Мужність

Є у Львові кам’яниця з латинськими афоризмами. Один із них по-римському стислий: «Domat omnia virtus» – Мужність долає все. У тлумачному словнику читаємо: «Наші козаки-запорожці своєю мужністю дивували світ». Сьогодні з повним правом можемо сказати: «Вся наша армія, увесь народ своєю мужністю дивують світ». Важливо уточнити, що «мужність» (лат. virtus; vir – муж) у первісному значенні слова – це не просто здатність долати страх, як на це спромагаються хоробрі; мужність, що є сукупністю усіх чеснот, передбачає інтелектуальний аспект: уміння розрізняти добро від зла, справедливість від кривди, правду від брехні, моральність від аморальності, людяність від варварства, патріотизм глибокий, дійовий – від показного; мужність – це висока вмотивованість дій, глибоке чуття єдності з народом, відчування обов’язку й відповідальності перед ним, перед вітчизною.

Як сягнути мужності – про це Іван Франко, «син народа, що вгору йде»: «Кожний думай, що на тобі / Міліонів стан стоїть, / Що за долю міліонів мусиш дати ти одвіт». У цих словах відлунює заклик чільного римського стоїка Сенеки, чиї настанови глибоко ввійшли в нашу українську ментальність: «Живи для інших, якщо хочеш для себе жити». Про мужність, серед багатьох інших, – і Шандор Петефі: «Коли ти муж – будь мужнім, / Вмій правду боронить, / Хоча б і довелося / За неї кров пролить. / Зумій заради правди / Зламать життя своє. / Честь в боротьбі – найвище, / Що в тебе в світі є»… Мужність – іменник жіночого роду, її подивляємо в синах і дочках нашого народу (згадаймо висловлювання Франка про Лесю Українку). Дорога до мужності – крем’яниста й стрімка: «Чи хтось сягнув мужності, йдучи гладкою, рівнинною стежкою?» – запитує цей же Сенека.

За темрявою, яку ми покликані побороти, з вершин мужності, разом із світовою спільнотою, яка підтримує нас, озираємо відвічні мрії людства, віримо, що вони колись таки втіляться в життя. Як про це, скажімо, Роберт Бернс: «Нічого, нічого, / Діждем ладу нового, / Торжествуватиме весь світ / Братерства перемогу!» Як про це Шевченко: «Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі» (саме люде – ті, хто шанує людяність)… Як, услід за Кобзарем, і наш Каменяр: «Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі»… – звертається до стражденної України автор «Мойсея». Віримо й ми, що вона, наша Україна, таки засяє «у народів вольних колі» своїм вогненним видом, пройшовши неспалимою – крізь жорстокий вогонь російської агресії. Бо з нами Правда, з нами Справедливість, «дочка Часу», з нами Бог. Молімося! Борімося! Слава Україні!..

Слава ж, у розумінні античних, як і Шевченка («А слава – заповідь моя»), – це пам’ять у нащадків за добрі діла, за мужність. У наші дні – за мужність народу, який, з’єднавшись у єдину громаду, не мислить свого життя поза Україною – вільною, світлою незалежною – у дружньому колі таких же, вільних і світлих душею народів.