Кіберкозаки – бійці невидимого фронту

Юлія ОВСЯНИК

Їхня зброя – комп’ютер та інтернет. Із початком війни ІТ-івці набули більш української назви: кіберкозаки. З перших днів вони показують дива інтернет-атак, не забуваючи при цьому перекидати суми з багатьма нулями на рахунок Збройних Сил України.

Пригадуєте, тиждень тому ми спостерігали, як росіяни слухають на своїх каналах українську музику під зображення Володимирської гірки? Кібервійсько почало працювати з перших днів путінського вторгнення.

Як і у всіх, це почалось 24 лютого. Я, корінний киянин, живу недалеко від Гостомеля і Бучі. Прокинувся о 05:55 від звуків вибуху та реактивних літаків над головою. Після обіду було прийнято рішення переїхати у передмістя до приватного будинку друга, бо там надійний підвал, який виконував роль бомбосховища. Вже наступного дня (25 лютого) з цього підвалу ми почали думати, чим можна допомогти, шукали однодумців та створювали групи для інформаційного спротиву. Саме тоді ми з другом почали знаходити перші, ще не дуже організовані команди. Наприклад, у “КіберКозацтво” ми потрапили, коли там було лише декілька сотень людей, а зараз це вже більше 60 тис. людей.

На початку організація була трохи хаотична, намагалися ламати сайти, які містили інформацію про ЗСУ, ддосили інформаційні пропагандистські портали та банки ворога. З кожною годиною нас ставало все більше, з'явилися куратори, більш зважено обиралися цілі. Основними завданнями були боротьба з пропагандою та донесення реальної інформації. Завдавали удари по фінансовій системі РФ, це були найбільші банки і московська біржа. Дуже сильні атаки спрямовувались на державні ресурси (кремля, міністерств, судів).

Наші дії ставали все більш структуровані та організовані. Для збільшення ІТ-спільноти використовували соціальні мережі та власні контакти. Враховуючи дуже різний рівень спеціалістів, ентузіасти створювали інструкції та окремі канали, де навчали початківців або фахівців з інших сфер.

ІТ-спільнота, як і я, робила це буквально з підвалів. Все, що нам було потрібно, – це ноутбуки, розетки та інтернет. 27 лютого, коли на моїх очах почали прилітати ракети на Гостомель, а постріли від автоматів і великокаліберної зброї стало чутно майже під домом, вирішили евакуюватись. Це рішення далося важко: я люблю своє місто, і їхати було страшно, але здоровий глузд переміг. Їхали ми на машині повз «буки» і танки, блокпости з військовими, звуки вибухів чутні були десь за 20 км.

На дорогу до Львова ми витратили 18 годин. Спершу ми досить швидко проходили пости (максимум, це перевіряли документи), та чим ближче до Львова, я все більше бачив, відчував та чув зневагу з боку військових та ТрО. Були питання “а чого це я біжу?”, “чого не в ТрО Києва” і тд. Спочатку пробував пояснювати про інший, інформаційний фронт, і що насправді моя зброя – це ноутбук та інтернет, але швидко зрозумів, що люди мене не розуміють. Але я все одно вклоняюсь усім військовим та бійцям ТрО, вони неймовірні герої!

У Львові було спокійно, зовсім інший світ. Відчувалось, що люди сприймали війну трохи інакше. Згодом я зрозумів, чому на Західній Україні ставляться до біженців упереджено: ми зайшли поїсти в один із закладів і побачили, як такі самі біженці, як і ми, здоровенні дядьки на «Лєксусах», пили наливку і реготали. У Львові я провів чотири дні. Коли стикався з місцевими, часто питали, чому я тут, а не захищаю своє місто – начебто здоровий мужик, а втік. Прикро, бо ми проводимо за ноутбуками по 14–18 годин в день в інформаційному протистоянні, спимо по 4–5 годин.

У 21 сторіччі інформаційна війна – теж дуже важливий фронт, і ми досить достойно та успішно справляємось. Певно, це не бачить 80 відсотків населення України, але точно відчуває наш ворог!

Це історія київського айтівця, який просив не називати його, адже ці спеціалісти та їхні рідні щоденно зазнають погроз та атак у відповідь.

Окрім цього, ІТ-вці завжди мають партнерів за кордоном. «Це взаємодія з компаніями міжнародного рівня (fb, google, аmazone та інші), для яких формуємо петиції про обмеження доступів до певних функцій тощо. Ми доносимо нашим іноземним друзям реальність подій, просимо виходити на мітинги, організовуємо гуманітарну та технологічну допомогу з-за кордону. Організовуємо евакуації з усіх регіонів співробітників, сімей та родичів. Допомагаємо з житлом та безпечним тимчасовим прихистком». І, звісно, донати на ЗСУ. Зі слів мого київського співрозмовника, за два дні він із співробітниками перерахували 150 000 доларів, а їхня компанія помножила цю суму вдвічі. Інші великі компанії зробили те саме.

Вся робота ІТ-кластеру зараз спрямована на два напрямки: перший – це санкції технологічних компаній проти Росії, другий – інформаційний. Про це розповів спеціаліст ІТ-простору, засновник Рostmen Ярослав Ведмідь.

Низка компаній забирають свої технології, офіси, продукти з території рф, у тому числі ті, які забезпечували захист від інформаційних атак для російських серверів. Цю роботу дуже добре веде Міністерство цифрової трансформації, і воно її буде продовжувати. Інформаційну роботу взяла на себе величезна кількість як професійних і системних, так і розрізнених гравців. Тут головна мета – доставляти фотографії, відео на територію рф, робити дзвінки, повідомляти про те, що в нас відбувається і що їх тут ніхто не чекає. Це треба робити масово. Підготовлені інструменти, які дозволяють просто внести телефонний номер вашого знайомого в рф – автовідповідач подзвонить і скаже текст, якщо ви не хочете спілкуватися. Такий інструмент розробив Дмитро Дубілет, і він доступний у його телеграм-каналі. Львівські айтівці пишуть коди, які дозволяють на російських форумах створювати теми і коментарі, публікувати фотографії і посилання на сайти, щоб висвітлити всі жахіття цієї загарбницької війни. Наш Рostmen практично щодня створює сайти. Наприклад, https://russkiykorabl.info/. Відвідуваність його становить 25–30 сесій в росії на день – це 20–30 тисяч росіян, які щодня бачать правду про війну. Другий сайт, який ми запустили, – це «зостанься дома» (https://zastansyadoma.com) для білорусів, і його лише за першу годину відвідало 20 тис. білорусів. Вони отримали чіткий меседж, що йти в Україну їм точно не треба. Третій ресурс, який ми створили, – це документ, що збирає фейки і їх розвінчання. Доступний за лінком bit.ly/talk2russians («Як розмовляти з росіянами»).

Насправді ІТ-вці вистрілюють не лише doss-патронами, а й справжніми. А дехто залишився в містах, які під прицілом, аби годувати домашніх тварин. «Мої знайомі айтівці допомагають країні, як можуть. Хтось пішов бійцем до ТрО. На жаль, я не маю військового досвіду, тому мене не прийняли до ТрО, тож я долучилась до кібервійська та волонтерів. Допомагаю ЗСУ та ТрО фінансово та гуманітарно, а цивільним – їжею та іншими необхідними речами. Також ми взяли до себе тварин на перетримку. Хтось поїхав до інших міст, хтось залишився. Але всі роблять все, що можуть. Ми з чоловіком залишились у Києві та не полишимо наше місто. Я буду боронити свою країну, як зможу», – розповідає кіберкозачка, яка теж бажала лишитися анонімною.

Ще одна ІТ-івка додає, без цензури: «п…м кацапські сайти за списком, встановивши необхідний soft і періодично натискаючи кнопки, просвічуємо населення рашки ненав’язливо і нав’язливо фотографіями і відео з "київських канікул". Всі, кого знаю, роблять те саме. Навіщо? Аби пішли вони вслід за своїм кораблем».

Поки що користувачі російського зомбіящика лишаються при своїй думці: війна була необхідна і несе антинацистську місію.

«Вночі ми відпрацьовували російські військові, жіночі й інші форуми. Мета – показувати жертви і втрати, впирати росіян у реальність. Поки що абсолютна більшість все заперечує – вони в це не можуть повірити. Ці новини неможливі у їхньому світі. Але! Вода камінь точить. Вже є коливання, сумніви, страх. І його буде все більше!» – пише на своїй сторінці Ярослав Ведмідь.

Кібервійна набрала рис народного кіберспротиву. Якщо в росії ще хтось ходить у кіно, то уявіть, що серед рекламних роликів на екранах раптом з’являються трупи їхніх солдатів! Українці масово пишуть про війну в рекламу ресторанів, кафе, кінотеатрів. Що більше коментарів, то краще – кажуть кібервоїни. «З останніх новин: у Росії вже не працює реклама в google, расеі, twitter, facebook і навіть vk. «Зараз українські крео працюють над тим, щоб забанити рекламу в google, youtube в Україні, щоб ворог не зміг просовувати свою пропаганду. Бачимо, що багато атак іде на українські медіа», – розповідає Олексій Вітченко.

«Розхитувати росіян дуже важко, але поки в них ще лишається інтернет і мобільний зв'язок, це треба робити. Інформаційна частина роботи інколи не така помітна, як робота артилерії, танків, військово-повітряних сил. Але вона не менш важлива. Хотілося б, щоб українці зараз кожен в силу своїх можливостей чинили опір і спротив. В цьому сенсі нам також належить перестати шельмувати одні одних: хто робить більше, хто менше для оборони країни. Я впевнений, що зараз кожен робить максимально», – наголошує Ярослав Ведмідь.