. Відповідні математичні теорії вибудовують для нас складні для розуміння висновки, моделюючи наш Всесвіт як єдиний взаємопов’язаний організм. Це важко збагнути, бо структура Всесвіту не зовсім проста штука. Але я не про математику, я – про поезію. Бо перетином площин і точок займається також і поезія. Уявіть собі точку під назвою «Ду Фу», що з’явилася у 700-х роках першого тисячоліття в Китаї у провінції Хенань. Ця точка наповнила простір тисячею віршів, а потім перестала існувати фізично. А ми, інші точки іншого простору і часу, віднаходимо її й перечитуємо ті вірші, дехто в оригіналі, більшість у перекладах. Отже, ми, сфокусувавшись над тими віршами, одночасно можемо бути присутніми у часі, коли їх створено, а також у часі нашого існування. Принаймні такі думки часто насідають, коли беру до рук книжку поета, який жив так давно і так далеко, що нині виходять на зв’язок зі мною тільки його вірші. Точку «Ду Фу» при бажанні можна віднайти в численних енциклопедіях, але це нам не полегшить уявного входження в тамтешню часову і просторову даність. Тим паче, що кожен, написаний ним гієрогліф – залізна брама, тупик для того, хто не володіє китайською. Графіка гієрогліфа – це також сукупність та перетин точок і рисок, які, з’єднавшись, творять значення слова, а слова, складені з п’яти чи семи гієрогліфів, – поетичний рядок, його довжину, ритм та, зрештою, поетичне значення і красу. Тобто усе, що бачу і відчуваю я нині, – небо, ріку, човен на ріці, війни тощо – читаний мною поет давно пережив і побачив. Вже тоді, при імператорському дворі, він споглядав за лататтям при місячному світлі та спостерігав за людськими вадами і пристрастями. Китайська класична поезія, до якої відносять Ду Фу, залишилася в історії світової літератури, наче акварельна прозорість малюнка, хоча не тільки. Не ідеалізуймо ні життя поета, ні обставин, в яких йому довелося пройти свій шлях, бо зміна імператорських династій, війни, жорстка система правління та й важкі умови елементарного виживання лише приблизно зможуть нам створити ілюзію поетової просторової і часової площин. У молодості Ду Фу чимало мандрував і віддався різним пристрастям – особливо, коли прочитати його вірші-присвяти іншому його сучасникові Лі Бо. Молодість, богема, епоха династії Тан. Дехто з них захоплювався вином, дехто відвідував квартали втіхи. Зустріч із поетами Лі Бо та Ґао Ші – такими ж відданими лицарями поезії – відточила в Ду Фу не лише стиль письма, оскільки було в кого повчитися, але також вплинула на світогляд, який коливався поміж даосизмом і конфуціанством. Якщо, для прикладу, Лі Бо кохався в ідеях даосизму, то Ду Фу віддав перевагу ідеям Конфуція. У той час і світоглядні точки тогочасного китайського суспільства складалися з різних релігійних практик: окрім названих, додаймо буддизм та несторіанство. Епоха династії Тан відзначалася відкритістю до світу, а столиця Чан’ан була свого роду космополітичним містом, куди з’їжджалися купці та мандрівники з усіх сторін. Триста років правила династія Тан – тобто достатньо часу для наповнення різними історичними подіями, якими було позначено траєкторію державності – від зародження до упадку. З одного боку, можна сказати, що Ду Фу пощастило, бо саме правителі цієї династії звертали увагу на мистецтва. Майже усі сановники, тобто люди освічені, писали вірші, засновувались мистецькі академії тощо. Потрібно зрозуміти, що більшість із поетів епохи Тан – Чень Цзіан, Хань Юй, Мен Хаожань, Ґао Ші, Лі Бо, Бо Цзюї, Ду Фу – усі вони так чи інак служили при дворі, виконуючи різноманітні чиновницькі обов’язки. Перебування на імператорській службі визначало їх соціальних статус, життєвий рівень та, як би це звучало пафосно, патріотизм, оскільки власне династія була гарантом існування держави. Невдалі кар’єрні починання Ду Фу при імператорському дворі на багато років зумовили стиль поетового життя: скитання провінціями та бідність. Лише при кінці життя, отримавши від якогось губернатора значні кошти, Ду Фу вдалося збудувати будиночок, посадити сад, вирощувати рис та овочі й навіть наймати працівників. За епохою Тан можна складати періодичну таблицю воєн і бунтів. Не краще було всередині імператорського двору, тобто в столиці Чан’ан. До прикладу, імператор Сюай-цзун фактично втратив владу, котра перейшла до родичів його наложниці Ян Гуйфей, двоюрідний брат якої – Ян Гочжун – став першим міністром. Пізніше їх обох було страчено. У боротьбі за владу ніхто нічим не гребував: намови, наложниці, підкуп, вбивства тощо – тобто нічого нового. Імперія епохи Тан – як будь-яке імперіальне формування – намагалася розширюватися, завойовуючи нові території, або ж брати під протекторат сусідні народи та суміжні землі. Тому вона поширилася на захід – на Тибет та північ – в ареал тюркських народів. Власне звідти, з півночі, і прийде нещастя у вигляді повстання Ань Лушаня. Цей державний та військовий діяч походив з іранських племен. Китайські імператори часто брали на службу інородців, дехто з них, зокрема Ань Лушань, через якийсь час вибився у крупні начальники, керуючи кількома прикордонними провінціями, маючи під собою численне військо. Якщо відбувалося захоплення повстанцями та бунтівниками провінційних міст, то урядники втікали з повними штанами страху. Тоді, отримавши наказ імператора, призначений воєначальник ішов походом відбивати захоплену територію. Протягом перебування бунтівників у містах та селищах чинилися злочини, грабунки, ґвалтування. Інколи керівники тих повстань проголошували себе імператорами. Саме Ань Лушань дійшов до столиці Чан’ан, проголосивши себе імператором і засновником нової династії Янь. Зрештою, згодом його убив власний слуга, і престолонаслідником було оголошено Ань Цинсюя, сина Ань Лушаня. Це історичне тло нам конче необхідне для розуміння обставин життя Ду Фу. Війна, в яку втягнув державу династії Тан Ань Лушань, ставала предметом осмислення в поезії. Недаремно патріотизм, зокрема для Ду Фу, – це стійке правління імператора. Побувавши в багатьох місцях, Ду Фу у свої вірші вносить нотки соціального становища підданих та відгукується на прояви щоденного життя. Танська поезія й відрізнялася від попередників у першу чергу тим, що почала описувати страждання простих верств населення та сучасні їй історичні події. Більшість із танських поетів дотримувались правила писати про сучасне, вбачаючи в цьому завдання поета. В одному із фільмів про Ду Фу, відзнятого англійським телебаченням, ведучий розповів цікаву історію. В домі родини Ду майже одночасно народилися два хлопчики, один – майбутній поет, інший – двоюрідний його брат, тобто син його дядька. Їх поклали разом на ліжку. І чомусь увійшов шаман – читач доль, який сказав, що те маля, що лежить ближче східної стіни дому, не виживе. А саме там лежав дядьків син. Почувши такий вирок, дядько поміняв місцями новонароджених. Яке було його здивування, що саме його син не дожив до ранку. Не знаю, чи вірити цій легенді, але вона, якщо навіть і придумана, натякає нам про вищий промисел народження Ду Фу, якому судилося сповнити накреслений кимось гієрогліф, позначений як життя і як поезія. «Плаче, як мавпа під снігом» – цей вислів знаходимо в одному із віршів. Надто конкретна метафора говорить про незручність і потерпання когось від несприятливих обставин. Як уже було сказано, рання бурхлива молодість, що проминула в подорожах, розмовах та роздумуваннях, не була змарнованим часом. Він поплівся за вигнаним з двору Лі Бо та Ґао Ші, якому не поталанило скласти імператорський іспит, і набув духовного та життєвого досвіду, побачивши країну. Служба при дворі Сина Неба хоча позбавляла щоденних клопотів про хліб насущний, але вимагала писання віршів, які прославляють першу особу країни, його родину, переможні походи та війни. До всього, потрібно було бути чулим на зміни в середовищі двору, насторожено ловити різні чутки та розумітися на інтригах. Але зовсім було не шмиги висловлювати свої думки чи ділитися з кимось про своє бачення з приводу тієї чи іншої ситуації. Перший свій іспит Ду Фу провалив, подібно до Ґао Ші, незважаючи на те, що походив він із шанованої родини, в якій дідусь був поетом, а батько – чиновником середньої руки. Який такий досвід ми можемо побачити в рядках його віршів? Я думаю, що мандри трьох бідних поетів показали їм розлогу соціальну картину: від методів правління місцевих урядників до повсякденного життя селян та воїнів. Даосизм говорить, що людина – частина природи, й увесь світ прямує за природнім циклом, якому не варто заважати; конфуціанство – про соціальну функцію людини та її вплив на хід історії. Власне символіка віршів Ду Фу для європейця, а тим паче сучасного читача, не ознайомленого із тонкощами значень та натяків, може видатися з усією фауною та флорою лише ілюстрацією природи. Насправді рослинність поезії Ду Фу – черешня, мандарин, лотос, хризантема, яку знаходимо в імператорському саду, – позначає також елементи влади імператора та держави. Тому усі ці елементи зв’язані певним контекстом і несуть додаткові смисли у віршах. Власне, у вірші «Про що я зітхаю» поет порівнює себе з мавпою (я подібний до мавпи// що плаче під час снігопаду). Вірш датовано 767 роком. Наступ тибетців та часткові бунти стрясають імперією. Ду Фу рік перед тим покидає містечко Ченду, свій дім, з огляду на небезпеку, і переїжджає до Куйчжоу, в якому затримується на два роки. Можна тільки уявити собі, з якими почуттями уже немолодий поет вкотре змушений втікати від небезпек, що прийшли з кочівниками, які шматують його батьківщину. В столиці Чан’ан, куди поет прагне дістатись, також небезпечно. Поет імператорського саду, пейзажів китайської провінції та соціальних суперечностей найбільшим нещастям свого життя уважає руйнівні війни, у вир яких втягнуто його батьківщину. Ду Фу бачиться мені поетом втрат, не дивлячись на певну елегійність та філософічність поетичної фрази. Втрати в прикінцевий період життя саме й живили його поетичне еґо в парі фізичним пригасанням. Міф про смерть Ду Фу говорить, що 770 року під час плавби човном річкою Янцзи надійшов його природній кінець. Фізична точка «Ду Фу» записала свій останній гієрогліф – гієрогліф смерті, який завдяки віршам перетворився на гієрогліф безсмертя. У вічному русі й відбувся перетин цих площин. То чого ж плаче під снігопадом мавпа? Плаче вона за всім: поетовою молодістю, мирними роками правління імператора Сюань-цзуна, швидкоплинним часом, і завдяки Ду Фу плакатиме для нас вічно.
30.07.2022