У тетрарха

Уривок з роману

Тетрарх Ірод Антипа прокинувся від млосного запаху терпентинного дерева. «Уже зацвіло», – подумав правитель. Задушливий запах, від якого у нього підпухало обличчя і під очима утворювалися мішки, протримається не більше трьох тижнів. Від часу, коли тріскала перша брунька, у нього починалося безсоння. Запах викликав головні болі й сильний нежить. І поки не відцвітуть дерева, а на стовбурі не проб’ється перша живиця, доведеться тетрархові страждати. Кожного року він із роздратуванням очікував весни. Але ця була особлива – він щойно повернувся з Риму, де випрошував ув імператора своє право на царство, про що сказано було в батьковому заповіті. У Римі домігшись авдієнції в нового імператора Калігули Гая та пообідавши в кількох домах місцевої знаті, він покинув столицю імперії ні з чим. Йому усе прояснилося, коли випадково в домі одного сенатора побачив свого племінника Агриппу, той сидів за столом в оточенні численних сенаторських гостей. Помітивши Ірода Антипу, Агриппа усміхнувся. Коли Ірод Антипа запитався, чи знає господар дому, від котрого часу перебуває тут його небіж, то почув у відповідь, що, мабуть, півтора місяця та що устиг обійти багатьох впливових римських громадян. Ірод Антипа зрозумів, що його випередили. Так, він затягнув з подорожжю, бо задовго лаштувався в дорогу. А тепер, повернувшись, застав весняне буяння терпентинного дерева. Він перекидався на ліжку, наче поранений звір, шукаючи зручного місця. Відмова, яку відчув ув улесливих і підбадьорливих словах Гая Калігули, тисла, наче палець лікаря, що пробує пульс. Навмання намацав ногою сандалі й, накинувши туніку, до якої звик ще від підліткового віку під час перебування на навчанні в Римі, вийшов на широку терасу. Вдалині проглядалися кипариси. В ранішньому повітрі дерева синіли, й до часу, поки вони покриються помаранчевою пилюгою, тобто коли припече й зміниться колір повітря, тетрарх милуватиметься народинами дня. Над щойно збудованою столицею кружлятимуть птахи, які високо піднімаються у пошуках здобичі. Якщо ж північні вітри, звившись в міцні вузли над Тиберійським морем, принесуть з собою вільгість, то запах терпентинового цвіту, з якого чинять олію від хворіб, вони заберуть з собою. В такі дні Ірод Анипа намагався вгадати напрям вітру. Від цього залежатиме, скільки урядників він зможе прийняти та скільки смертних вироків затвердити. Протягом цвітіння терпентинних дерев кілька років поспіль Іроду Антипі снився один сон. Чомусь на влаштованому ним пируванні він одягнений в когутяче пір’я, а тіло його змащено терпентиновим бальзамом, від якого душило навіть у сні – наче проти ночі він об’ївся, й неперетравлена їжа підходить стравоходом до горла. Навіть корону, що найдужче не подобалося тетрархові, навіть корону було обліплено пір’ям. Прихований зміст тетрархового сну повинен був розтлумачити тлумач снів. Цього ранку, роздивляючись горбисту лінію горизонту, прорізану кипарисами, він очікував на його прихід. Запах знадвору і запах зі сну, підпухле обличчя і сльозливі очі перетворювали життя на муку. Він скинув пропахлу потом та запахом цвіту туніку й обнятий вранішньою прохолодою повернувся до ліжка, притулившись до Іродіади. Нова столиця, яку він замислив побудувати, як тільки отримав царствування над виділеною імператором четвертиною від царства свого батька, будувалася кілька років поспіль. Ірод Антипа прикликав римських інженерів, щоби Тверія, названа на честь Тиберія, нагадувала міста імперії. У п’ятнадцяте літо правління кесаря Тиберія якийсь Йоханан бен Захарія, ходячи долиною Йорданською, почав проповідувати хрещення і покаяння від гріхів. Іроду Антипі доповіли про це священники та левіти з Єрусалиму, що відвідали його землю. Вони шукали Йоханана, а зустрівши питалися, чи він не пророк Ілля? Отож, окрім задушливого цвіту, сну, оповитого в когутяче пір’я, та невдалих відвідин Риму, тетрарх з підозрінням поставився до чуток про Йоханана, одягненого у волосяницю з верблюжої вовни. «Чи не підбурюватиме він народ?» – перепитував сам себе. А коли донеслося до його вух, що той пустельник каже, що він, Ірод Антипа, порушив Закон, взявши за дружину Іродіаду, то й зовсім скис. Щось підказувало правителеві, що усі нещастя, які нараз звалилися на нього, можуть завалити його владу. У будь-якому разі, серед народу незадоволення Іродом Антипою ширилося. Найбільш небезпечним був голос отого Йоханана бен Захарії. Протягом дня сонливість владарювала над тетрархом. Він відмовив у зустрічі навіть Прудентіусу Клетісу, зіславшись на погане самопочуття. Римський воєначальник хотів оповісти Іродові Антипі про висланий ним загін для позначення будівництва нової дороги і повідомити, що мешканців містечок та сіл разом із рабами римляни залучатимуть до робіт. Почувши, що тетрарх нездужає, той повернувся до себе у супроводі вершників. Усе ж таки під вечір, коли прохолода прийшла з боку моря, Ірод відчув голод, то розпорядився приготувати вечерю. Прислуга почала приносити з кухні страви і розставляти на стіл. У ту мить охоронець доповів, що прийшов тлумач снів. Ірод вийшов з великої зали, в якій вечеряли, й пройшовши довгим коридором, вийшов на терасу, з якої відкривався кипарисовий краєвид. За якусь хвилю увійшов запрошений гість. На терасі було заздалегідь приготовлено двоє крісел. Одне – з високою спинкою, вирізьбленою китицями винограду, друге – без спинки, значно менше за розмірами. Коли Ірод Антипа всідався у своє крісло, то хтось з прислуги негайно підносив підставку для ніг. Почувши шаркання сандалів по білому каменю, яким встелено підлоги палацу, Ірод Антипа заздалегідь вмостився на царському кріслі. Коли вони проговорили якийсь час, то одне речення, що зірвалося з уст гостя, різануло правителя – про його незаконний шлюб з братовою дружиною. Ірод Антипа, розповівши про свої сни, почув у відповідь: «Дві речі тебе непокоять – царський титул, якого ти ніколи не отримаєш, і переступ Закону з жінкою, яку ти не мав би брати за дружину. Усе, що чинитимеш, завершиться втратою влади і смертю». «Усе цим завершується», – відповів тетрарх, насторожившись. «З’явився у твоїх землях один чоловік, що проповідує царство Боже. Він ні в чому не винен, але ти накажеш його знищити». «Чому? – запитався Ірод Антипа, – Якщо він не винен, то за що йому призначу смерть?» Тлумач снів подивився убік і, потупивши зір, сказав: «Хтось про це тебе попросить, і ти не зможеш відмовити». Тетрарх вперше за час розмови ковзнув поглядом по сандалях гостя. Недаремно, коли він вдивлявся у надвечірню далечінь, очікуючи тлумача снів, те чалапання сандалів по каменистій підлозі за його спиною наближало невтішні здогади й передчуття. Відпустивши провидця, Ірод Антипа повернувся до зали, в якій найближчі, повечерявши, розмовляли про завтрашню поїздку до Тиверійського моря. Іродіада помітила, що чоловік повернувся пригніченим. Вона підійшла до нього і, провівши шовковою рукою по голові Ірода, запитала: «Погані вістки, любий?» «Усе гаразд, – відповів, – ти знаєш, що не зношу запаху цього цвітіння». Запивши вином скромну свою вечерю, вони пішли до своєї спальні. Поки що Ірода Антипу більше непокоїли справи отримання царського титулу, аніж проповідування якогось Йоханана бен Захарії. Усе, що він почув від тлумача снів, свідчило, що яких-небудь заворушень в тетрархії годі очікувати. Зрештою, окрім його війська в столиці перебуває римський гарнізон. «Про що хотів говорити Прудентуіс Клетіс? – питав себе, погладжуючи теплу литку дружини. – Після піщаної бурі довелося прочищувати засипаний піском водогін. А що тепер? Може, новини з Риму?» До часу, коли всі події протікатимуть як води Йордану, у Юдеї зміниться кілька прокураторів. Одних відкличуть зі служби до Риму, інші переїдуть до Сирії. У 33 році від народження Єшуа до Єрусалиму прибуде Понтій Пилат, а первосвященником тоді буде Каяфа. Йоханан бен Захарія, якому з наказу Ірода Антипи відсічуть голову, що вирішиться під час бенкету, встигне увійти в теплі йорданські води і дочекається Єшуа. Той прийде в тетрархію Антипи, щоби, як свідчать євангелісти, почути голос Божий і відчути Дух просвітлення, що ширятиме над течією й лопотітиме голубиними крилами. А коли Понтій Пилат не знайде ні в діях, ні словах жодної вини Єшуа, на яких наполягатимуть первосвященники Каяфа з Анню та синедріон, то дізнавшись, що Ірод Антипа перебуває в Єрусалимі, відішле Його, щоби галилейський правитель й визначив мірило покари. Під охороною Єшуа повели до будинку, в якому зупинився тетрарх. Групка вояків вела юдея, оминаючи торговців, що розкладали свій крам, готуючись до продажу. Майже ніхто не звертав уваги на того, якого позаминулої ночі в Гетсиманському саду, за кількасот метрів від стін міста, було арештовано. Місто й цього дня, після нічних подій, прокинулося від піяння когутів і відчинило свої крамниці. Єшуа нічим не відрізнявся від торговця прянощами чи його сусіда – торговця рибою, яких проминали закрученими вулицями. Він нічим не відрізнявся від арештованих, яких майже щодня кудись вели вулицями – одних до в’язниць, інших на страту. В одному провулку вояки зупинилися, даючи дорогу ослові, яким перевозили килими. Осел ніяк не міг втиснутися поміж торгових рядів, і килими, зачепившись об ріг будинку, зсунулися, перегородивши вуличку. Поки господар тварини, він же й, очевидно, власник краму, заносив товар до крамниці, вояки з арештованим перечікували. Ірод зупинився в будинку, у дворі якого дзюрчав фонтан. Євангеліст Лука – єдиний, хто запише цю зустріч, що позначено буде стихами 23:8-11. Інші три євангелісти про це не обмовляться й словом. Однак ця зустріч і мовчання Єшуа багато чого значать. По-перше, Ірод Антипа був сином Ірода Великого, який у Віфлеємі Юдейському наказав знищити усіх хлопчиків до двох років. Як відомо, Йосип з Марією та Єшуа-немовлям утекли в єгипетські сторони. Тепер, коли Понтій Пилат, намагаючись уникнути рішення щодо подальшої долі арештованого, почув, що він галилеянин, і знаючи, що Ірод прибув до Єрусалиму, відіслав обвинувачуваного до тетрарха. Невідомо, як би все склалося, якби Єшуа спробував відповісти хоча б на одне Іродове питання, але... і от сотник, порозмовлявши при брамі з охороною галилейського правителя, увійшов у двір. Єшуа помітив горлицю, що на краю кам’яного фонтанового обруча пила воду. Їй важко було втриматися на вигладженому камені. Пташка увесь час спурхувала догори, а тоді на мить, затримавшись, хапала дзьобом кілька крапель. Єшуа посміхнувся. Несподівано у дворі з’явився Ірод Антипа, і сотник передав бажання Понтія Пилата. Єшуа стояв побіч фонтану і дивився на горлицю. Здавалося, його не обходило те, що трапилося з ним відучора. Не був би Ірод правителем Галилеї, якби не чув про Єшуа. Звичайно, йому доповідали про пересування нового пророка Галилеєю, Самарією та Юдеєю. Знав навіть, що страчений Йоханан бен Захарія перед смертю встиг зустрітися з Єшуа й обидва зайшли у Йорданські води. А очевидці переказували, що течія тоді зупинилася і світло з небес впало на Єшуа, вибіливши його аж до прозорості. Казали, що й голос якийсь чули й голубиця пурхала над застиглою течією річки. Чи не ця, що змочує ось тепер дзьоб у воді? Ірода роздирала цікавість поговорити з Єшуа, однак, вислухавши римського сотника, він зрозумів, що Понтієві Пилатові зовсім не баглося бабратися у справі, на яку намовляли первосвященник і синедріон. «Чому він прислав арештованого до мене?» – міркував Ірод Антипа, розглядаючи Єшуа. Зранку, коли вояки вивели його з в’язниці, над ними покружляла горлиця й полетіла в напрямку дому, в якому зупинився Ірод. Вояки, освіжившись водою з фонтану, чим сполохали горлицю, відступили від Єшуа у тінь, що падала від зелених дерев. Починало припікати. За спиною Ірода Антипи стояв слуга і тримав над головою правителя парасолю з шовкових тканин. Коли здіймався легкий вітерець – тканина тріпотіла, як вітрила. Єшуа стояв навпроти і лише від горлиці, що кружляла над ним, падали на його голову темні смужки тіней її крил. «Я багато чув про тебе, Єшуа», – розпочав Ірод Антипа й подивився з-під лоба. Єшуа розімкнув пошерхлі вуста лишень для того, щоби облизати їх слиною, і знову стулив. Ірод очікував відповіді, але тишу в дворику порушувало тільки тріпотіння листя кущів, висаджених вздовж високого муру. «Знаю, що твої слова зцілюють хворих і годують хлібом. Мені переказували про чуда, які ти чиниш. Хто ти? Пророк? Лікар? Провидець?» Від часу арешту Єшуа нічого не пив, і його мучила спрага. Чи навмисно тюремні охоронці не приносили води, а чи просто забули внаслідок недбалості, але спрага посилювалася. Він ступив крок уперед. І хоч охорона Ірода подалася навперейми, тетрарх помахом зупинив їх. Зрозумів, що цієї миті хоче арештований. Єшуа підійшов до фонтану й, зачерпнувши долонями зелену воду, сьорбав, тамуючи спрагу. Вояки Понтія Пилата, побачивши, що Єшуа наближається до Ірода Антипи, вийшли з-під дірявих тіней і собі підійшли до фонтану. Якщо на початку розмови відстань поміж Єшуа й Іродом Антипою становила кілька метрів, то тепер Єшуа наблизився впритул. У дворику, оточеному з усіх сторін стінами прилеглих домів, було чути дзюрчання води у фонтані. Було чути також кожне слово Ірода Антипи, постукування зброї, рип ретязів, дихання римлян та охоронців правителя Галилеї. Єшуа не відповідав на жодне Іродове питання. Дивився у вічі, однак наче сам не був присутній у дворику, наче не його приведено на розмову. «Питаю тебе, – у голосі Ірода почулося незадоволення, бо хто ж би посмів з ним так легковажити. – Питаю тебе: хто ти?» Один із охоронців Ірода підійшов до Єшуа й штурханув арештованого рукояттю меча в ребро. Єшуа відчув біль. На якусь мить йому сперло дух, але він знову не промовив жодного слова, і ніхто не почув навіть зітхання. Все ж Іродові Антипі не хотілося відпускати Єшуа. «Чому він мовчить? – міркував тетрарх, роздивляючись Єшуа. Інший на його місці, скориставшись зустріччю з ним, галилейським правителем, спробував би випросити собі якесь полегшення покари. За законом римського імператора, жоден із юдейських суддів не може засудити будь-кого на смертну кару. Тому якби цей мовчун впав на коліна і попросив полегшення своєї долі, то Ірод Антипа міг би післати гінця до Понтія Пилата і сказати, що його підданий не винен. Прокуратор Юдеї, мабуть, не перечив би такій розв’язці. Назавтра цей Єшуа змінив би холодну печеру в’язниці на якийсь постій або чийсь дім, бо кажуть, що він злиденний, і далі мандрував би землями і розповідав би свої притчі. Що він там розповідає і які вершить чуда, римлянам зовсім байдуже. Головне, щоби його слова не підбивали народ на заворушення. І якщо за ним ходять галилейські рибалки, що покинули свої рибальські селища, човни й сіті, залишивши родини й звичне життя, то Ірод Антипа не дивувався б такому перебігові. Хіба ці землі споконвіків не переповнено пророками, віщунами та авантюристами? Хіба не тут відбувалися розмови Мойсея з Б-гом? Та хіба не ця земля призначена для великих подій? Але хіба оцей Єшуа, що говорить, що він Син Божий і одне зі своїм Отцем, схожий на пророка? Якщо подивитися його одіж та оточення, то він просто черговий шарлатан. Але якщо послухати, що він каже, – то наче пророк. Іродові Антипі пригадалася давня пригода, пов’язана з його батьком Іродом Великим, коли троє знатних мандрівників зі Сходу поділилися з правителем Юдеї, що прочули про народження царя Юдейського. Трапилося це приблизно тридцять років тому. І хоча Ірод Антипа на кілька літ був старшим за Єшуа й не міг пам’ятати усіх тогочасних подій, все ж серед Іродіадів, у їхньому родинному колі, точилися розмови про те незрозуміле нікому убивство немовлят чоловічої статі до дворічного віку по усіх містах та селищах. До того ж, це зафіксували усі тодішні хронікери – римські, грецькі та арабські. Юдеї це також записали на своїх сувоях, деякі з тих записів переховували у печерах. Ірод в одну мить зв’язав події тридцятилітньої давнини й зрозумів, кого до нього приведено. Єшуа покірно стояв перед Іродом і, схоже, читав тетрархові думки. Незрозумілий жар пройняв правителя. На його скроні тріпотіла жилка, як пульс на тім’ї новонародженого ягняти. Ірод Антипа стривожився. Від самовпевненості, з якою він зустрів свого підданого, залишилася крихта, та й та, здається, переварилися в шлунку голубиці й стала послідом. Єшуа помітив, як стривоженим поглядом його допитувач шукає підтримки у вояків, що відпочивали в тіні під муром й не зважали на те, що чинять з арештованим. Охорона Ірода хоч розуміла, про що запитує їх правитель, але й вони бажали, щоби ця розмова швидше припинилася, бо стояти під полудневим єрусалимським сонцем і їм не хотілося. Іродові прислуга принесла на срібній таці грона винограду. Це був час, коли він перед обідом з’їдав пів китиці для поліпшення травлення. Перед ним поставили низький столик – саме такий, щоби легко можна було досягнути рукою. Тетрарх сидів у кріслі. Він час до часу нахилявся до столика і підносив до вуст прозору китицю. Відколи Ірод Антипа збудував місто на березі Тиверіадського озера, поруйнувавши при будівництві деякі давні поховання, серед юдеїв воно зробилося нечистим. Усі забудови в місті зроблено на римський лад, а населяли його переважно римляни і греки. Єшуа бував на берегах озера, плив з Симоном та іншими рибалками на західний берег, але до міста не заходив. В св. Луки знайдеться місце для згадки про тетрарха тої пори, коли прочувши, що по страті Йоаханан бен Захарії знову в Галилеї об’явиться пророк, що проповідує, зціляє і навчає, то він подумає про воскресіння страченого. А коли Єшуа подасться з Галилеї через Самарію до Юдеї, за яким підуть дванадцятеро диваків, то подумає, що сам промисел розвів його – царя в Галилеї і проповідника, який каже, що він Месія, назавжди. Тоді, отримавши звіт від свого спеціально висланого шпигуна, який ходив за Єшуа та його учнями від селища до селища, вислуховував повчання і був присутнім при чудах, Ірод Антипа подумав, що Понтій Пилат, якому дано право карати на смерть, не втратить такого шансу – звести зі світу потенційного підбурювача юдеїв. У будь-якому разі, уся подальша історія з Єшуа розіграється в Єрусалимі та околицях перед Пасхою. У переддень свята з різною метою до міста виїхав з Кесарії Палестинської префект Юдеї Понтій Пилат, а з Тиверіади – тетрарх Галилеї Ірод Антипа. На пошуки Єшуа вночі було вислано легіон, а первосвященники, порадившись, зійшлися на думці, що галилеянин переступив Закон. Анна, тесть Каяфи, що тоді був первосвященником, передбачав, що історія з Єшуа може нашкодити, оскільки можливість бунту і вияв непокори під час свята, що неоднораз траплялося, можуть розгнівати префекта. Винними, як завжди, будуть вони – первосвященники. Ось чому, порадившись в домі Анни, первосвященники зійшлися на одностайній думці, що Єшуа – злочинець, якого потрібно скарати на смерть. А тут вони прочули, що Єшуа уже в місті. Дехто з єрусалимців і гостей міста, що стікалися на Пасху до Храму, бачили Його на ослиці й вітали. З того, що відбуватиметься протягом наступного тижня, починаючи від подій в Гетсиманському саді й на горі Голготі, викроїться епізод зустрічі Ірода Антипи з Єшуа, при якому ми й перебуваємо. «Цікаво, – питав себе Ірод Антипа, – що замислив префект?» В цьому випадку в тетрарха було два можливих рішення: сказати Понтієві Пилату, що його підданий ні в чому не винний і відпустити його на всі чотири сторони, або ж, уникаючи будь-якої відповідальності, відправити загін з арештованим назад до Пилата. Стосунки поміж Юдеєю та Галилеєю були не найкращими. Понтій Пилат ніколи не запрошував Ірода Антипу до Кесарії, а той, своєю чергою, до Тиберії. «Можливо, – подумав тетрарх, – що префект, приславши оцього Єшуа, показує мені, що хотів би налагодити стосунки». Звичайно, ще Антипа не знав, що перед арештом синедріон, первосвященник Каяфа та його тесть Анна, порадившись, знайшли в місті Юду з Іскаріота, що ходив поміж торговими рядами зі скринькою, випрошуючи подаяння. Був він одним із дванадцяти при Єшуа і збирав кошти, за які вони харчувалися. Чи його привели до Каяфи, чи розмова відбулася там на одній із торгових вуличок? Не важливо. Спокусившись на дармові гроші, які передав йому служка, Юда повинен буде вказати на Єшуа, коли того прийдуть арештовувати. А оскільки замислили вчинити це вночі, щоби не розбурхувати цікавих громадян міста, то в темряві годі буде розібратися, чи Єшуа вони арештуюють, чи когось з його оточення. Помилка могла коштувати Каяфі первосвященства. Служитель Храму знав, що з Кесарії перед Пасхою прибуде Понтій Пилат з додатковим військом й синедріон мусить представити для суду саме Єшуа. Тому вони знайшли Юду...