Таке саме у нас відбувається й перед виборами. Перед тими, котрі претендують на статус вирішальних. А позаяк, починаючи з 1 грудня 1991 року, на статус вирішальних претендують кожні українські вибори, то перед кожними таке саме й відбувається.
Бо перед кожними вирішальними виборами раніше чи пізніше настає момент під кодовою назвою «Говори, Петре, до мого великого сідничного м’яза». Момент, коли всі аргументи вже висловлені, повторені, перекручені й відбиті, мов той горох від залізобетонної стіни, за якою надійно сховалася свідомість опонента. Жереб кинуто, рубікон перейдено, електоральні симпатії зафіксувалися на недосяжній для критичних стріл висоті, більше ніхто нікого ні в чому переконати не зуміє, відтак продовження дискусії не має жодного сенсу.
Не має, а однак вона – вдавана дискусія – триває. Пощо, навіщо і з якою метою? За всіх не скажу, але я особисто завжди, а не лише перед виборами, пишу на всілякі такі теми зовсім не для того, щоб перетягнути когось на свій бік. Хоча б тому, що ніколи не сумнівався й ніколи не засумніваюсь: читачі, яких мені треба, і так на моєму боці, а читачів, які не на моєму боці, мені і так не треба. Тоді для чого? Щоб душу відвести.
То таке саме, кажу, і з вакцинацією. Людей, у чиїх не перевтомлених філософською класикою головах загніздилася – назвімо її так – думка, що моральність дорівнює їхній персональній вигоді, марно відсилати до кантівського категоричного імперативу і торочити їм про добровільну відмову від егоїстичної мети заради неписаного суспільного обов’язку. Людям, які плутають конституційні права зі своїми інфантильними забаганками і ставлять під загрозу чужі життя, не доведеш, що їхня поведінка нічим не відрізняється від поведінки мажорів, які сідають обдовбаними за кермо своїх іномарок і пролітають перехрестя на червоне світло. Аж дивно, як ще ніхто з тих мажорів не здогадався заявити, що Конституція їм цього не забороняє, бо де в ній сказано, що обдовбаному мажору не можна сідати за кермо й ігнорувати сигнали світлофора?
А ще, чую, є такі антиваксери, які люблять помудрувати про гарантії. Мовляв, ми насправді ніякі не антиваксери, припиніть надягати на нас шапочки з фольги, самі ви – темна маса, а ми прагнемо діяти свідомо, тож вимагаємо стовідсоткових наукових доказів, що ваша вакцина нас захистить, а не вб’є. Або ж, як із притаманною науковцям прецизійністю сформулював кредо цієї групи депутат Кива, «я нє віжу достаточних обоснованій впускать в свой організм до конца нє ісслєдованниє мєдіцинскіє прєпарати».
Сміх крізь сльози. З одного боку, досить весело слухати, як про «до конца нє ісслєдованниє прєпарати» розводиться просякнутий «ісслєдованнимі прєпаратамі» організм, який у принципі «ісслєдованію нє подлєжит». З другого – вельми сумно спостерігати, скільки довкола нібито не до кінця анальфабетів не мають найзеленішого поняття про те, як функціонує наука, сподіваючись абсолютних гарантій там, де їх апріорі бути не може, і водночас затято не визнаючи очевидного факту, що навіть далека від досконалості вакцина, хоч і не надто захищає від зараження, все ж таки суттєво полегшує перебіг хвороби, а головне – зменшує кількість смертей. Такою є ситуація станом на сьогодні. Цілком імовірно, що завтра вона зміниться. Цілком імовірно, що для боротьби із завтрашнім штамом вірусу доведеться розробляти нові вакцини, які теж виявляться недосконалими. Особливо для тих, хто уникне вакцинації.
Трохи незручно вкотре використовувати метафору війни, але ліпшої щось наразі не знаходжу. А на війні як на війні: коли ворог атакує, мусиш тримати оборону. Звичайно, було б добре володіти на такий випадок чудодійною зброєю, здатною одним потужним залпом розгромити підступного ворога вщент. І хтозна, можливо, колись людство її винайде. Тільки, знову ж, станом на сьогодні такої зброї у нас немає, тому залишається або підписувати капітуляцію, або воювати тією, яка є. Воювати колективно і злагоджено, забувши на час битви про світоглядні й емоційні розбіжності і пам’ятаючи, що перемоги нам це не гарантує, але принаймні дає якийсь шанс. Воюючи ж хаотично й поодинці, ми заздалегідь прирікаємо себе на поразку. Мало того, оскільки війна з пандемією є дослівно світовою, то врятуватися від неї дезертирським нейтралітетом також не вдасться, бо на цілій планеті з цієї війни просто нема куди втікати. Або ти з людством проти вірусу, або з вірусом проти людства: третього не дано.
А гарантії – це таке діло, що їх слід шукати деінде. Наприклад, у релігії з її безумовним словом замість умовних векселів. Як там у апостола Павла? «Клявся Господь – і не буде Він каятися… постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту». Інакше кажучи, тільки Бог чи – щонайменше – Син Божий уповноважений давати нам гарантії, причому стосуються вони речей, доступних вірі, але не доступних перевірці. Натомість людей, які розкидаються гарантіями (тобто «ручаються»), мудрий Соломон називав «позбавленими розуму», вони ж бо потрапляють «до пастки з-за слів своїх уст». І навпаки: «хто ж поруку ненавидить, той безпечний».
Зрештою, можна нескінченно перелічувати небезпеки, які чигають на нас в усіх куточках світу і на кожному кроці. А проте ми не відмовляємо собі в задоволенні літати, плавати, їздити, видряпуватися на скелі, забрідати в ліси, користуватися побутовою технікою і побутовою ж хімією, пити й курити, споживати шкідливу їжу і дихати отруєним повітрям. Ми знищуємо себе і середовище свого існування, не питаючи одне одного про гарантії. То чому саме від вакцини, яка бодай намагається нам допомогти, ми очікуємо гарантованої безпечності й ефективності?
Ну і насамкінець – від глобального до питомо українського. Еге ж, криза здорового глузду охопила в наші дні багато країн і народів, але аж такі яскраві її прояви, як у нас, навряд чи ще десь зустрінеш. Власне, я не знаю, яких узагалі гарантій будь-чого може вимагати населення України, обравши на тлі війни з Росією своїм верховним головнокомандувачем корпоративного блазня. Блазня, який за короткий термін устиг показати себе ще й хамом, брехлом, недорікою і самодуром. На які мілітарні звитяги і мирні здобутки ви розраховували під орудою такого гаранта? Чи вам тоді голосування по приколу було важливішим за гарантії? То слабó тепер суто по приколу взяти і вакцинуватися? А раптом знову зробите всіх разом.
29.11.2021