З вдячною пам’яттю
Удосвіта 24 липня у паліативному відділенні однієї клініки у Франкфурті-над-Майном, своєї обраної вітчизни, по нетривалій, але фатальній хворобі, не зазнавши, дуже сподіваюся, надто довгих страждань, тихо спочила Ганне Кулесса.
В Україні це ім’я скаже щось дуже й дуже небагатьом. Однак її не завжди видний, але вельми відчутний вплив на сприйняття української культури, особливо сучасної української літератури в Німеччині, на прихильність і сприйнятливість, на вичуленість до України та українства в німецькомовному світі останніх років вимагає нашої вдячності і нашого визнання.
Тим же, кому, як мені, пощастило спізнати ще й її дружбу, випало відкрити завдяки їй, що може означати в житті широта духу й поглядів, безкорисливість і самовідданість у літературі, відвага думки та естетичного чуття, шляхетність в обстоюванні переконань і обходженні зі сучасниками.
Ганне Кулесса, німецька письменниця, видавчиня, редакторка і багато-багатолітня модераторка літературних програм на HR, Hessischer Rundfunk, Гессенському радіо, голос культури par exellence – з неповторним тембром і модуляціями її фізичного голосу – для кількох поколінь слухачів і замилуванців словом, уперше потрапила до України у травні 2008 року у складі Німецької академії мови та красного письменства. Відтоді Львів, Станиславів, Чернівці, Київ, Одеса стали невилучними референціями в її фізичній і духовій географії, українська культура – предметом уважного й емпатійного прочитання і супроводу, а кілька українських письменниць і письменників – серед них Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Таня Малярчук – авторами, якими вона опікувалася і переймалася, яких читала і радила читати іншим, якими захоплювалася і дбала, аби цей захват розростався і знаходив визнання.
Того-таки 2008 року, трохи пізніше, вліті, після нападу Росії на Грузію, Ганне Кулесса набагато раніше й незмірно виразніше за більшість сучасників збагнула, що діється в нашій Европі і що буде діятися далі. Без найменших ілюзій щодо добра, краси і зичливості сучасного світу, щодо вирозумілості великих частин свого німецького суспільства до Іншої Европи вона відважно стала по боці неімперіальних культур і суспільств, яким відтоді беззаперечно належала її прихильність, вірність і відданість, відмовляючись визнавати і називати їх малими чи другорядними. «Це все жахливо, Юрку, просто жахливо, але ми не сміємо здаватися», – так говорила вона мені часто – і з плином часу дедалі частіше.
Помітно частіше це мотто стало чутне з її уст від 2014 року починаючи. І незмірно зросла відтоді її дієвість і діяльність із поширення відомості української літератури в Німеччині: читання, зустрічі, семінари, переклади, виступи, публікації… 2015 вона зініціювала заснування нового українсько-німецького літературного фестивалю, «Міст з паперу», який, продовжений колеґами, на щастя, існує дотепер.
Від початку нової фази цієї війни проти нас – а так насправді ще за кілька місяців до її початку – Ганне Кулесса, невблаганно добре розуміючи, що відбувається і що насувається, принаймні раз на тиждень – незчисленних мейлів не рахуючи – дзвонила і все повторювала три речі: Wie geht es Euch? (Як вам ведеться?) Es ist alles so furchtbar! (Все це так жахливо!) і Wir müssen durchhalten! (Мусимо протриматися!)
Раптом перестала. Спільні друзі незабаром сповістили, що зненацька відкрилася невиліковна хвороба і кінець близький. Ще уможливили опосередкований обмін навіть за таких обставин. Тепер її жахіття закінчилися. Нам триматися і протриматися в наших уже без неї. Але з вдячною пам’яттю про неї і з досвідом тієї приязні.
27.07.2022