Чому Німеччина вперто відмовляє Україні в питанні постачання зброї? Попри те, що більшість німців щиро співчуває українцям у контексті російської аґресії.
Військово-транспортні літаки C-17A Globemaster Королівського військово-повітряного флоту Великої Британії за останні кілька днів зробили вже вісім рейсів до України. Британці везуть українським воякам зброю, передовсім переносні протитанкові керовані ракетні комплекси малої дальності NLAW. Все для того, аби підвищити оборонозданість України, аби ми змогли ефективніше протистояти збройній аґресії з боку Росії, захистити свій суверенітет і територіальну цілісність.
Цікава деталь: прямуючи до України, британські літаки змушені робити досить великий гак, облітати територію Німеччини. Берлін залишається впертим противником ідеї надання Києву зброї – навіть такої, яка слугує винятково оборонним цілям.
Таку позицію декларувала ще попередня багаторічна бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель. Тож існувала надія, що зі зміною влади в Берліні зміниться й ставлення федерального уряду до цієї проблеми. Тим більше, що до урядової коаліції увійшла партія «Спілка 90/Зелені», співголова якої Роберт Габек свого часу побував на лінії розмежування на Донбасі та виступив за надання Україні зброї. Утім, одна справа – коли ти заявляєш про щось, перебуваючи в опозиції, зовсім інша – коли ти вже входиш в уряд.
Заледве Німеччина встигла сформувати новий уряд, як спалахнула криза військової ескалації на українському кордоні, спричинена аґресивними намірами Росії. От, здавалося б, чудова нагода для Берліна продемонструвати, що він не піддається на російські маніпуляції, готовий відстоювати справу демократії. І нібито декларації нового німецького уряду на адресу Кремля стали сміливішими й різкішими. Але так деклараціями й залишилися.
Чинний бундесканцлер, соціал-демократ Олаф Шольц рішуче заявляє про те, що Росія заплатить «високу ціну» у разі вторгнення в Україну. «Зелена» міністерка закордонних справ Анналєна Бербок лякає Росію неймовірними санкціями. Утім щодо зброї для України – така ж рішуча відмова.
На початку цього тижня пані Бербок, яку ми всі так любили за її жорстку позицію в питанні антиросійських санкції, «Північного потоку-2» тощо, приїхала з візитом до Києва, аби підтримати українців у важку хвилину. Утім позицію щодо зброї для України декларувала вона фактично таку ж, як і свого часу Меркель. «Німеччина готова до поважного діалогу з Росією, щоб розрядити вкрай небезпечну ситуацію, оскільки дипломатія є єдиним життєздатним шляхом», – заявила Бербок журналістам під час брифінгу в Києві.
Який діалог? Про що? Що ще можна сказати авторитарному російському лідерові Володимиру Путіну, який ледь чи не прямим текстом заявляє про наміри атакувати Україну? Який виставляє Заходу несусвітні ультиматуми, вимагає від НАТО повернутися в межі часів «холодної війни» і дозволити Москві мати свої геополітичні зони впливу.
Добре, що серед союзників України є ще Сполучені Штати, Велика Британія, Литва тощо, які не припиняють поставки зброї Україні, військової техніки, амуніції. Німеччина ж не лише не бажає надавати Україні зброю, а й забороняє іншим країнам продавати Україні зброю німецького виробництва. Німецькі політики вперто стверджують, що такі поставки «можуть посилити напругу та ускладнити перемовини».
Звісно, така поведінка не додає українцям любові до Німеччини. Утім, чи можна стверджувати, що німецький політикум налаштований власне проти України? Навряд. Передовсім варто зазначити, що Берлін уже давно вирішив для себе раз і назавжди не експортувати зброї в «гарячі точки». Байдуже, чи стороні-жертві, чи стороні-аґресору.
Цього принципу німецька влада дотримується й щодо України. Навіть попри те, що Берлін чітко ідентифікує Київ як жертву кремлівської аґресії.
Зрештою, у новій коаліційній угоді уряд, сформований Соціал-демократичною партією Німеччини, «зеленими» і лібералами», теж зобов’язався проводити обмежувальну політику щодо експорту зброї, яка не допускає поставок зброї в реґіони, що постраждали від кризи.
Окрім того, чинний, як і попередній, німецький уряд досі апелює до німецького вторгнення в Радянський Союз під час Другої світової війни. Каються перед Росією, розглядаючи саме її як спадкоємця «постраждалого» СРСР.
«Рішення уряду про експорт зброї було засноване, зокрема, й на історичному досвіді. Ідея про те, що Німеччина постачає зброю, яку можна використовувати для вбивства росіян, є дуже важкою для багатьох німців», – пояснив таку позицію німецький політолог Марсель Дірсус, професор Інституту політики безпеки при Університеті Християна Альбрехта в Кілі.
І це в той час, коли Німеччина, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), залишається одним із провідних світових виробників та експортерів зброї. До речі, одним із найбільшими клієнтів збройної індустрії Німеччини є Південна Корея. Дивно, чи не так? Адже аж ніяк не можна стверджувати, що у Сеула все безконфліктно, з огляду на постійні прикордонні провокації Пхеньяна, на розвиток ракетної та ядерної програми КНДР.
Здивую читачів ще більше: насправді Німеччина зброю Україні таки продає. Хоч не так багато, як хотілося б, та все ж. Згідно з німецькими статистичними звітами, уряд Німеччини схвалив 97 трансакцій загальною вартістю 5,2 млн євро у 2020-му і першій половині 2021 року. Переважно це була стрілецька зброя, водолазне спорядження та засоби зв’язку.
У чому ж тоді проблема? Проблема в тому, що нам для підвищення обороноздатності цього замало. Українська влада зараз висловлює інтерес до військових кораблів, а ще більше – до систем протиповітряної оборони.
Амбасадор України в Берліні Андрій Мельник в інтерв'ю німецькій інформаційній аґенції DPA, торкаючись теми евентуального експорту німецького озброєння до України на тлі російської аґресії, зазначив: «Йдеться насамперед про німецькі військові кораблі, які є одними з найкращих у світі, які нам вкрай потрібні для надійної оборони довгого узбережжя в Чорному та Азовському морях. Існує такий самий величезний попит на найсучасніші системи ППО, які виробляють німецькі збройові компанії».
У цьому ж інтерв’ю пан Мельник вказав Берліну на помилковість підходу в ідентифікації жертв гітлерівської аґресії, коли німці вважають себе відповідальними лише перед росіянами. «Ця відповідальність має перерости у бажання захищати Україну, де під час нацистської окупації загинуло щонайменше вісім мільйонів людей», – нагадав Андрій Мельник.
Німців такі заяви не надто переконують. Вони хоча й засуджують Росію, Кремль, Путіна за аґресивні заяви й дії, утім дотримуються переконання, що залагодити ситуацію вдасться дипломатією і каральними санкціями у разі потреби. Хоча самі ж визнають, що попередні санкції не досягли мети – не гарантували стримування Росії.
Голова комітету Бундестаґу з питань оборони, членкиня урядової Вільної демократичної партії Марі-Аґнес Штрак-Ціммерманн у недавньому інтерв’ю газеті Bild визнала, що Європа загалом і Німеччина зокрема просто дивилися, як Росія окуповувала Крим і чинила інвазію на Донбасі 2014 року. Водночас вона залишається противницею надання зброї України. На переконання політикині, стримають Росію санкції, які будуть значно жорсткішими за ті, що були запроваджені вісім років тому.
Але наскільки санкції можуть бути дієвішими? І які саме санкції. Наприклад, по Росії болісно вдарила б відмова Берліна від уже завершеного газогону «Північний потік-2», який готовий постачати російський газ до Німеччини, щойно німецький регулятор дасть йому зелене світло. Утім навряд чи ця відмова може стати реальністю з огляду на консенсус, який існує в німецькому політикумі щодо схвалення газогону. Поки що новий німецький уряд багато в чому дотримується позиції своїх попередників про те, що газогін є «комерційним проєктом, який слід захистити від політичних потрясінь».
Щоправда, нещодавно канцлер Шольц припустив, що аґресія Кремля також може мати наслідки й для «Північного потоку-2». «Якщо буде військове втручання проти України, будуть розглянуті всі варіанти», – сказав Шольц журналістам, відповідаючи на запитання про евентуальні санкції проти газогону. Утім «розглянути всі варіанти» – надто розмите формулювання, щоб на ньому ґрунтувати свій оптимізм.
Не готові німецькі політики й позбавляти Росію платіжної системи SWIFT. Уже хоча б тому, що Німеччина має з Росією занадто масштабні торговельні зв’язки, основою яких і є ця платіжна система.
Цікаво, що німецькі християнські демократи, які ще кілька місяців тому, перебуваючи при владі, виступали рішуче проти озброєння України, «аби не провокувати Москву», нині, перейшовши в опозицію, діаметрально змінили свою позицію. «Якщо Україна попросить оборонну зброю, щоб мати можливість захиститися від можливого нападу Росії, ми не можемо відхилити це прохання», – неочікувано заявив член комітету з оборони Бундестаґу Геннінґ Отте, який є представником ХДС. Тому не треба думати, що в питанні постачання німецької зброї для України все так безнадійно.
