Уявіть на мить, що візія Путіна своєї слави здійснилася. Припустімо, що йому дозволено залишити собі всі території України, які тепер контролюють російські війська. Припустімо, що коли б він приєднував цю завойовану територію та її нажаханий народ до великої Росії, ніхто не схотів би і пальцем рухнути.
Чи принесло би це мир? Чи світ став би безпечнішим? Чи ви були б у безпеці?
У глибині душі ми знаємо відповідь. Така пародія стала би найбільшою перемогою агресії в Європі з часів Другої світової війни. Ми знаємо, що Путін не зупиниться на розчленуванні України. Лише минулого тижня він порівняв себе з Петром Великим і привласнив Росії вічне право «повертати» будь-яку територію, коли-будь населену «слов’янами», – доктрина, яка дозволяє завойовувати величезні простори Європи, включаючи території союзників у НАТО.
При цьому кожен диктатор у цілому світі чув би сміливість реалізовувати власні амбіції силою – і ніде жодна країна не була би в безпеці. Невже цього хотів би хтось у будь-якій країні?
Майже чотири місяці по тому, як Путін вторгся в Україну і розпочав найбільшу з 1945 року війну в Європі, Велика Британія та наші союзники єдині у своїй залізній рішучості ніколи не миритися з цим.
Яким має бути наш підхід тепер, коли війна Путіна переходить у нову фазу? Почну з найголовнішого факту цієї трагедії: героїзм і жертовність українців врятували Київ від бронетанкового нападу Росії та зберегли державу з Президентом Зеленським на чолі.
Путін, можливо, не усвідомлює цього, але його грандіозний імперський задум знову завоювати Україну пішов під укіс.
Не дайте себе обдурити, ніби посилення російської вогневої потужності має призвести до стабільних російських здобутків. Хай не вводить вас в оману нестерпно повільне просування Росії на Донбасі чи тактичні наступи-відступи на Сіверськодонецькому виступі.
Захоплення всього Донбасу було метою Путіна ще в 2014 році, коли він розпалив сепаратистський заколот і почав своє перше вторгнення. Тепер, після восьми років і тисяч життів, він усе ще не досяг цієї мети..
На жаль, невдачі Путіна не означають, що у нього вистачить мудрості відступити. У своїй ізоляції він усе ще може думати, що можливе повне завоювання. Боюся, нам треба готуватися до тривалої війни, бо Путін вдається до кампанії на виснаження, намагаючись знищити Україну чистою жорстокістю. Велика Британія та наші друзі мусять відповісти, забезпечивши Україні стратегічну витривалість вижити і кінцевому підсумку перемогти.
Час є життєво важливим фактором. Все залежатиме від того, чи зможе Україна посилити здатність захищати свою землю швидше, ніж Росія зможе відновити свою спроможність до нападу. Наше завдання – залучити час на сторону України.
Путін, ймовірно, вважає, що навпаки час є союзником Росії. Він вважає, що безжальна логіка переважаючої вогневої потужності зрештою переможе, тоді як мінливий Захід виявиться нездатним твердо дотримуватися будь-якого тяжкого курсу.
Можливо, нічого поганого в тому, що Путін себе цим втішає, нема, бо тоді він не зможе оцінити вагомі аргументи та зрозуміти свою помилку, і годинник невблаганно цокає проти Росії.
День за днем українські поля й міста всіюються обгорілими кістяками все нових і нових російських танків і бронетехніки. На заміну цієї техніки підуть роки, а можливо, і десятиліття. І годину за годиною російські війська витрачають техніку та амуніцію швидше, ніж їхні заводи можуть їх продукувати.
Тим часом вони відкрито намагаються вербувати найманців на Близькому Сході і в Африці, демонструючи відчайдушне бажання заповнити прогалини в армії, яка втратила приблизно чверть своєї бойової сили.
Поки Путін занурений у свої ілюзії, Британія та наші союзники мусять зробити чотири життєво важливі кроки, щоб залучити час на користь України.
По-перше, ми мусимо забезпечити, щоб Україна отримувала озброєння, техніку, боєприпаси та навчання швидше, ніж загарбник, і нарощувала свій потенціал для використання нашої допомоги. Перед цим вторгненням британські інструктори підготували понад 22 тисячі українських військових – що стало досягненням за сім років. Тепер нам потрібно діяти швидше, навчаючи таку кількість за кілька місяців. Тому Велика Британія планує співпрацювати з нашими друзями, щоб готувати українські сили для захисту своєї країни з можливістю навчати до 10 тисяч солдатів кожні 120 днів.
По-друге, ми мусимо допомогти зберегти життєздатність Української держави. Уряд Президента Зеленського має виплачувати зарплату, фінансувати школи, надавати допомогу та починати реконструкцію, де це можливо. Це вимагатиме постійного фінансування та технічної допомоги, яку ми повинні планувати підтримувати протягом багатьох років. ЄС відіграє в цьому життєво важливу роль, і я вітаю лідерів Франції, Німеччини, Італії та Румунії за візит до Києва у четвер.
По-третє, Росія душить економіку України, заблокувавши її основні експортні маршрути через Чорне море. Нам потрібні довгострокові зусилля розвитку вже існуючих альтернативних сухопутних маршрутів і забезпечення подальшого функціонування економіки України.
Найсерйознішим з усього є те, що російська блокада Одеси та інших українських портів перешкоджає експорту вкрай необхідного продовольства для найбідніших людей. Поки я пишу, близько 25 мільйонів тонн кукурудзи та пшениці – це річне споживання всіх найменш розвинених країн – нагромаджено яко заручників Росії в елеваторах по всій Україні.
Це веде до четвертого пункту: нам потрібно вивезти це продовольство. Велика Британія підтримує зусилля ООН щодо створення безпечного коридору для морського експорту. Українські порти є життєво важливими для глобального постачання продовольства, і ми продовжуватимемо надавати зброю, необхідну для їхнього захисту.
Жоден із цих кроків не дасть негайних результатів, хоча необхідність відновлення експорту продовольства навряд чи може бути нагальнішою. Все це потребуватиме рішучих зусиль Великої Британії та наших союзників на місяці й роки.
І всі вони служать одній меті. Ми повинні зміцнити позиції наших українських друзів, щоб закінчити цю війну на умовах, які виклав Президент Зеленський. Саме вони мають визначати успіх. Український народ ясно дав зрозуміти, що його не змусять погодитися на менше.
Таким чином ми і наші союзники будемо захищати як нашу власну безпеку, так і безпеку України, і захистимо світ від смертельних мрій Путіна та тих, хто може спробувати їх копіювати.
Boris Johnson: We will never be secure if we turn our backs on valiant Ukraine
The Sunday Times, 18.06.2022
20.06.2022