Путін так і не зміг придумати притомний «казус белі» (причину війни) для нападу на Україну. Врешті він облишив безглузді спроби розповісти про якісь «українські теракти» і напередодні нападу назвав справжню причину війни: незалежність України. І це той рідкісний випадок, коли він не брехав.
Справді так і є. Саме наша свобода стоїть на перешкоді планів Путіна відновити російську імперію неволі. Тому нинішня війна — це війна за незалежність. Ми продовжуємо робити те, що не завершили наші попередники сотні років тому.
Це відкладена війна, яка почалася не зразу після відновлення незалежності в 1991-му. Тоді ворог був слабким. А через кілька десятиліть він набрався сили і спробував нас повернути.
Дехто хоче назвати (і називає) цю війну вітчизняною, щоб підкреслити її масовий характер. Це визначення періодично звучить в українських медіа, його навіть використовує президент України Зеленський. Наскільки доречним є його використання?
Наша війна справді масова, справді демонструє безліч прикладів героїзму військових та цивільних. Але не варто використовувати термін «вітчизняна». Бо він апелює саме до російської історії. До війни 1812-го року. Та найбільше — до німецько-совєтської війни 1941–1945 років.
Цей термін робить нас частиною російського минулого. Ба навіть — частиною російської сучасності. Бо в нинішній Росії «отєчєственная война» — бренд, який уособлює одну з основ руского міра. Їм ідеться про непереможну совєтську/російську армію, яка звільнила світ від нацизму. Цей міф був ґрунтом для формування радянської ідентичності, а в перспективі й радянського народу. Його складовими були тези про масовий патріотизм і жертовність в ім’я радянської Батьківщини, небачена мобілізація всіх «радянських» людей у боротьбі зі страшною загрозою, месіанський похід на Захід з метою «визволення» Європи.
На початку 2000-х Росія на чолі з Путіним взяла курс на відновлення впливу на «постсовєтському» просторі. Згодом вони відверто заявили про амбіції відновити СРСР. Для цього використовують все:
і енергетичний шантаж, і маніпуляції щодо російськомовних людей, і навіть загрозу застосування ядерної зброї.
Не останнє місце в цьому арсеналі відводиться так званій «спільній історії». Концепти «Великої Вітчизняної війни» та «Великої Перемоги», радянські міфи про минулу війну широко пропагують в кіно, на телебаченні, в літературі, щоб тримати народи колишнього СРСР в орбіті російського впливу. «Спільне героїчне минуле» використовують, щоб утримувати потужне проросійське лобі в незалежних державах.
Отож, міф про війну є важливим інструментом геополітичного впливу Росії. І саме надихаючись міфом про вітчизняну війну, нинішні російські солдати йдуть звільняти Україну від нацистів. У ролі нацистів для них — ми з вами, наші солдати, наші батьки, жінки і діти.
Тому не варто повторювати російські пропагандистські бренди, які вже не відмити від совка, георгіївських стрічок, всього того, що нас атакує «градами» і «кинжалами». Наша війна є продовженням століть боротьби за свободу і є унікальною за своїм масовим характером. Нині участь у ній беруть не лише військові, а кожен українець, який спиняє ворога власними зусиллями. Тому вона варта назватися Народною.
Народною війною за незалежність.
Певен, саме такий погляд на нашу боротьбу, який віддає шану нашим попередникам і підкреслює масовий героїзм сучасників, — ще один крок до перемоги.
На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.
Слава Україні!
27.03.2022