У середмісті Івано-Франківська є сучасний мистецький незалежний простір Підземний Перехід «Ваґабундо», про який місцеві знають уже три роки. З початком повномасштабної війни «Ваґабундо» перетворився на справжнє мистецьке бомбосховище, оскільки розташований у підвалі, проте й надалі гуртує митців з їхніми ініціативами.
«Все потягнулось сюди само собою, бо наш мистецький простір для того й створювався, щоби притягувати все світле й добре, навіть якщо на вид воно темне і зле. Конструктивно приміщення дуже надається, щоб бути сховком від повітряних загроз: має два протилежні входи, підземні бетонні стіни без вікон, воду, тепло і навіть продуктовий магазин за стінкою. Отже, даючи концерт чи урок, можна не перериватись на півноті чи півслові в зв’язку з повітряною тривогою, всі вже і так "в домику". Мистецтво – це ж спосіб абстрагуватись від навколишньої дійсності, інтегруючись у якусь іншу, яка тебе здатна захопити. Тому з небезпекою воно працює іноді не гірше за стіни і добре колаборує зі сховищем», – розповідає один із засновників «Ваґабундо» Ростислав Шпук.
Першими з публічною ініціативою у Підземний Перехід звернулися волонтери з «Молодої Просвіти». Це був алярмовий збір допомоги для Харкова, на який виділялося три години. Тоді за ці лічені години вдалося зібрати все необхідне завдяки небайдужим мешканцям міста.
«Відправка допомоги – це найменш цікаве з гуманітарних способів використання мистецького простору. Для цього є склади ітд. Тому звідси це робилось наразі двічі. Ініціюючи дві великі поставки з польських заводів, ми їх скеровували одразу в Київ. З міською владою не співпрацюємо, як і в основній діяльності: воліємо уникати формальності, умовності, голосного спецефектного рапортування і награної помпи. Якщо тепер у нас сховище, то не помпо-, а бомбо-», – каже Ростислав.
Сьогодні ж «Ваґабундо» наповнене масою культурних і не тільки ініціатив: «Лікарня для ведмежат», арт-терапія «Малюємо щодня наше майбутнє», йога, а між тим діє виставка «Для Бога я створю найкраще».
«Малюємо щодня наше майбутнє» – ініціатива художників та волонтерів, які запрошують до арт-терапії всіх охочих. Діти та дорослі приходять створювати малюнки для воїнів щодня об 11 год. Волонтери, котрі займаються передачею ліків та аптечок на передову та у госпіталі, додають до них створені малюнки. До ініціативи вже долучилися художники Ярема Стецик, Світлана Хміль, Ірина Погрібна, Олег Барбаков, Ксенія Дичко та ін.
«Ми отримуємо запити на патріотичні малюнки від наших воїнів кожного дня. Ці картинки дуже надихають хлопців, особливо створені та підписані дітьми. Щодня у нас малюють всі охочі. Багато жінок-переселенок приводять своїх діток, щоб знайомитися з місцевими та дізнаватись інформацію про тутешні школи та садочки, гуртки для своїх дітей. Адже планують залишатись в Івано-Франківську назавжди», – розповідає Вікторія Волосянко, художниця та організатор малювань.
Європейська медична асоціація (EMSA) разом зі студентами-медиками ІФНМУ організовує проєкт «Лікарня для ведмежат». Мета – у вигляді гри допомогти малечі подолати страх перед «білими халатами», зняти бар’єр між дитиною і лікарем. Під час таких заходів дітлахи мають змогу спробувати себе у ролі медиків та обстежити іграшкових ведмедиків. Зареєструватись на участь можна за телефонами: 0 (66) 355 3531; 0 (97) 443 4880.
Про інші заходи, розклад яких можна простежити на fb-сторінці, розповідає Ростислав Шпук:
«Культурно-універсальна територія "КУТ" займається з молодшими школярами, перемежовуючи статичні навчання з динамічними – наприклад, танцями.
Софія Андрухович навчає йозі, бо тепер тіла і нейромедіатори треба тримати у формі та вкупі, як ніколи.
Центр когнітивної психології та психотерапії Прикарпатського університету створив "Психологічне Ваґабундо": поки в одній кімнаті психологи перетворюють нашу "темну годину" на дитячу світлу, в іншій кімнаті психотерапевти працюють з батьками, передають їм свої навички і навчають покращувати стосунки».
Всередині Підземного Переходу не існує поділу на місцевих і приїжджих. Тут об’єднуються бажанням зняти тривогу.
«З повітря ми її зняти, звичайно, не можем, а з душі – цілком можливо. Треба створювати життєствердний бар’єр, що заважатиме зовнішнім тривогам переростати у внутрішні. "Ваґабундо" – це ж територія свободи. Але чи потребує свобода території? І чи може бути територія носієм свободи? І чи можуть ці поняття мати площини дотику або об’єми перетину? На жаль, воєнні загрози, нові обмеження і комендантські години відповідь на це зробили ствердною. Ми опинились у часі, коли свобода почала потребувати території гостро. Надіюсь, він буде коротким. Але зайвих часів не буває, тож намагатимемось і його робити позитивним і навіть веселим», – додає Ростислав.
19.03.2022