Від 1169 року, коли князь Андрій Боголюбський захопив і спалив Київ, і до 2014 року включно Московія близько трьох десятків разів нападала на Україну. Рахуючи усі ці вторгнення, можна збитися з рахунку, тому зупинимось лише на минулому XX столітті: 1914, 1918-1920, 1939-1940, 1943-1944. І чи мудрою була б людина, яка б стверджувала, що в 2014 році було останнє вторгнення нашого північного сусіда в Україну в столітті XXI? Дехто каже, що у XXI столітті неможливі методи попередніх століть, однак мудрий Еклезіаст говорить нам, що нічого нового немає під сонцем і що було перед віками, воно буде й надалі.
Якщо ми хочемо передбачити наше майбутнє, то для цього, вочевидь, треба зазирнути у минуле. Звісно, що стовідсоткової дзеркальної екстраполяції подій минулого на майбутнє ми там не знайдемо, утім все ж дуже багато про що довідаємося.
Цікаве запитання, чому Путін не вчинив повномасштабного вторгнення в 2014 році, коли для цього були умови найсприятливіші: заскочена зненацька агресією знесилена Україна, яка лишень оговтувалась після кривавих подій Майдану, без потужної армії, без належної зброї, з порожньою скарбницею, без дієвої підтримки колективного Заходу, якому знадобилося аж вісім років (а також афганська ганьба), аби второпати, що насправді діється в Україні і яку насправді загрозу для світу несе Росія. Проґавив слушний момент. Чому?
Наважимося припустити, що через свою обережність, обачність і боягузливість. Зрештою, краще за Кеннана не скажеш: "Не йде на непотрібний ризик; несприйнятливий до логіки розуму і дуже чутливий до логіки сили, тому може легко відступити – і зазвичай відступає, коли стикається з сильним опором". Хтось з аналітиків назвав Путіна калькулятором, тобто людиною, в діях якої найменше емоцій і найбільше тверезого розрахунку. Вочевидь, цей кагебістський калькулятор ретельно прораховує всі вигоди й ризики тих злочинів, які він має на меті здійснити. Коли досвідчений грабіжник вирішує пограбувати чиєсь багате помешкання, він дуже прискіпливо вивчає, коли господарів немає вдома, де стоять камери відеоспостереження, як спрацьовує тривожна кнопка, як швидко може прибути охорона, чи проглядається з вікон інших помешкань те вікно, куди він планує залізти, і ще сотню різних чинників, які у підсумку вплинуть на його рішення – грабувати власне це помешкання чи зупинитися на чомусь доступнішому і менш ризикованому.
Обережність і боягузливість Путіна в діях проти України 2014 року просто вражає. Ось витяг з листа Януковича, яким сумнозвісний Чуркін (що потім так раптово преставився) вимахував в ООН: «Звертаюсь до президента Росії В. В. Путіна з проханням використати збройні сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України». А ось тодішнє повідомлення усіх світових ЗМІ: «1 березня 2014 року Рада Федерації Росії підтримала звернення президента Володимира Путіна про дозвіл на застосування збройних сил РФ на території України». Чому ж Путін, маючи на такі дії дозвіл, все ж офіційно не застосував свої збройні сили для агресії проти України? Адже він мав для цього «всі законні підстави». А тому, що через дані свого гебешного калькулятора його вистачило лише на зелених чоловічків без розпізнавальних знаків зі зброєю, купленою у міфічному воєнторзі. Обережність і боягузливість.
Ми всі про це швидко забули, але, виявляється, 2014 року українські снаряди вбивали російських громадян на території РФ, і це були, як стверджувала Росія, цілеспрямовані обстріли. Ось витяг з офіційних документів Слідчого комітету РФ про принаймні три випадки, які ідеально могли б слугувати, як casus belli для повномасштабного вторгнення (мовою оригіналу): «13 июля 2014 г. в результате разрыва прилетевшего с территории Украины снаряда в приграничном городе Донецке Ростовской области погиб мирный житель, две женщины ранены… 19 сентября 2014 г. в Ростовской области от разрыва боеприпаса неподалеку от российско-украинской границы погиб российский пограничник… Нет никакого сомнения, что стрелявшие со стороны Украины производили обстрел прицельно, намереваясь убить сотрудников российских правоохранительных органов». Тобто тоді не треба було ніякого Ґляйвіца, і ніякої операції, як каже Джейн Псакі, під «false flag», і ніяких постановних «відосіків» з акторами. Чому ж Путін проґавив такі ідеальні нагоди? Через боягузтво.
А потім вісім років млявоплинного і нерішучого розгортання підготовки до «третьої світової». Нагадаймо собі, як динамічно й стрімко розвивалися події першої і другої. В Росії сиділи на березі ріки і чекали, поки пропливе український труп? Вже й в Україні «лишилося 15 мільйонів населення», вже «всі живуть у жебрацтві, замерзають і вмирають з голоду», але та клята Україна все якось не хоче загинатися. А тут, як на гріх, клей, яким нанюхалися, склеюючи скрєпи, вивітрився, треба щось новенького, і ось понад сто тисяч орди під нашими кордонами.
Скупчення військової техніки поблизу Каменськ-Шахтинська, Ростовська область, Росія. (Зображення із Google Maps)
Небачена до цього шизофренічна риторика, яка майже прямим текстом волає: «Тримайте мене семеро! Я псих в натурі! В мене довідка з дурдому є! Забирайте свої манатки, бо зараз усіх вас тут замочу, і мені нічого за це не буде! Ви всі подохнете, а я один потраплю до раю!». Цивілізований світ терміново стає на вуха. Нарешті прозрів, обіцяє нищівні, пекельні санкції, небачені до цього. Українська армія сильна, як ніколи, «лента за лентою» набої тисячами тонн летять нам на допомогу величезними транспортними літаками, рішучість і згуртованість українського суспільства як ніколи висока. Ну і що тут Путіну підкаже його гебешний калькулятор? Нападати чи не нападати?
А Христос говорить: «Ви ж про війни почуєте і про воєнні чутки, глядіть не лякайтеся, бо статися належить тому» (Мт, 24:6-7). Причини усіх війн, і особливо минулих двох світових і, можливої, третьої, не налізаючи на здорову голову, ґрунтуються, вочевидь, лише на словах Христа «бо належить статися тому», а не якихось підставах логіки чи здорового глузду.
Син Божий не пояснює нам, чому стаються ці жахливі війни і як їм запобігти. Він лише констатує їхню невідворотність, і все. Належить статися – і край. А ні – то ні. І тому нема чого нам дуже мудрувати, намагатися шукати якоїсь логіки, якогось розумного начала в цьому жахливому і нерозумному світі. Хоча Бог все ж дав людям розум для того, аби рятувати цей світ в найнебезпечніші моменти, бо він ще потрібний і Богові, і особливо нам, людям.
Тож будемо сподіватися, що 20 лютого 2022 року, в день закінчення пекінської Олімпіади і російсько-білоруських військових маневрів, час «Ч» не настане, а далі будемо боротися й виживати, бо Правда на нашому боці, а «Правда нас визволить» (Йн, 8:32).
07.02.2022