Непримиренність  дорослішання

Роман Артема Чеха «Хто ти такий?» вийшов у чернівецькому видавництві «Меридіан Черновіц» у 2021 році, видання отримало відзнаку «Книга року BBC».

Якщо не я, то хто? Якщо не зараз, то коли?

Артем Чех

Артем Чех оповідає цілком автобіографічну історію про дитинство, дорослішання і появу у житті п’ятирічного хлопчика нової людини – контуженого відставного військового Фелікса. Події розгортаються у Черкасах, на березі Дніпра у складний для українців час, у період зламу століть і зламу свідомостей. 90-ті роки залишили глибокий слід на кожному, хто формувався у цей час, це період появи нової несинтетичної української ідентичності, час ініціації героя та України. Це дуже нетривкий період намацування ґрунту під ногами, переживання нових досвідів та спроб відповісти на запитання «Хто ти такий?»

Автобіографічні історії часто викликають цікавість у читачів, адже кожному хочеться дізнатися. що відбувається за лаштунками письменницького життя, кожен хоче так чи інакше причаститися до часом болючого минулого і покопирсатися у спогадах автора. Після презентації, де Чех достатньо обережно розповів про автобіографічні моменти роману, питань не з’явилося. Після прочитання – їх купа. Інколи важко відрізнити авторську вигадку від реальних подій, але питання, пов’язане із Софією Ротару, спокою не дає…

Український письменник Артем Чех, автор роману «Хто ти такий?».

Образ Фелікса став для мене каменем спотикання. Він надто справжній з усіма своїми перемогами і невдачами, щоб оцінювати його однозначно. Фелікс – це представник втраченого покоління, один з тих, що розплачується за свою яскраво-червону молодість, коли він купався в променях сили, значущости і вседозволености. Підстаркуватий і нікому не потрібний, він змушений доживати свої дні у жахах минулого, топити своє горе в алкоголі. Це новий хрестоматій тип: людина, що втратила людяність і намагається існувати у суспільстві.

Розповіді про війну в Афганістані та різноманітні есесерівські спецоперації готують малого хлопчика і читачів до несправедливостей сучасного життя, нападу росії на Україну, вбивств мирних людей, брехні та, здавалося б, неможливості щось змінити.

Фелікс – це втілення посттравматичного розладу, з яким мириться не лише його носій, а й інші члени суспільства. У романі Чех не намагається дати інструкцію того, що робити і як поводитися з такою людиною. Він констатує факт: є ось так і ось так, а буває ще отак, коли говорить про друга Фелікса Гришу. Насправді, це цілком нормальна модель поведінки, поширена у людей з посттравматичним синдромом. Виправдовувати їх чи засуджувати – справа кожного, але людей, поплямованих війною потрібно приймати, не дозволяти їм відходити на маргінес суспільства. Ця модель поведінки є надзвичайно актуальною тепер, у період війни, коли гуманність відходить на другий план, а людиною керують інстинкти самозахисту, помсти і тд.

Попри цілий букет мінусів такого персонажа, він має надзвичайно важливий вплив на формування і становлення хлопчика Тимофія. Маскулінність, якої не вистачає у його батька, Тимофій переймає у Фелікса. Він отримує він старого бійця комплексне виховання, побудоване у формі бесіди. Тимофій, сам того не усвідомлюючи, починає у певний період життя шукати прихистку у Фелікса:

“Спочатку той [Фелікс] вибухне своїм фірмовим сміхом, а потім, заспокоївшись, розкаже щось таке, від чого все стане на свої місця. Він уміє розказувати. Після його розповідей хочеться жити”.

Як на мене, це дуже показовий момент, що фіксує визнання хлопцем Фелікса як важливої для нього людини. І цей роман – спроба зберегти образ старого самотнього вовка Фелікса в житті автора та своєрідний реквієм дитинству.

Тема дорослішання та ініціації розкрита автором найбільше. Ми простежуємо у тексті кілька етапів дорослішання Тимофія: фізичного і психологічного. Першим, неодмінно болючим та шоковим етапом стають слова мами попросити бабусю прибрати ванну кімнату після Фелікса. Тоді вперше дитина ставить собі питання: “Якщо не я, то хто? Якщо не зараз, то коли?”

З такого, здавалося б побутового прохання починається довгий шлях формування і становлення людини. Зароджується образа на світ та конфлікт з соціумом, підліткові поривання, що часто межують з абсурдом і приводять в ступор дорослих.

Автор фіксує дорослішання на ранніх етапах:

“Хоч би як він [Тимофій] намагався повернути свої відчуття раннього дитинства, дорослішання було невідворотним і непримиримим. Рухи, хода – все стало іншим. Міркування – глибшими. Мовчання – довшим. Лише погляд не змінився. Такий же відкритий і світлий... ”

Кожен рік, як у книгах про Гаррі Поттера, приносить геть інші випробування, кидає виклики, нагороджує за сміливість і карає за промахи.

Перші закоханості, цигарки, алкоголь, перші сварки з дорослими та ультиматуми, а ще – байдужість, яка наче змія гніздиться в душі героя.

Найбільш відчутний крок хлопця на шляху від дитинства – ніч в готелі. Це ініціація тіла і розуму, зміна поглядів, набуття досвідів. Це період тінейджерства, такого нестабільного і часто несправедливого:

“Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й  зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще”.

Артему Чеху вдається дуже тонко відмітити основні риси юнацького бунту, який просякнутий інфантилізмом та незнанням світу і самого себе.

Це роман засвоєння життєвих уроків. Доводити свою невинність чи правоту лютому, немилосердному натовпу немає сенсу. Мінус колективної відповідальності у тому, що ніхто не сприймає її як особисту, а отже дозволяє біді статися, грішить з впевненістю, що гріх його не таврує. Малий Тимофій обпікається багато разів, поводиться погано, спостерігає як інші роблять щось погане, фіксує це і намагається осмислити.

Від бажаного дорослішання хочеться втекти. Коли недитячі проблеми лягають на слабкі плечі 15-річного юнака, йому хочеться ховатися під ковдру від усього світу, чекати поки “все саме собою не розсмокчеться, аж поки не вивітриться втома і цей тягар…”

Історія дитинства співає дифірамби безтурботному спокою і щастю, похованому в дрібницях. В якийсь момент мені здалося, що це роман про речі: щирі у своїй банальності, рідні крізь роки і нестерпно гіркі та п’янкі у пам’яті. У дрібницях, що наповнюють літо чистою пасторальною ідилією, дитячих книжках, плеєрах, старих записниках з першими віршами живе цінний скарб – людська пам’ять. Саме вона згодом дає тобі сили знайти відповідь на питання “Хто ти такий?”

P.S. Ірина Цілик готує до релізу фільм “Я і Фелікс”, знятий за мотивами роману Артема Чеха. Роль Фелікса зіграв Юрко Іздрик.