У львівському Музеї модернізму відбулося відкриття виставки витинанок Дарії Альошкіної під назвою «Мереживо століть», яка триватиме до 9 березня 2025 року.
Раніше ці великоформатні роботи були презентовані на XVIII Венеційській бієнале, і відтепер у вітчизняних поціновувачів мистецтва Дарії Альошкіної є можливість вперше побачити їх в Україні. Зваживши на те, що експозиція відкрилася напередодні державного свята Дня Соборності, глядач отримує додатковий контекст рефлексування над творами «Трипілля», «Скіфія», «Київська Русь», «Анна Ярославна», «Золота Орда», «Вишивка козацької старшини», «Покрова», «Модерн», «На Волю», — адже кожна демонстрована робота має на меті візуалізувати певні історичні етапи розвитку культури української нації.
Відкриття виставки «Мереживо століть» в Музеї модернізму.
Згадані тематичні образи в творах мисткині часто уособлюють саме жіночі постаті через вищий ступінь знакової абстрагованості й мітологізації (скажімо «Анна Ярославна», «Трипілля», «Модерн» та «Покрова»). До речі, образом Анни Ярославни Дарія Альошкіна надихалася, мешкаючи у французькому містечку Санліс, — одній із резиденцій королеви Франції Анни Ярославни.
«Анна Ярославна».
Тінь витинанок — невід’ємна частина твору, яка допомагає майстрині розкрити його у всіх деталях. Недарма ж свого часу Дарія Альошкіна саме через графічну пластику образів, створених на полотні ширми тінню підсвіченої людської фігури, промовляла до глядачів як засновниця, режисерка і акторка театру тіней «Див». А промовисту символіку національної знакової орнаментики буквально всотала із молоком матері, перейнявши у спадок від творчого тандему своїх батьків Олексія та Людмили Альошкіних — непересічних вінницьких митців, які на хуторі Букатинка, влаштували музей і художній практикум.
«Скіфія».
Абсолютної симетрії мисткині вдається досягнути традиційною технікою витинання — складанням аркуша вдвоє і вирізанням деталей. Відсікання зайвини задля створення й увиразнення композиції мисткиня практикує іще з часів набуття свого академічного фаху, адже розпочинала вона власну творчу біографію як непересічна скульпторка, працюючи різаком і болгаркою над тесанням природного каменю! В актуальній же роботі Дарія також надає перевагу паперовим, а не синтетичним матеріалам. Авторка зазначає, що працювати із ним значно приємніше, — легше досягти бажаної деталізації.
Відповідаючи на запитання6 «Чим для Вас, як для авторки, ця виставка є особливою?», Дарія Альошкіна зізнається: «Насамперед, коли вона планувалася, –– це була дуже відповідальна робота, бо за задумом то мала була експозиція під час Венеційської бієнале –– ми знаємо, що саме до цього проєкту прикута велика увага, і тим паче, на ньому треба було представити Україну в цілому, а це доволі складно. Кожну роботу я старанно відбирала, щоб ніде не промахнутись з ідеєю, подачею, вирішенням. Тут є розповідь про Україну, про те, що є фундаментом моєї творчості — я завжди ґрунтуюсь на традиціях України, на символах, орнаментах. І крім того саме над цим проєктом я працювала дуже довго, тому він для мене є дуже особливим».
Роботи Дарії Альошкіної справді є вагомим внеском в сучасну українську культуру саме через звернення до традиції та її творчу інтерпретацію. Ще 15 років тому авторка обрала цей напрямок декоративного мистецтва, дізнавшись про його занепад від львівського мистецтвознавця Михайла Станкевича. Дарії вдалось відродити практику української витинанки та зацікавлення нею у світі, і вона невтомно робить це далі.