(більшість реплік лунає українською, частина російською, дві угорською і одна англійською)
– Я розумію – німці, але Росія?!!!!!
– Прозріння блядь. Росія ваша любима блядь.
– Не буде войни… Закрили войну…
– Мам, ти уявляєш, Віка думала, що бомби – це таке, що в ванну кидають.
– Боже…
– Кажуть, завтра-післязавтра кордони закриють.
– Тепер усіх випускають, навіть без паспорта. В 40-му Беньяміна не пустили в Іспанію через візу… Він руки на себе наклав.
– Я не знаю, що робити, в мене тут хлопець з аутизмом і восьмимісячна дитина.
– Скільки вам пояснювати, не потрібно більше їжі!
– Ти розумієш, вони все втратили. Усе.
– Дякую вам! Від усього серця дякую!
– Гарного дня вам! Дуже-дуже гарного.
– Не буде войни…
– Аякже, нема нашої шинки.
– Ну хто б сумнівався – це ж на кордоні таке робиться…
– Співайте, співайте, прошу вас…
– Наживаються на війні…
– …так визвірився на мене, ніби я путін.
– Людоньки, поможіть каліці на лікування!..
– Но як то так, пані Єво? Чого того путіна ніхто не може убити?
– Но та не можуть, пані Ілоно, бо він у бункері ховається…
– Самі в свій Берлін поїхали, а нам країну боронити…
– Вони вже тут, але ходять як заморожені.
– Думай про секс зі мною…
– Закрили войну…
– Суки, щоб ви мучилися дуже сильно, горіли в пеклі триста мільярдів років, а потім здохли!
– І здихали ще мільйон п’ятсот років.
– Ні, я хочу, щоб вони мучилися мільйон років, горіли в пеклі дуже довго, а потім здохли, здихали ще мільйон п’ятсот років, а потім щоб їх судили в Гаазі.
– Ти моє серце.
– …не стати кимось, хто радіє трупам.
– Вона залишила вдома саму шиншилу. Ви можете вибити двері? Треба її погодувати.
– Красавиця, дай пару гривень! Бог тобі поможе!
– У її кота епілепсія. Походи аптеками, пошукай ліки. У нас немає. Ні, це такі, як для людей. Людські ліки.
– Але я не можу тут жити! Я нічого не розумію!
– У нього переговори з ООН, а малий постійно на руки до нього хоче.
– Вони віджали в мене дві фури з гуманітаркою казли.
– Хай спокійно все…
– Вона вагітна на сьомому місяці, чоловік в Туреччині, хлопчику сім років, у них ковід обох, бомблять постійно, ти можеш їм продукти завезти? Зараз продиктую.
– Відірвало руку…
– Вони в підвалі…
– Це вибух був.
– Північна Корея…
– Цивілізація…
– Зубні щітки, мило…
– Тобі не потрібно думати. Роби, що я кажу.
– Та ні, він просто помер. Своєю смертю. Таке буває.
– Батутики будуть, але трохи пізніше, кицюнічка.
– Будь ласка, заберіть автомат. Я журналіст. Моє посвідчення…
– Ми не програмісти, але комп’ютер знаєм…
– Вони хочуть, щоб їх вивезли до Італіїї бусом, але бусом, у них коти, троє котів, вони заплатять, заплатять…
– Під обстрілами…
– Кожну секунду люблю тебе.
– Броніки, тепловізори…рації…
– Манікюр?
– …в 2014-му його були поранили під Щастям. Зараз він десь в Житомирській області. Фотографію прислав: якась хата сільська, він і побратим сплять на ліжку, вдягнуті, в черевиках, автомат поруч – здуріти… від ніжності…
– Героям Слава!
– …памперси…
– …колона танків
– Пологовий підірвали…
– …у нас все норм.
– Я хочу додому. Хочу прокинутися в своєму ліжку, як колись, поки ще всі сплять, піти на кухню в піжамі, поставити каву, приготувати горнятко, яке Марія із Сен-Мало привезла, подивитись у вікно, на небо, і щоб тихо було…
– Знаю. Потерпи. Ще трошки. Пташечко.
16.03.2022